Готський алфавіт. Писемні джерела готською мовою

Готська абетка – це сукупність символів, якими написані тексти готською мовою, що дійшли до нашого часу. Вважається, що абетку уклав у V ст. вестготський єпископ Ульфіла, який переклав готською мовою Біблію. До того часу готи використовували руни. Однак Ульфіла вважав, що руни як письмо, пов’язане з язичництвом, не годяться для перекладу священних книг. Свою абетку єпископ уклав на основі грецького алфавіту з додаванням п’яти латинських літер, а також двох рун. Назви літер, засвідчені в IX ст. у Codex Vindobonensis 795, збігаються з назвами рун.
Готські літери також використовували як цифри. В такому випадку, подібно як у церковнослов'янській мові, над літерами ставили крапку або штрих.

Писемні пам*ятки

1. Соdex argenteus - "Срібний кодекс". Цей рукопис було створено, мабуть, у V-VІ ст. н. е. На пергаменті, покритому пурпуровою фарбою, нанесені срібні й золоті букви (звідси назва - "Срібний кодекс"). Рукопис зберігся не повністю (до нас дійшло 187 аркушів з 330, тобто трохи більше половини). Срібний кодекс зберігається в університетській бібліотеці м. Упсала (Швеція). Припускають, що список зроблений в одному з монастирів північної Італії. Крім Срібного кодексу - найповнішого й найбільшого готського пам'ятника — збереглося ще декілька дрібніших рукописів.

2. Соdex Carolinus - Каролінський кодекс (V ст.). Рукопис (4 аркуші), написаний двома мовами—латинською і готською, містить текст "Послання до римлян".

3. Соdices Ambrosiani — Амброзіанські кодекси. У текстах містяться Послання апостола Павла, уривки з Євангелія від Матвія, а також уривки зі Старого Завіту. Рукопис зберігається в амброзіанській бібліотеці в м. Мілан.

4. Соdex Gissensis— Гессенський кодекс, знайдений у Єгипті (V—VI ст.): - IV сторінки готською і латинською мовами – Євангеліє від Луки.

5. Дрібніші пам'ятки, що являють собою уривки коментарю до Євангелія від Іоанна, уривки готського календаря, готські глоси до латинських текстів, купчі на папірусі з Італії (V-VІ ст.).

 

Є рунічні написи, які, як вважають, виконані готами. До цих пам'яток відноситься напис на вістрі списа (III в. н. е.), знайдений біля Ковеля (Волинь). Напис говорить: "той, що прагне до мети" (тобто спис).

Ще один рунічний напис зберігся на персні з П'єтроасси (Румунія). Напис не розшифрований.

 

22. Готська мова – це єдина мова серед східногерманської групи мов, на якій збереглося достатньо повних писемних пам’яток. Саме готська мова дає уявлення про найбільш ранній стан однієї з германських мов, а отже і германських мов у цілому. Факти готської мови часто приймають за точку відліку при проведенні порівняльно-історичних та типологічних досліджень германських мов. Поява готської писемності пов’язана з розповсюдженням серед готів християнства в IV ст. Першим християнським проповідником був Вульфіла. Задля розповсюдження нової релігії Вульфіла створив готський алфавіт і переклав “Священне писання” готською, яку визначають як “класичну готську” (термін П.Скардільї) або “церковноготську” (термін Н.О.Ганіної). Деякі вчені вважають, що Вульфіла переклав усю Біблію, окрім Книги королів, швидше за все випустивши її, враховуючи войовничу природу готів. В основу нового алфавіту було покладено грецький. Вважають, що деякі букви були запозичені також з латини та рунічного алфавіту (w, f, u, o, q, r, s, þ). Готський алфавіт складається з 27 букв, що використовували також як цифри. Букви koppa ų та sampi ↑ мали виключно числове значення (див. Рис. 3).

Рис. 3. Готський алфавіт

Особливості вимови готських літер.

