Лекции.Орг
 

Категории:


Классификация электровозов: Свердловский учебный центр профессиональных квалификаций...


Построение спирали Архимеда: Спираль Архимеда- плоская кривая линия, которую описывает точка, движущаяся равномерно вращающемуся радиусу...


Объективные признаки состава административного правонарушения: являются общественные отношения, урегулированные нормами права и охраняемые...

Єдність всіх антиколон. сил без відмінностей етнічного характеру та віри 4 страница



Загрузка...

50. ПОЧАТОК СОЦІАЛІСТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У В’ЄТНАМІ В 1960-1964РР.

У ДРВ курс на побудову соціалістичного суспільства був висунутий на III з'їздіпартії трудящих, щовідбувся в 1958 році. З'їзд зазначив також, що перед революцією стоять і такі завдання, як мирне об'єднання країни та завершення завдань першого етапу народно-демократичної революції у всій країні. Протягом1955-57 ПТВ і уряд ДРВ зосередили основну увагу на відбудові народного господарства і завершення аграрної реформи. В результаті аграрних перетворень було ліквідовано клас поміщиків і введена система селянського землеволодіння. Понад 2 млн. селянських сімей отримали безкоштовно 810 тис.га землі, 74 тис. Голівробочої худоби. ДРВ приступила до соціалістичного перетворенню приватного сектора (дрібнотоварного і приватнокапіталістичного), проводилось залучення трудящих селян і ремісників у різнівиробничі кооперативи, створення змішаних приватно-державних підприємств; зміцнювався і розширювався державний сектор; з 1955 в сільському господарстві ДРВ створюються державні соціалістичні господарства (держгоспи). Відбудова народного господарства ДРВ на даномуетапі, як і розвитокйого в подальшому, здійснювалося з допомогоюсоціалістичнихкраїн, передусім СРСР. Одночасно уряд ДРВ вывборотьбу за виконанняЖеневськихугод 1954. Вінне одноразово звертався до сайгонским влади з пропозиціями організувати консультативну зустріч для обговорення питання про проведення загальних вільних виборів з метою мирного об'єднання країни (6 червня і 19 липня 1955, 11 травня 1956.Було розроблено трирічний план розвитку і перетворення економіки і розвитку культури ДРВ на 1958-60.В результаті здійснення трирічного плану перетворення і розвитку економіки і культури поряд з підйомом всіх галузей народного господарства відбулися докорінні зміни в соціальних відносинах. До кінця 1960 близько 85% сімей трудового селянства полягала в с. х. виробничих кооперативах, 75% кустарів - у виробничих кооперативах, 98% приватнокапіталістичних підприємств перетворено в змішані державно-приватні підприємства. Виросло число державних підприємств; питома вага промисловості в економіці піднявся до 41,8% (16,9% в 1955).З метою законодавчого закріплення соціально-економічних досягнень сесія національних зборів затвердила (31 грудня 1959) новуконституцію (вступила в силу 1 січня 1960). У вересні 1960 відбувся 3-й з'їзд ПТВ, який, взявши курс на соціалістичну індустріалізацію та піднесення всіх галузей народного господарства, визначив генеральну лінію партії в перехідний період до соціалізму в Північному Ст. На з'їзді були підведені підсумки відбудови і розвитку народного господарства Північного Ст. і прийняті директиви по 1-му п'ятирічному плану розвитку народного господарства (1961-65). План передбачав здійснення першого етапу соціалістичної індустріалізації і завершення соціалістичного перетворення народного господарства. В ході виконання п'ятирічки в'єтнамські трудящі почали створення матеріально-технічної бази соціалізму.


51. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК АЛЖИРУ В 60- І ПОЛ. 80-Х.

