Лікування ран. Перша допомога прн пораненнях

Вона полягає в зупинці кровотечі і накладанні асептичної пов'язки на рану для захисту її від вторинного забруднення. При накладанні пов'язки на рану необхідно звільнити дану ділянку тіла від одягу або взуття. Знімати одяг слід обережно, без травматизації. Краще розрізати його по шву. При накладанні пов'язки рекомендують використовувати індивідуальний пере­в'язувальний пакет. При наданні першої допомоги рекомендують старанно очистити шкіру навколо рани від забруднення ефіром або бензином і обро-

бити її антисептиком (хлоргексидином, пероксидом водню, фурациліном). Рану зондувати не можна. При наявності сторонніх тіл їх видаляють за допо­могою стерильного пінцета або затискача. При наявності кровотечі з поверх­нево розташованих судин накладають затискач або лігатуру. При ушкод­женні глибоких судин проводять тампонаду рани. В разі кровотечі з великих судин кінцівок накладають джгут. При необхідності тривалого транспорту­вання потерпілому дають аналгетики, для профілактики нагноєння вводять антибіотики, сульфаніламідні препарати. На всі рани накладають стерильні пов'язки. Вони складаються з двох частин: внутрішньої (перев'язувальний матеріал, що накладають на рану, - стерильна серветка) і зовнішньої (матері­ал, яким закріплюють пов'язку, - бинт). При значних ушкодженнях і пере­ломах кісток проводять іммобілізацію кінцівки. Для надання хірургічної до­помоги потерпілого негайно госпіталізують. Усі поверхневі рани, які не по­требують хірургічного втручання, лікують у травмпунктах та в хірургічних кабінетах поліклінік, амбулаторій. Слід зазначити, що всім пораненим необ­хідно проводити активно-пасивну імунізацію проти правця.

Основними завданнями лікування ран є: 1. Боротьба з рановою інфек­цією та інтоксикацією організму. 2. Визначення місцевої і загальної реакції організму на рану та інфекцію в ній. 3. Підсилення процесів загоювання залежно від фази ранового процесу. При лікуванні ран використовують хірургічні, хімічні, фізичні, біологічні методи.

Хірургічна обробка ран. У більшості випадків проводять - первин­ну хірургічну обробку, її проводять у перев'язувальній або операційній. При цьому волосяний покрив навколо рани голять, шкіру протирають бензином або спиртом і змащують розчином Люголя або іншим антисеп­тиком. Якщо у хворого тільки поверхнева рана (екскоріація), то наклада­ють асептичну пов'язку або змащують церигелем, клеєм БФ-6, які мають бактерицидну дію; тоді можна не накладати пов'язки.

В основі первинної хірургічної обробки рани лежить принцип перетворен­ня її в асептичну за рахунок висічення країв, стінок і дна в межах здорових тканин (рис. 143).

Первинну хірургічну об­робку ран проводять під місцевим або загальним зне­болюванням у перші години після поранення. Під час об­робки рани проводять оста-

точну зупинку кровотечі, краї рани зближують за допомо­гою внутрішніх кетгутових і зовнішніх шовкових швів -накладають первинні шви. (рис.144). Первинний шов накладають тільки на оброб­лену свіжу рану. Такі шви на рану накладають за умов нормального прилягання країв рани і збереження кро­вопостачання тканин. При на­явності великих округлих ра­нових дефектів шкіри пло­щею більше 5 см² можна використовувати різні варіан­ти шкірної пластики. При пораненнях обличчя і кисті рук видаляють тільки нежиттєздатні тканини. При значних пошкодженнях і глибоких ранах у ділянці великих судин і нервів вдаються до часткового видалення некротичних ділянок тка­нин, розсічення рани і зупинки кровотечі. Після обколювання рани антибіо­тиками останню не зашивають, щоб запобігти небезпеці розвитку інфекції. Після проведеної первинної хірургічної обробки рани можна накласти пер­винно відстрочений шов. Його накладають при відсутності запальних явищ (до появи грануляції) в рані на 5-8 день після її обробки. У тих випадках, коли великі й інфіковані рани під впливом лікування очищаються, з'явля­ються рожеві грануляції, а загоєння їх затягується; накладають ранні або пізні вторинні шви. Ранні вторинні шви накладають на гранулюючу рану за умови відсутності клінічних ознак запалення. У цих випадках грануляції не висікають, краї рани не мобілізують. Термін накладання таких швів - 8-15 день після поранення. Пізні вторинні шви накладають на рани, у яких з'явились гіпергрануляції і рубці. їх висікають, краї рани мобілізують від навколишніх тканин, термін накладання таких швів - 20-й день і далі після отримання травми.

При несвоєчасній або недостатній хірургічній обробці ран розвивається нагноєння. У цих випадках необхідно висікти всі некротичні, нежиттєздатні, просочені кров'ю і гноєм тканини, розкрити запливи, кишені. Якщо таку операцію проводять за первинними показаннями, то в гнійній хірургії її називають пізньою первинною хірургічною обробкою гнійної рани. Якщо таку операцію проводять повторно, з приводу рецидиву гнійного процесу, то таке втручання називається вторинною (повторною) хірургічною обробкою. При цьому, якщо були накладені шви, їх знімають і розкривають гнійні зап-

ливи. При необхідності роблять додаткові розрізи (контрапертури) для по­кращення відтоку вмісту з рани. Залежно від величини рани проводять її пасивне дренування за допомогою гумових смужок або дренажних трубок. Після виконання вторинної хірургічної обробки розпочинають місцеву ме­дикаментозну терапію.