Приголосні. Букви p, t, k, f, s, z, þ, l, m, n, r, j вимовляються, як пишуться. Готське q вимовляється як [kw]. Букви b, d, g на початку слова та всередині після приголосного вимовляються як дзвінкі проривні [b], [d], [g], а всередині після голосного як дзвінкі щілинні [v], [ð], [γ]. Напр.: bairan ‘нести’, diups ‘глибокий’, giban ‘давати’, gudja ‘священик’. Щодо літери g, то вона зустрічається в кінцевій позиції слів. Вважається, що в таких випадках g вимовляється як [x], пор.: giban ‘давати’ [g], daga ‘день, дав.відм.одн.’ [γ], dag ‘день, знах. відм. одн.’ [x]. Буквосполучення gg, gk читаються як [ŋ] в усіх позиціях. Напр.: aggilus ‘ангел’, drigkan ‘пити’. Виключення становлять такі слова, як triggws ‘правда’ and skuggwa ‘дзеркало’, де gg вимовляється як довгий проривний [gg]. Буква h вимовляється як [h] на початку слова та як [x] в інших випадках, пор.: haurn ‘ріг’, nahts ‘ніч’. Літера lυ звучить як глухий фрикативний [hw], напр.: lυas ‘хто’.

Голосні. Нижче наведені деякі правила вимови готських довгих голосних:

буква звук приклади

â	[â]	hâhan ‘вішати’;
ê	[ê]	galêsun ‘зібраний’;
ai	[e:]	saian ‘сіяти’;

Пам’ятки писемності готською мовою.

Усі відомі нам рукописи Готської Біблії є переписаними списками вестготського тексту, зробленими остготами в V–VI ст. – періоду розквіту королівства Теодоріха. Збереглося декілька рукописів Готської Біблії:

“Срібний кодекс” (Codex Argenteus) V–VI ст. Рукопис складався з 330 аркушів, до нашого часу дійшло лише 188 аркушів, які містять уривки чотирьох Євангеліє, (Упсала, Швеція). Манускрипт написаний на пурпурному пергаменті срібними та золотими літерами і містить великі уривки з Євангелій від Матвія, Іоана, Луки та Марка.

“Амброзіанські кодекси” (Codices Ambrosiani) VII–VIII ст. (Амброзіанська бібліотека – Мілан). Уривки Нового та Старого Заповітів, Послання апостола Павла.

“Каролінський кодекс” (Codex Carolinus) – двомовний рукопис (готська та латина) – V ст. – 4 аркуші. Містить текст “Послання до римлян”.

“Гессенський уривок” (за місцем зберігання), знайдено в Єгипті, датується V–VI ст. Налічує два аркуші (готська та латина).

Дрібніші пам’ятки, які визначили ще в ХІХ ст. як ‘Gothica minora’ (праці Х.Ф.Массмана): 8 аркушів коментарів до Євангеліє від Іоанна (Skeireins aiwaggeljons), уривки з готського календаря (місяці жовтень та листопад), Алкуїновий рукопис (IX–X ст.), глоси, готські слова в двох латинських купчих (грамота з Неаполя, 561 р.; грамота з Ареццо, 536– 538 рр.), власні назви в латинських та грецьких текстах, три приклади готського алфавіту з назвами літер, декілька зразків речень готською мовою, включаючи фонетичну транскрипцію над словами, деякі готські числа та коментарі стосовно готської вимови, тост готською мовою, а також кримсько-готський словник О.Г. де Бусбека, єдина письмова фіксація кримсько-готської мови, здійснена фламандським дипломатом протягом 1560–1562 рр. Рунічними пам’ятками є: а) надпис на вістрі списа поблизу Ковеля на Волині (*Tilarids/ Tilariþs < о/г *tila- ‘мета, досягнення мети, вдача, успіх’ + *rīðaz ‘той, хто мчиться до мети’, ‘той, хто успішно мчить’, тобто ‘той, що вдало вражає ціль’ або *tila- ‘ціль, досягнення цілі, вдача, успіх’ + *rēðaz ‘порада’;); б) перстень П’єтроасси в Румунії (gutani o wi[h] hailag ‘готів надбання священне, недоторкане’; в) напис на прясельці з Лецкану – idons uft her azo ‘Ідо тканина тут + охоронні руни ax + руна-знак власності o’ (подана інтерпретація написів, запропонована Н.О.Ганіною).

