Судова габітоскопія.
Габітоскопія (від лат. habitus - зовнішній вигляд людини, його конституція, тіло будова та грець. skopeo - розглядати) - це галузь криміналістичної техніки, що досліджує закономірності відображення ознак зовнішності людини на різних носіях інформації, розробляє рекомендації щодо застосування техніко-криміналістичних засобів та методів збирання, дослідження та використання даних про зовнішність з метою встановлення істини у кримінальному провадженні.
Метою ідентифікації людини за ознаками зовнішності є встановлення її особистості при здійсненні кримінального провадження.
Габітоскопія широко використовується в криміналістичній реєстрації, для розшуку підозрюваних, що переховуються від слідства, зниклих без вісти осіб, а також під час експертного ототожнення живих осіб та трупів.
Зовнішність людини - це сукупність її зовнішніх даних, що сприймаються за допомогою зорової пам'яті. Зовнішність людини характеризується анатомічними та функціональними ознаками, прикметами одягу й іншими предметами, що уможливлюють описати і ототожнити конкретну особу.
Елементи зовнішності людини - це окремі органи і частини тіла в цілому або їх частини, функціональні прояви, а також предмети одягу і супутні речі.
Криміналістична ідентифікація людини є можливою завдяки таким властивостям її зовнішнього вигляду: індивідуальність, відносна стійкість та рефлекторність.
Кожна людина володіє лише їй властивою індивідуальною сукупністю ознак, що відрізняють її від інших людей і навіть близьких родичів. Індивідуальність проявляється в неповторності форм, розмірів і особливостей зовнішніх частин тіла, які в свою чергу також володіють сукупністю ознак, зокрема, розмірами, розміщенням, конфігурацією тощо. Наприклад, такий елемент зовнішності особи, як рот, володіє такими ознаками як: розмір, положення ротової щілини, контур, положення кутів рота. Індивідуальність зовнішнього вигляду людини, її неповторність визначається кількістю ознак зовнішності, яке надзвичайно велике і варіативне. Все це створює неповторну сукупність ознак, що забезпечують можливість виділення кожної людини за її зовнішністю з маси інших і її ототожнення. Ідентифікаційне значення окремих ознак залежить від того, як часто вони зустрічаються у різних людей. Чим рідше зустрічається яка-небудь ознака, тим більше її ідентифікаційне значення.
Індивідуальні ознаки відносно стійкі. Це пов'язано з тим, що протягом життя деякі ознаки зовнішності піддаються віковим і патологічним змінам. Останні можуть бути більш або менш значними, але в певний проміжок часу сукупність ознак зовнішності людини неповторна, індивідуальна. Найбільш стійкі - це анатомічні ознаки зовнішності, оскільки обумовлені кістково-хрящовою структурою, наприклад, форма голови, лінія профілю.
Ще однією властивістю ознак зовнішності людини є рефлекторність, тобто здатність достовірно відображатися на різних носіях інформації, а саме: матеріальних (об'єктивних) - малюнках, фотографіях, відеозаписах, рентгенівських знімках, кісткових залишках (переважно череп), посмертних масках, зліпках тощо та ідеальних (суб'єктивних), тобто в свідомості інших людей, що дозволяє здійснювати опис прикмет людини за методом "словесного портрету", складати суб'єктивні портрети тощо.
До числа найважливіших передумов використання зовнішності людини в криміналістичній практиці відносять загальні властивості відображень зовнішності людини: визначеність - закономірне відображення зовнішності людини, адекватність - відповідність дійсності та повнота - достатня для певної криміналістичної задачі відображення ознак зовнішності.
Наведені вище властивості дозволяють не лише достовірно та повно сприймати, виділяти, фіксувати і відтворювати, але й ототожнювати людину за ознаками зовнішності, що у свою чергу значно сприяє встановленню істини у кримінальному провадженні.
Опис ознак зовнішності людини (словесний портрет) та його використання для розшуку та ідентифікації особи.
Процес ідентифікації людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності конкретної особи шляхом опису прикмет зовнішності за певною схемою із застосуванням уніфікованої термінології, заснованої на даних анатомії та антропології, з розподілом анатомічних та функціональних ознак людини.
Опис людини за ознаками зовнішності широко застосовується як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Найбільш розповсюдженим методом опису зовнішності людини під час досудового розслідування є "словесний портрет".
У криміналістиці під словесним портретом розуміють систему опису зовнішності людини з метою її кримінальної реєстрації, розшуку та ідентифікації за зовнішніми ознаками.
Головними принципами словесного портрета є повнота і системність (послідовність) опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (наприклад, постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу.
Принцип системності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом "від загального - до окремого", "зверху донизу".