Повномасштабні переговори про надання Алжиру незалежності розпочалися в Евіані 18 травня 1961 р. Після тривалої перерви 18 березня 1962 р. сторони підписали кінцевий документ, що передбачав проведення в Алжирі того ж року референдуму з питання проголошення незалежності. На референдумі 1 липня 1962 р. 91% населення проголосувало за незалежність. Алжир погодився на трирічний перехідний період, упродовж якого Франція зберігала на його території свій військовий контингент, колоністи отримували подвійне громадянство з правом подальшого вибору між французьким та алжирським, французи фінансували економічні програми відбудови країни. Важливим був пункт про спільну розробку нафтових родовищ у Сахарі.Евіанські угоди поклали край жорстокій збройній боротьбі, що тривала протягом семи з половиною років. Влада від французької адміністрації перейшла до тимчасового виконавчого органу на чолі з Абдар-РахманомФаресом. Між тим, протягом 1962 р. 850 тис. європейських поселенців залишили Алжир. Після від'їзду європейських поселенців значні земельні масиви залишилися безгосподарними, і на початку 1963 р. близько 2 млн га перейшли селянам, які почали створювати комітети з управління землею.Ахмед Бен Белла швидко домігся контролю над партією, армією і масовими робітничими і студентськими організаціями. На засіданні Національних народних зборів, що відбулися у вересні, Фархат Аббас був обраний їх президентом, а Бен Белла — прем'єр-міністром уряду. Міністром оборони став ХуаріБумедьєн. У 1963 р. була ухвалена нова Конституція, відповідно до якої Алжир став президентською республікою. У вересні 1963 р. Бен Белла був обраний першим президентом країни. Новим президентом країни став авторитетний ветеран національно-визвольної війни міністр оборони ХуаріБумедьєн (1927—1978). Усунувши авторитарний режим А. Бен Белли, Алжир отримав від Франції 400 млн. франків фінансової допомоги, що мала бути використана на відбудову та реконструкцію національної промисловості. Надаючи ці кошти, Париж розраховував на те, що алжирці відмовляться від ідей націоналізації нафтовидобувної промисловості, яка продовжувала залишатися в руках французьких підприємців. У 1969 р. Алжир став членом Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Спричинене світовою енергетичною кризою 1973—1974 рр. зростання цін на нафту обернулося для Алжиру суттєвим збільшенням валютних надходжень. У середині 70-х рр. керівництво країни отримало змогу розгорнути широку програму реформування сільського господарства, розбудови промислового сектору та створення нових робочих місць. Підтримуючи добросусідські відносини із Францією, Алжир водночас налагодив співпрацю із СРСР. 1978 р., X. Бумедьєн помер. Після його смерті президентом країни та генеральним секретарем правлячого ФНЛ став міністр оборони Алжиру ШадліБенджедід. Новий лідер країни дещо змінив зовнішньополітичний курс держави, розпочавши зближення зі США.

52. ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В КИТАЇ 1925-1927. ЇЇ ХАРАКТЕР, РУШІЙНІ СИЛИ ТА ОСОБЛИВОСТІ, ІСТОРІОГРАФІЯ.

Після смерті Сунь ЯтсенаГоміньдан очолив Чан Кайші (1887—1975). Під його керівництвом протягом 1925—1928 рр. націоналістична партія здійснила військово-політичну операцію із об'єднання Китаю. Безпосереднім приводом до початку руху став розстріл 30 травня 1925 р. британською поліцією міжнародного сеттельменту в Шанхаї демонстрації китайських націоналістів. Бажаючи захистити своїх громадян від насильства з боку китайців, військові кораблі європейських країн висадили десантні групи, що взяли під контроль окремі дільниці міста. Політичним наслідком подій у Шанхаї ЗО травня 1925 р. стало проголошення 1 липня 1925 р. націоналістичного уряду в Гуанчжоу. Це було стихійне патріотичне піднесення, яке стало початком національної революції, що мала за мету:— відновлення суверенітету Китаю;— ліквідацію мілітаристських угруповань;— об'єднання країни;— проведення соціально-економічних перетворень з метою модернізації Китаю. Особливістю національної революції в Китаї стало поєднання боротьби з імперіалістичними державами, виступів різних прошарків населення за свої права, гострої боротьби за владу і селянської війни.У січні 1926 р. відбувся Другий з'їзд Гоміньдану, на якому продовжилося формування широкої коаліції патріотичних сил, що мала здійснити об'єднання країни. Північний похід НРА (липень 1926 р. - березень 1927 р.) Травневий пленум ЦВК Гоміньдану прийняв постанову про початок Північного походу, і національне уряд віддав наказ про військової мобілізації. 9 липня НРА виступила в похід. Наступ НРА розгорнулося на двох основних напрямках. Головні сили Північного походу в липні-серпні завершили звільнення Хунані і повели наступ на найважливіший політичний та економічний центр середньої течії Янцзи - р. Ухань. У вересні почався наступ НРА на війська Сунь Чуаньфана в Цзянсі, де зав'язалися важкі бої. До кінця 1926 р. під контролем Національного уряду виявилося сім провінцій. На початку 1927 року під контроль урядових військ перейшли провінції Хунань, Цзянси, Фуцзянь. Вожді мілітаристів, побоюючись розгрому з боку НРА, переходили на її сторону для збереження своїх сил. 21 березня 1927 року війська Чан Кайши взяли Шанхай. Однак у цей момент між Гоміньданом і китайськими комуністами почали виникати розбіжності. Найважливішою їх причиною стала стратегія комуністів, що викликала невдоволення серед населення і суперечила прагненню гоміньданівців до відновлення стабільності в країні. Комуністи, у свою чергу, виступали проти отримання коштів на потреби держави з боку великих землевласників та іноземних капіталістів.Як наслідок, в квітні 1927 року Чан Кайши, побоюючись можливого захоплення влади комуністами, розірвав зв'язки з КПК, а також відмовився від присутності на території Китаю військових радників з СРСР. Почалися арешти членів КПК. В березні 1927 р. в Ухані відбувся пленум ЦВК Гоміндану, який зробив ще одну спробу послабити зростання впливу Чан Кайші, позбавивши його всіх постів, окрім, правда, самого головного - поста головнокомандувача НРА. 18 квітня 1927 р. в Нанкіні Чан Кайші проголосив утворення свого «Національного уряду», що означало вже оформлення розколу гоминьдановской влади.