Місцеве медикаментозне лікування ран. Його проводять практично при всіх ранах, на які після хірургічної обробки не були накладені шви. Місцеву медикаментозну терапію застосовують відповідно до фази раново­го процесу. В першій фазі ранового процесу для ліквідації запалення, вида­лення нежиттєздатних тканин, очищення рани від мікроорганізмів застосо­вують антисептики (3 % розчин пероксиду водню, 1 % розчин діоксидину, 0,05 % розчин хлоргексидину, ектерицид і ін.). Однак у зв'язку з тим, що антисептичні розчини швидко втрачають свою дію, що зумовлює часту зам­іну пов'язок, останнім часом для місцевого лікування ран, особливо в першій фазі ранового процесу, використовують активне дренування за допомогою електровідсмоктувачів, промивання антисептичними розчинами. Після вида­лення запального ексудату широко використовують мазі на гідрофільній основі (офлокаїн, левомеколь, діоксиколь, 5 % діоксидинова мазь і ін.). Слід зазначити, що, завдяки наявності в цих мазях поліетиленоксиду, вони мають виражену дегідратаційну дію на тканини. Осмотичний ефект мазей на поліе-тиленоксидній основі проявляється протягом 18-20 год. Необхідно пам'ята­ти, що дегідратаційна дія таких мазей поширюється не тільки на тканини, але й на мікробні клітини, що стримує їх ріст і розмноження. До того ж у присутності поліетиленоксидів різко (в десятки разів) підвищується анти­мікробна активність антибіотиків. У зв'язку з цим рану можна обколювати антибіотиками. У другій фазі застосовують заходи, спрямовані на профілак­тику вторинної інфекції, стимуляцію росту і захист грануляцій. У цій фазі ранового процесу частіше використовують різні мазі з антибіотиками на жировій основі: тетрациклінову, еритроміцинову, гентаміцинову; при наяв­ності грибкової і вірусної патогенної мікрофлори - мірамістин й ін. Індифе­рентна основа цих мазей не стримує репаративні процеси в рані, а наявність у їх складі антибіотиків забезпечує протимікробну активність. Патогене­тично обгрунтованим у другій фазі ранового процесу є застосування препа­ратів, що стимулюють ріст грануляцій. До них відносять вінілін (бальзам Шостаковського), вульнозан, мазь каланхое, обліпихове масло, метилураци-лову мазь, солкосерил, комбунтек і ін.

Місцеве лікування ран у третій фазі ранового процесу передбачає за­хист рани від травмування і стимуляцію епітелізації. У цій фазі показано також застосування індиферентних мазей (стрептонітол, пантестин, метилу-рацил і ін.) і фізіотерапевтичних процедур (кварц, УВЧ, електрофорез). В останні роки для лікування ран використовують ультразвук, лазер, магніто-терапію. Для підвищення реактивності організму хворим з гнійними ранами

призначають висококалорійну, багату на вітаміни їжу, проводять переливан­ня антистафілококової плазми, альбуміну, призначають препарати, що підви­щують імунітет (тимоген, тималін, Т-тактивін, імуноглобулін і ін.). При ліку­ванні великих ран кінцівок необхідно провести їх іммобілізацію.

При великих гнійних ранах можна використовувати спеціальні мішки, в які поміщають пошкоджену ділянку тіла або кінцівку, і куди подають сте­рильне повітря з відповідною температурою і вологістю за допомогою апа­ратів "АТУ-3", "АТУ-5" і ін. Застосування локальних мішків-ізоляторів з керованим повітряним середовищем дає можливість скоротити терміни ліку­вання ран, зберегти перев'язувальні матеріали.

Особливості лікування ускладнених ран. Особливі труднощі виника­ють при наданні першої допомоги і при лікуванні хворих з укушеними ранами. Такі рани виникають при укусах тварин або людини. Вони мають ті ж особливості, що й інші рани, але відрізняються тяжким інфікуванням віру­лентною мікрофлорою рота людини або тварини. Особливо небезпечним є укуси змій (кобра, гюрза). Укуси отруйних змій є небезпечними через швид­кий розвиток інтоксикації зміїною отрутою. Складовою частиною отрути є нейротоксини, які викликають тяжкі порушення функції нервової системи, параліч дихального та судинного центрів. Отрути інших змій викликають геморагічні ускладнення, значні крововиливи і набряк тканин. Перша допо­мога при укусі отруйної змії полягає в тому, щоб запобігти поширенню отрути. З цією метою слід накласти джгут на кінцівку вище укусу і видали­ти отруту з рани натисканням на її краї. Джгут потрібно накладати на кінцівку не більше ніж на 1-1,5 год. При укусах змій пропонують відсмокту­вати кров і зміїну отруту ротом, однак отрута може швидко всмоктуватись через слизові оболонки, а тому ця методика є небезпечною для того, хто надає допомогу. Після надання першої допомоги потерпілого негайно гос­піталізують. У разі потреби вводять серцеві засоби, дезінтоксикаційні препа­рати (гемодез, неогемодез, неокомпенсан й ін.), проводять штучну вентиля­цію легень. У лікарні хворим вводять специфічну протиотрутну сироватку ("антигюрза" або "антикобра"). Повторне введення сироватки при розвитку алергічних реакцій протипоказане.

При укусах тварин (собаки, лисиці, вовка) необхідно виконати анти-рабічні щеплення (на Пастерівських пунктах). Лікування укушених ран про­водять за загальноприйнятими принципами, однак медичний персонал пови­нен уважно стежити за перебігом ранового процесу і загальним станом потерпілого.