Для повноти опису зовнішності людини відпрацьована певна послідовність його проведення, і полягає у наступному:
1. Фіксуються ознаки, що характеризують загальнофізичні елементи зовнішності: стать (чоловіча, жіноча), вік (дитячий - до 12 років, підлітковий - 13-16 років, юнацький - 17-21 рік, молодий - 22-35 років, середній -36-60 років, похилий - 61-75 років та старезний), національність (в криміналістиці виділяють такі типи обличчя: європейський, монгольський, кавказький та середньоазіатський), зріст (для чоловіків: низький - до 160 см, середній - до 170 см, високий - до 180 см; для жінок ці параметри зменшені на 8-11 см), статура (атлетична, коренаста, середня, слабка).
2. Вказуються анатомічні ознаки окремих областей тіла й елементів, починаючи від загального до окремого. Наприклад, спочатку фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, чоло, брови, очі, ніс, рот, губи, зуби і так далі.
При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма - щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами). Положення визначається щодо вертикальних і горизонтальних площин тіла (горизонтальне, похиле, скошене усередину тощо), по взаємному положенню (злите, роздільне), а також відносно сторін людини (попереду, зверху) та інших елементів (наприклад, виступання верхньої губи щодо нижньої). Колір указується при опису шкіри (дуже червона, жовта, синювато-червоний ніс), волосся (чорні, темно-русяві, світло-русяві, біляві, руді, сиві), очей (чорні, карі, сірі), родимих плям тощо. Найбільш точно кольори цих елементів можна визначити за допомогою спеціальних колекцій, що використовуються в практиці косметологів, перукарів, антропологів.
3. Описуються функціональні ознаки (постава, хода, жестикуляція, міміка, голос, мова, манера поведінки).
Постава - це звичне положення голови, грудей, плечей, тулуба людини (пряма, сутула). За положенням тулуба статура буває напруженою, підтягнутою, вільною, розпущеною. Особливості статури проявляються також у звичному положенні голови (підтримується прямо, відкинута назад, витягнута вперед, схилена набік вправо або вліво).
Хода визначається через ознаки ходьби (темп ходи, особливості, положення рук і тулуба при ходьбі). При цьому враховуються її швидкість, темп, відзначається довжина й ширина кроку, положення й ступінь піднімання стоп.
Жестикуляція - це комплекс рухів, що супроводжують вимову та посилюють її виразність. Розрізняють за характером рухів, змістом та ступенем виразності: жвава, стримана тощо.
Міміка - це сукупність рухів мускулатури особи, що відображає її психічний стан. Буває маловиразною, дуже виразною, що проявляється в піднятті брів, закушуванні губи тощо.
Голос визначається за його силою (слабкий, середній, сильний), тембром (баритон, бас, тенор, альт) і чистотою (глухий, дзвінкий, хриплий).
Мова може бути повільною, швидкою, спокійною, збудженою, розбірливою та нерозбірливою. Також слід фіксувати дефекти мови, такі як: гаркавість, шепелявість, гнусавість, наявність діалекту.
Манера поведінки виражається в особливостях виконання певних дій, наприклад, вітатися, сміятися, палити тощо.
4. Зазначаються відомості про супутні ознаки. При описі одягу та інших особистих носильних предметів зазначаються їх виробничі характеристики (назва, вид, форму, фасон, крій, колір), ознаки експлуатації (ступінь зносу, сліди ремонту), особливості (латки, плями, розриви тощо). Описуються прикмети особистих предметів (годинників, окулярів, каблучок, сережок, кулонів тощо).
5. За наявності, вказуються особливі прикмети.
Велике значення для ототожнення людини мають особливі прикмети. Це рідкісні ознаки зовнішності, що виникають як аномалії, і можуть бути анатомічними і функціональними, вродженими і набутими. До анатомічних особливих прикмет відносяться невідповідність за розмірами частин тіла (наприклад, укороченість кінцівок), сліди віспи, родимі плями, бородавки, шрами, татуювання тощо. До функціональних - різкі відхилення від нормальних положень і рухів окремих частин тіла людини: манера тримати голову сильно закинутою назад або сильно опущеною, тик, кульгавість, розмахування при ходьбі тільки однією рукою, дефекти вимови тощо.
Опис таких прикмет має бути докладним, із вказівкою виду, місця розташування, форми, розмірів, кольору, ступеню виразності, для татуювань - їх зміст і професійність виконання.
Для зручності криміналістами розроблена спеціальна система опису ознак зовнішності (словесний портрет) виражена у вигляді таблиці. У ній послідовно відображені усі наведені вище елементи та ознаки.