53. РОЗГРОМ МАРІОНЕТКОВОГО РЕЖИМУ В ПД. В’ЄТНАМІ. ВОЗ’ЄДНАННЯ КРАЇНИ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ СРВ (1973-1976).

27 січня 1973 р. у Парижі держсекретар США Генрі Кіссінджер підписав з представником ДРВ Лі Дук Тхо угоду про припинення війни у В'єтнамі. Угоду було підписано від імені сайгонського уряду, а також маріонеткового уряду Революційної Республіки Південного В'єтнаму. Згідно з цією домовленістю, переважна частина американських військ, а також підрозділи СЕАТО протягом двох місяців залишили В'єтнам. Пункт угоди, в якому йшлося про проведення під міжнародним наглядом спільних для обох частин країни вільних виборів, так і не було виконано.Сполучені Штати обіцяли надати Сайгонському урядові відповідну підтримку й допомогу в тому випадку, якщо комуністи зроблять спроби порушити умови паризького порозуміння. Ситуація, однак^, ускладнилася, коли після Уотергейтсь-кого скандалу Конгрес вдався до політичного демаршу проти Річарда Ніксона, проголосувавши за припинення допомоги Південному В'єтнаму, яку персонально обстоював президент.

У ніч на 9 березня 1975 р. почався загальний наступ партизанських сил та армії ДРВ на Південний В'єтнам. Упродовж місяця в'єтконгівці захопили 16 провінцій і 6 великих міст. Під час наступу сил ДРВ частина південнов'єтнамської армії перейшла на бік комуністів. Один з пілотів південнов'єтнамської авіації навіть скинув бомби на президентський палац в Сайгоні, перш ніж перелетіти до наступаючих комуністів. ЗО квітня 1975 р. танки Т-55 радянського виробництва виламали ворота президентського палацу в Сайгоні й захопили резиденцію керівництва Республіки В'єтнам. Останнього лідера південнов'єтнамської держави генерала Зионг Ван Міня ("Великого Міня") захоплено в полон. Американські пілоти вивезли вертольотами з обложеного Сайгона кілька тисяч в'єтнамців, що не побажали залишитися під комуністичним режимом. Поразка у війні з набагато слабшим противником зруйнувала залишки авторитету США в регіоні. Через рік після збройного об'єднання, у В'єтнамі проведено вибори до представницьких органів влади. У результаті тиску, який комуністичний режим чинив на мешканців країни, обрано слухняний парламент, який 2 липня 1976 р. проголосив створення Соціалістичної Республіки В'єтнам. Країну було визнано міжнародним співтовариством і 1977 р. прийнято до ООН. Встановлення на всій території держави комуністичного режиму супроводжувалося розгортанням політичних репресій. У 1978 р. уряд провів всезагальну націоналізацію торгівлі. Це рішення змусило емігрувати понад 140 тис. китайців, які традиційно займалися торгівлею у В'єтнамі.