23. Закон Вернера. Ротацизм

Відомо ще одне доповнення до закону перший пересування приголосних, яке було сформульовано датським лінгвістом Карлом Вернером в 1877 р. і отримало назву закону Вернера. Цей закон говорить: якщо і-е глухoму смично передував ненаголошений голосний або наголос падав за два склади до нього, то вийшов з нього по першому пересуванню приголосних глухий щілинний озвончается, а згодом цей дзвінкий щілинний переходить у дзвінкий смичний. Наприклад, у грецькому слові pat é r глухий смичний t стоїть після неударном голосного. За таких умов вийшов з t глухий щілинний þ озвончается в ð, який згодом переходить у дзвінкий смичний d: pat é r> fa þá r - fa ðá r - fǽdar. Таким чином, в цих випадках ми маємо справу не з винятками із закону першому пересування приголосних, а з подальшим розвитком приголосного, вже зазнав дії закону Грімма. Найбільш виразно дію закону Вернера виявляється при зіставленні однокореневих пар слів, що відрізняються один від одного місцем наголосу. Наприклад:

грец. d é ka, рос. десять - гот. taihun, (k - h)

але: грец. dek á s, рос. десяток - гот. tigus; (k - g)

рус. свекор - гот. swaihra, двн. swehur, так. swehor (k - h)

але: рос. свекруха - двн. swigar, так. sweger. (K - g)

 

Ротаци́зм — исторический переход какого-либо звука в [r] (от названия греческой буквы ρ, «ро»)

В германских языках ротацизму подвергся звук z, образовавшийся по закону Вернера из s.

Остатки архаического ротацизма в германских языках:

англ. was но нем. war (был)

англ. hare но нем. Hase (заяц)

англ. iron но нем. Eisen (железо)

Z появляется из чередования с S. Ротацизм развивается по-разному. Особняком стоит готский язык – в нем ротацизма не было. Z сохраняется и выступает как отдельная фонема. В остальных германских языках Z →ř (opus→opera). В скандинавских изападногерманских языках он развивался по-разному. В скандинавских — сохранялся до 9в., после чего слился со старым звуком (maiza →meiri). В западногерманских языках этот новый ř рано слился со старым и отпадал в конечные позиции в слове.

 

Пересув приголосних

І пересув

Я.Грімм сформулював закон першого пересуву приголосних, який встановлює відповідність і.-є. *dh || герм. *ð (пор. також. гот. d, двн.-англ. d). Проте dh був зафіксований лише в санскриті, в інших мовах йому відповідають такі звуки як: скр. dh, грец. th, лат. f, b, d, ірл. d, лит. d, ст.-слов. д. Оскільки такі відповідності повторюються систематично в низці мов, вони є закономірними рефлексами *dh у цих мовах. Наприклад: санскр., mádhya, грец. μεσος, лат. medius ірл. mide ‘середній’, ст.-слов. межда ‘межа’, гот. midjis, двн.-англ. middel, двн.-сакс. middi ‘середина’.

 

Згідно першого пересуву приголосних:

 

1). Індоєвропейським глухим “n-t-k” в германських мовах відповідали

глухі щілинні “f-p(th)-h”.

 

2). Індоєвропейським дзвінким “b-d-g” відповідали германські глухі

“p-t-k”.

 

3). Індоєвропейським дзвінким придихальним “bh-dh-gh” відповідали

дзвінки германські “b-d-g”.

 

Закон пересуву приголосних був ще одним кроком на шляху перетворення

мовознавства та германістики в точну науку.

 

Індоєвропейське р > герман. f

 

Латинське “pater” > давньонім. “fater”

 

давньоангл. “faeder”

сучасне нім. “Vater”

 

сучасне англ. “father”

 

Аблаут

Аблаут (нім. Ablaut), також Апофонія (фр. apophonie) — морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах

Розрізняються 2 види аблаута[4]:

якісний, що відбувається в коренях слів та афіксах;

кількісний; такі форми розрізняються за тривалістю голосного. Кількісний аблаут має три ступені можливих змін голосних:

повний, або нормальний ступінь (англ. full grade, нім. Vollstufe, Hochstufe, фр. degré plein), наприклад, грец. Πατερίζω називати батьком,

продовжений ступінь (англ. lengthened grade, нім. Dehnstufe, фр. degré long), наприклад грец. πατήρ батько,

нульовий ступінь (англ. zero grade, нім. Nullstufe, Schwundstufe, фр. degré zéro), наприклад грец. πατρός батька.

Тож у поєднанні з якісним можливі п'ять ступенів чергування (e / / o / / нуль / / ē / / ō). Приклади такого чергування трапляються у грецькій мові[