Для ефективного функціонування цивілізованого ринку необхідні такі умови:
1) реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;
2) розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;
3) ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів);
4) доступність всебічної інформації про ринок;
б) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це монополія, а 3—5 — олігополія);
6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;
7) наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;
8) свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами, незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднується з відповідальністю за економічно необгрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку (самоокупності, самофінансування та ін.) тощо;
9) поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство передусім через механізм міжнародного поділу праці;
10) наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування — низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо.
Відсутність таких умов зумовлює особливості функціонування ринку в Україні. До них належать:
а) значна частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується сфера ринкових відносин;
б) засилля імпортних дешевих товарів (іноді сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дає змоги вітчизняному ринку виконувати низку конструктивних функцій;
в) наявність монополістичних підприємств і компаній, які деформують ринок, і відсутність ефективного державного регулювання цін на товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку. Так, у 1988 р. лише у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних виробництв;
г) мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів, сприяє високим відсотковим ставкам на кредити, руйнівним для виробників;
ґ) доступ до інформації мають ті підприємства і компанії, власники яких належать до кланово-номенклатурної еліти, наближеної до влади;
д) незначна кількість малих підприємств, а отже, відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої конкуренції і немонополістичного сектору економіки;
е) надмірний податковий прес, який перешкоджає господарюванню на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої відсутній цивілізований ринок;
є) відсутність сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно функціонуючих бірж, комерційних банків тощо;
ж) неефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання, зокрема відсутність виваженої економічної політики, що робить ринок стихійно-монополізованим, руйнівним щодо народного господарства;
з) дуже низький рівень інтегрованості у міжнародний поділ праці;
и) нерозвинутість ринку робочої сили, свідченням чого є надзвичайно низька ціна на неї, що за умови значного відриву цін на товари широкого вжитку стимулює значний відтік кваліфікованої робочої сили за кордон і робить неповноцінним такий вид ринку (який є одним з найважливіших), що негативно впливає на розвиток ринку товарів широкого вжитку і послуг та інших ринків;
і) недосконалий інвестиційний клімат (за цим показником наша держава посідала у 1997 р. 135 місце у світі), на низьку якість якого впливає передусім висока корумпованість (за цим показником Україна займала у 2000 р. третє місце у світі).
Фінансовий ринок
Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.
Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб'єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.