 

54. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК РЕСПУБЛІКИ КОРЕЇ У 50–Х. РР. ХХ СТ. – ПОЧ. ХХІ СТ. ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 1997–1998 РР. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ. СКЛАДОВІ КОРЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ДИВА.

Посилаючись на існування потенційної небезпеки нового комуністичного вторгнення, уряд Лі Син Мана встановив у Південній Кореї жорсткий авторитарний режим. У 1953 р. було прийнято розроблений американськими фахівцями "План Натана", що мав забезпечити країні швидке економічне зростання. З початку 60-х рр. пріоритетним напрямком економічного розвитку Південної Кореї стали ті галузі господарства, які могли виробляти конкурентоздатну на зовнішніх ринках продукцію. 26 квітня 1960 р. Лі Син Ман змушений був піти у відставку під тиском потужних виступів опозиції. У цій ситуації, посилаючись на потребу відновлення порядку в країні, 16 травня 1961 р. група військових на чолі з генералом Пак Чон Хі (1917—1979) встановила в країні ще жорсткіший, ніж раніше, політичний режим. Почався тривалий період військового керівництва Південною Кореєю.У грудні 1962 р. на всенародному референдумі схвалено змінений варіант конституції. З 1 січня 1963 р. в Південній Кореї знову дозволено діяльність політичних партій. На виборах в жовтні 1963 р. переміг Пак Чон Хі, який згодом був переобраний на пост президента в 1967, 1971, 1972 і 1978 рр. У кінці 60-х — на початку 70-х рр. Південна Корея розпочала активні заходи в напрямку створення самостійних високотехнологічних наукових розробок у науковомістких галузях промисловості. Однак вже в кінці 70-х рр. у економіці з'явилися кризові явища. Зростання інфляції та проблеми у деяких галузях економіки спричинили в кінці 70-х рр. нову хвилю антиурядових виступів. 12 грудня 1979 р. генерал-майор ЧонДуХван (1931 р.н.), що командував військами державної безпеки, без санкції виконуючого обов'язки президента наказав підпорядкованим йому військам зайняти урядові будинки та заарештувати кількох чільних посадовців та генералів. Переворот не вирішив численних проблем країни. У великих містах Кореї тривали виступи студентів, що вимагали демократичних змін. Після обрання у серпні 1980 р. ЧонДуХвана президентом, у січні 1981 р. надзвичайний стан у Південній Кореї скасовано. У квітні 1981 р. Південна Корея прийняла нову конституцію. 25 лютого 1988 р. вступила в дію новаконституція Республіки Корея. У січні 1990 р. ДПС. яку очолював сам Ро Де У, саморозпустилася, а з її колишніх членів із залученням представників двох найвпливовіших опозиційних партій створено Демократичну ліберальну партію (ДЛП). У результаті виборів 1990 р. ця партія отримала дві третини всіх місць у парламенті.Першим цивільним лідером країни за понад 30-річний період став у 1993 р. представник ДЛП Кім Єн Сам (1927 р.н.), який набрав 42% голосів всіх виборців. Новий президент розпочав політику економічної санації Південної Кореї. За звинуваченнями в корупції та фінансових махінаціях позбулися своїх посад понад 3000 чиновників та підприємців. На початку 1998 р., перемігши на чергових президентських виборах, наступним президентом країни став відомий лідер опозиції та довголітній борець з військовими режимами Кім Де Чжун (1925 р.н.).

55. БОРОТЬБА ЕФІОПСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ІТАЛІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ У 1935-1937 РР. Ефіопія мала для Італії особливе стратегічне значення. Контроль за ефіопською територією дозволяв Риму об'єднати свої колонії в Сомалі та на березі Червоного моря. На початку 30-х рр. Беніто Муссоліні розпочав підготовку до прямої агресії в Ефіопії. Приводом до початку війни послужила збройна сутичка, яка сталася 5 грудня 1934 р. в оазі Уол Уол на кордоні між Ефіопією та Італійським Сомалі. Для розслідування цього інциденту створено міжнародну комісію під керівництвом британського полковника Кліффорда. Хоча комісія зробила висновок, що оаза розташована на території Ефіопії, італійців це не зупинило. До серпня 1935 р. у Східній Африці Італія зосередила 260-тисячну армію. Крім неї там розмістилося ще 70 тис. допоміжних підрозділів. Війна почалася 3 жовтня 1935 р. Одразу з трьох напрямків італійські війська перейшли кордони Ефіопії. Через тиждень Ліга націй визнала Італію агресором та запровадила проти неї економічні санкції, які не завдали Риму значної шкоди. Ефіопська армія, яка налічувала 360 тис. солдатів і офіцерів, була непорівняно гірше озброєна та навчена, аніж італійські сили. Хайле Селассіє І віддав наказ відступати. Упродовж першого тижня війни боїв зовсім не було. 10 жовтня 1935 р. на бік італійціd перейшов один із ефіопських генералів. До січня 1936 р. на жодному із фронтів італо-ефіопської війни значні битви не відбувалися. У середині січня 1936 р. ефіопські війська почали великий контрнаступ. До кінця лютого 1936 р. італійці ліквідували прорив і продовжили наступ на Аддіс-Абебу. Зібравши залишки своєї армії імператор. в районі озера Ашенгі, 31 березня 1936 р. Хайле Селассіє І контратакував італійців. Ефіопам знову вдалося прорвати фронт. Використавши проти наступаючих авіацію та отруйні гази італійці зуміли зупинити наступ. Після винятково запеклих триденних боїв, на північній ділянці фронту ефіопська армія перестала існувати як організоване ціле. Надалі опір загарбникам чинили лише розрізнені підрозділи. 2 травня Хайле Селассіє І через Джібуті виїхав у еміграцію до Великобританії. 5 травня 1936 р. італійці вступили до Аддіс-Абеби, а вже 9 травня Італія оголосила про анексію Ефіопії. Вперше за понад півторатисячолітню історію Ефіопія втратила незалежність. бюджет країни мали контролювати фінансові представники Лондона. 14 грудня 1942 р. Ефіопія оголосила війну Німеччині, Італії та Японії. 19 грудня 1944 р. підписано нову англо-ефіопську угоду, яка дещо зменшила британські привілеї в країні. Остаточно Ефіопія відновила суверенітет на всій території своєї країни лише в 1947 р.

56. ФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В КНДР ТА ЙОГО КРИЗА. Північна Корея обрала комуністичну модель економічного та політичного розвитку. До середини 50-х рр. було майже повністю націоналізовано промисловий сектор, а в сільському господарстві колективізовано 3/4 всіх приватних господарств. Упродовж 50—60-х рр. КНДР отримала суттєву економічну допомогу від СРСР, КНР та інших соціалістичних країн. Північна Корея запровадила систему перспективного планування. У 1954—1956 рр. здійснено "трирічку відбудови", згодом реалізовано три семилітні плани економічного розвитку — 1961—1967, 1978—1984, 1987—1993 рр. Політичний розвиток країни характеризувався зміцненням однопартійної тоталітарної системи. Протягом 1953—1956 рр. Кім Ір Сен почергово ліквідував кілька фракційних груп всередині правлячої партії. Репресій зазнали корейці-вихідці із Китаю, СРСР, а також колишні підпільники, що діяли під час японської окупації на території Корейського півострова. Єдиною групою у партійному керівництві країни, котрій довіряв лідер КНДР, були колишні партизани. Вже в 50-х рр. комуністична Корея потрапила у зовнішньополітичну ізоляцію. Щоправда, ізоляціоністський зовнішньополітичний курс не виключав продовження гострої конфронтації із Південною Кореєю. Після початку погіршення радянсько-китайських стосунків в 60-х рр. КНДР підтримала Китай.У 1972 р. КНДР прийняла конституцію, яка закріпила теорію "чучхе" в статусі офіційної ідеології. Лідери Північної Кореї твердили, що на початок 70-х рр. у країні вже було збудовано соціалістичне суспільство. Конституція увела пост президента, який зайняв Кім Ір Сен. Характерними рисами суспільного життя Північної Кореї 70—80-х рр. стали культ особи Кім Ір Сена та надзвичайна регламентація всіх сторін життя простих корейців. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. КНДР почала відчувати суттєві проблеми з продуктами харчування, що почасти було спричинено повенями та засухами, які знищили частину урожаїв, а почасти — винятково неефективним веденням господарства. Після розпаду СРСР єдиним ідеологічно спорідненим союзником Пхеньяна залишився Китай. Сучасна влада Північної Кореї втручається у всі сфери життя людини, постійно нагнітається шпигуноманія. За даними міжнародних гуманітарних організацій, на початок 90-х рр. у Північній Кореї налічувалося 200 тис. політичних в'язнів. Комуністичний режим Північної Кореї створив одну з найгірших антиутопій тоталітарного ґатунку.


57. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ПАКИСТАНУ У 80-Х РОКАХ ХХ СТ. – ПОЧ.ХХІ СТ.Через загострення внутрішньополітичної ситуації, 5 липня 1977 р. генерал М. Зія-уль-Хак в ввів у країні військовий стан. З.А. Бхутто був звинувачений у державних злочинах, засуджений до страти і повішений (1979). Пряме військове правління тривало вісім років. Здійснювалась ісламізація різних сфер суспільства і економіки. Створений генералом М. Зія-уль-Хаком федеральний шаріатський суд, членів якого він призначив на власний розсуд. Вибори в парламент почали проводитись на непартійній основі, що забезпечило режиму його поступливість. Генерал був обраний президентом, але одночасно продовжував безпосередньо командувати армією. В економіці підтримувалось середнє і дрібне підприємництво як у промисловості, так і в сільському господарстві при збереженні державного контролю над пріоритетними галузями. В 1985 р. військовий стан був знятий, але влада залишилася в руках М. Зія-уль-Хака. У 1988 р. він загинув в авіакатастрофі. Наступний період (1988-1999) характеризується встановленням демократичних норм і функціонуванням конституційної політичної системи. Дві впливові партії - Пакистанська мусульманська ліга (лідер М. Наваз Шариф) і Пакистанська народна партія (лідер Беназір Бхутто) - змінювали одна одну при владі за результатами виборів. В середині 90-х років після масових заворушень 1996 р. в державно-політичну систему Пакистану був уведений новий орган - Рада оборони і національної безпеки, яка складалась з президента, прем'єр-міністра, міністрів оборони, внутрішніх і закордонних справ, фінансів, командувачів і начальників штабів, родів військ. Створення Ради означало офіційне визнання політичної ролі армії та її участі в державному управлінні. На парламентських виборах 1997 р. переконливу перемогу здобула Мусульманська ліга, яка отримала у вищому законодавчому органі 2/3 місць В 1998 р. Пакистан слідом за Індією випробував ядерну зброю. Проти нього були введені фінансово-економічні санкції деякими західними державами і міжнародними організаціями, в результаті чого країна не одержала близько 2 млрд. дол. допомоги. Глибока економічна криза, соціальна напруженість, активізація екстремістських релігійних сил, падіння авторитету влади, розчарування широких верств населення в перевагах демократичної системи призвели до четвертого військового перевороту 1999 р в ході якого до влади прийшов Первез Мушарраф.З початку 2000-х років північно-західний регіон Пакистану Вазиристан є оплотом руху Талібан. Після 11 вересня 2001 Пакистан офіційно припинив підтримку режиму талібів і підтримав втручання США проти талібів. 18 лютого 2008 в Пакистані пройшли загальні вибори, які через вбивство Беназір Бхутто були перенесені з 8 січня 2008 року. На виборах Пакистанська народна партія отримала більшість голосів і сформувала альянс з Пакистанської мусульманської лігою. 18 серпня 2008 Первез Мушарраф пішов з поста президента Пакистану в умовах загрози імпічменту. У ході президентських виборів, які послідували після цього, кандидат Пакистанської народної партії Асіф Алі Зардарі здобув перемогу і став президентом Пакистану. 28 квітня 2011 стався прикордонний конфлікт між Афганістаном і Пакистаном біля міста Ангур-Ада 12 солдатів збройних сил Афганістану і один прикордонник Пакистану загинули в ході бою.

58. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ В ТУРЕЧЧИНІ 1918-1923 ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.Кемалістська революція або Турецький національний рух — назва національної революції в Туреччині, що розпочалася після поразки Туреччини в Першій світовій війні, в результаті чого створилася загроза повної втрати нею державної самостійності. 30 жовтня 1918 р підписано Мудроський договір, за ним всі військово-економічні та стратегічні центри країни підлягали окупації Антантою, передбачалася демобілізація усієї турецької армії, флот був переданий союзникам. 14 листопада війська союзників вступили на вулиці Стамбула. Султан і Порта стали маріонетками в руках Антанти. Ситуацією, що склалася в країні після окупації Стамбула союзниками, скористалися керівники національно-патріотичного руху, який активно розгортався у східних та центральних районах країни. Поява на турецькій території іноземних військ призвела до стихійного виникнення підпільних груп і партизанських загонів, що згодом отримали загальну назву "Кува і мілліє" ("Національні сили"). Патріотичні сили країни, які формувалися головним чином із колишніх солдатів та офіцерів турецької армії, очолив генерал Мустафа Кемаль

22 червня 1919 р. М. Кемаль звернувся до чиновників та військових з відозвою, у якій закликав взяти в свої руки відповідальність за долю країни. Організаційною формою патріотичного руху стали спілки захисту прав окремих турецьких територій. Об'єднання патріотичних спілок під центральним керівництвом почалося влітку 1919 р. 23 липня 1919 р., в Ерзрумі почався конгрес спілок захисту прав, на якому було представлено 5 вілайєтів країни. У вересні 1919 р. Сивасський конгрес організацій обрав керівний центр революції Представницький комітет на чолі з Кемалем. Зробивши в кінці 1919 р. своєю резиденцією Анкару, цей комітет став фактично виконувати функції тимчасового уряду Туреччини. 16 березня 1920 р. уведення Стамбулу контингентів західних військ дозволило опозиції заявити, що всі розпорядження султана та його нового уряду є неправомочними. У Анкарі, яка стала центром повстанців, почали збиратися депутати Османського парламенту, котрий припинив свою роботу в Стамбулі. 23 квітня 1920 р. оголошено про початок роботи новоствореного національного законодавчого зібрання. Парламент, що прийняв назву Велике національне зібрання Туреччини, обрав своїм головою М. Кемаля. ВНЗТ проголосив себе єдиною законною владою в країні. 10 серпня 1920 р, у Севрі підписано мирний договір із країнами Антанти. Згідно з ним, Туреччина втрачала всі свої колоніальні володіння, у Стамбулі та районі чорноморських проток встановлювався режим міжнародного контролю. Італія та Франція отримували "зони впливу" в Кілікії та південній Анатолії. Додеканезькі острови відходили до Італії, а Кіпр — до Великобританії. Туреччина повинна була ліквідувати військовий флот і скоротити армію до 50 тис. осіб. З 23 серпня по 12 вересня 1921 р. тривала битва на р. Сакар'я, греки почали відступати. До 19 вересня повністю очистила від грецьких військ турецьку територію. 11 жовтня 1922 р. у порту Муданья на Мармуровому морі підписано англо-турецьку угоду про припинення вогню. 24 липня 1923 р. переговори у Лозанні закінчилися угодою про скасування режиму капітуляцій та союзницького контролю над протоками, які, щоправда, турки зобов'язалися демілітаризувати. Туреччина відновлювала свій суверенітет у Східній Фракії, на о-вах Імроз і Тенедос.


59. ІНДІЯ В РОКИ ІІ СВІТОВОЇ.

Під час Другої світової війни ІНК дотримувався двоїстої політики. Одразу після того, як 3 вересня 1939 р. було оголошено надзвичайний закон про оборону Індії, М. Ганді заявив про підтримку британців та закликав своїх прихильників не чинити перешкод колоніальній адміністрації в проведенні військових заходів. У відповідь на заяву М. Ганді британський уряд пообіцяв надати незалежність країні одразу ж після перемоги. 14 вересня 1939 р. ІНК запропонував британцям програму партнерства, але після того як віце-король відмовився вести переговори, міністри провінційних урядів, які були членами Національного конгресу, пішли у відставку.Успіхи японців у війні змусили Конгрес переглянути свої попередні рішення. Спочатку ІНК оголосив про початок кампанії "обмеженої особистої сатьяграхи за свободу слова". Британці відповіли арештами, ув'язнивши на кінець травня 1941 р. 20 ТИС. ОСІб. Наступний підйом патріотичного руху був пов'язаний з оголошенням в серпні 1941 р. Атлантичної хартії. На початку 1942 р. М. Ганді виступив з вимогою негайного надання країні незалежності. У березні 1942 р. до Індії направлено британського дипломата Стаффорда Кріпса, який особисто був знайомий й підтримував дружні стосунки з М. Ганді та М. Неру. За підтримку британців у війні С. Кріпс запропонував ІНК надання Індії статусу домініона з потенційним правом на відділення, а також створення органу з розробки нової конституції, але все це — лише після закінчення війни.11 квітня 1942 р. ІНК відкинув передані С. Кріпсом пропозиції порозуміння. 8 серпня 1942 р. ІНК прийняв резолюцію з вимогою негайно надати країні незалежність і створити національний тимчасовий уряд з представників місцевого населення.На час закінчення Другої світової війни в Індії викристалізувався потужний національно-патріотичний рух. Незважаючи на постійні репресії з боку колоніальної влади, серед місцевого населення дедалі більше поширювалися незалежницькі настрої. Специфічно індійський спосіб антиколоніальної боротьби, що полягав в ненасильницькому спротиві британському пануванню, в кінцевому підсумку виявився ефективним шляхом до створення самостійної держави.

60. УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В КИТАЇ (1969-1976РР) ТА ЙОГО КРИЗА. В цей період відбувався найбільший розвиток культурної революції, метою якої було створення і закріплення масового "культу особистості" - вірності ідеям і особисто Мао Цзедунові. Відбувались масові чистки серед влади і армії. Причини значною мірою лежали в конфлікті між прихильниками Мао Цзедуна та запідозреними в неблагонадійності колишніми організаторами співпраці із СРСР. Цей період став вінцем внутрішньопартійної боротьби всередині КПК. Для придушення опозиційних сил у партії Мао цзедун і його прихильники використовували молодь, з якої формувалися штурмові загони хунвеібинів - "червоних охоронців" вони розпочали свою діяльність з побиття та судів над тими своїми викладачами, котрі, на їх думку, недостатньо висвітлювали значення особи Мао Цзедуна в історії їх країни та світового революційного руху. Водночас надзвичайних розмірів набрав культ особи самого Мао Цзедуна. Щоб зломити опір була розгорнута кампанія по "захопленню влади". У цзаофани Шанхая захопили владу в місті. Слідом за цим хвиля захоплення влади прокотилася по всьому Китаєві. Захоплення здійснювався за допомогою армії, що придушувала опір і здійснював контроль. До кінця 1968 р. армія встановила контроль над усіма галузями державного управління. У квітні 1969 р. на IX з'їзді КПК з доповіддю виступив міністр оборони Лінь Бяо. З'їзд підтримав політику "культурної революції" і прийняв новий статут КПК, в якому констатувалося, що Китай є державою "диктатури пролетаріату". Після з'їзду відбулося певне послаблення репресій. У кінці 1970 р. з посади усунено одного з найактивніших ідеологів та керівників репресій Чень Вода. Восени 1971 р. усередині партії відбулася чергова чистка. За нез'ясованих до кінця обставин 13 вересня 1971 р. загинув Лінь Бяо, він намагався утекти з країни після спроби невдалого перевороту проти Мао, згідно з іншою версію тих подій, Мао Цзедун вирішив знищити маршала, що занадто зміцнив свій авторитет. Тоді ж було страчено ще близько 40 високопоставлених військових. Поступово розпочинається криза системи, що почало проявлятись в деякому послабленню режиму та незадоволенні населення. У 1972 р. Мао став на шлях установлення дипломатичних і економічних відносин зі Сполученими Штатами, прийнявши в 1972 р. у Пекіні президента Ніксона. Лібералізація політичного режиму Китаю продовжилася на X з'їзді КПК у вересні 1973 р., з'їзд реабілітував частину партійних та профспілкових жертв репресій попередніх років. Вину за репресії було покладено на Лінь Бяо та Чень Бода. Після з'їзду відбулися перестановки в армії, в ході яких змінено 8 з 11 командувачів військових округів. У січні 1975 р. після 10-літньої перерви Мао допустив скликання парламенту. Була прийнята нова конституція КНР, яка являла собою результат компромісу: з одного боку, у неї були включені установки 1966-1969 р. , з іншого боку - вона закріплювала право членів комун на присадибні ділянки, визнавала виробничу бригаду, основною госпрозрахунковою одиницею, передбачала необхідність поступового підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, оплати по праці. Але у ході нової політичної кампанії фактично вводили зрівнялівку. У квітні 1976 р.під час церемонії, присвяченої пам'яті прем'єра Чжоу Еньлай, відбулися масові виступи на головній площі Пекіна. Це був сильний удар по престижі Мао Цзедуна. Ці події викликали нову хвилю репресій.





Дата добавления: 2016-11-18; просмотров: 168 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.