Відображення в бухгалтерському обліку операцій з платіжними картками під час фінансових розрахунків між членами міжнародних платіжних систем

1. Розрахунки з платіжною системою банком — основним членом цієї системи здійснюються після надходження платіжного повідомлення з розрахункового банку.

3. Якщо валюта, у якій здійснюється міжбанківський переказ, не відповідає валюті, переказаній з рахунка клієнта, то банк може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку відповідно до установленого порядку.

Незавершені та опротестовані операції з використанням пла­тіжних карток.

Власник карткового рахунка періодично отримує від банку виписку про стан карткового рахунка, який включає всі операції з платіжними картками та комісійні платежі банку за розрахунковий цикл.

Закриття карткового рахунка. Закриття карткових рахунків здійснюється за власним бажанням клієнта або в разі недотримання умов договору.

35. Поняття, класифікація цінних паперів і операцій з ними.

Відповідно до законодавства України цінні папери являють собою грошові документи, які:

а) засвідчують право володіння або відносини позики;

б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;

в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів;

г) передбачають можливість передання грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Основним критерієм, згідно з яким одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші — ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Так, відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» в редакції 1991 р. (зі змінами та доповненнями) в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

· акції;

· облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

· облігації місцевих позик;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов’язання;

· ощадні сертифікати;

· інвестиційні сертифікати;

· векселі;

· приватизаційні папери.

Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають установленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного папера. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, грошові ордери тощо.

На ринку України випускаються та обертаються такі види цінних паперів, як акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі. Найпоширенішими цінними паперами є:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції);

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного папера і особою, яка його випустила, тобто боргові цінні папери (облігації, ощадні сертифікати, векселі).

Цінні папери можуть бути іменними і на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачене чинним законодавством, передаються шляхом учинення на цінному папері повного індосаменту (передавального запису, який засвідчує перехід прав власності за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

За формою випуску цінні папери поділяються на:

· цінні папери в паперовій (документарній) формі;

· цінні папери у вигляді електронних записів на ДЕПО-рахунках (бездокументарна форма). Облік прав власності за цінними паперами, що випущені у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів здійснюється у кількісному виразі на спеціальних рахунках «ДЕПО» поза балансом, у Національній депозитарній системі, згідно з чинним законодавством України.

З метою групування цінних паперів за видами сплати доходу їх можна умовно поділити на:

а) цінні папери з визначеним прибутком, тобто ті, які дають процентний дохід (за фіксованою річною ставкою процента, купона);

б) цінні папери з невизначеним прибутком (акції та папери, які засвідчують право на паї).

За наявності відповідної ліцензії банки можуть здійснювати такі види професійної діяльності на ринку цінних паперів (рис. 8.1):

· торгівлю цінними паперами — укладання цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок (дилерська діяльність);

· депозитарну діяльність — діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

· діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на праві власності іншій особі, в інтересах цієї особи;

· діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників цінних паперів.

Якщо оцінювати операції за ступенем ризику, то їх можна поділити на активні (операції з надання коштів) та пасивні (операції з залучення коштів).

Операції з цінними паперами:

1. Діяльність з випуску (емісії) цінних паперів

2. Купівля/ продаж або обмін цінних паперів за дорученням клієнтів

3. Комерційні (торговельні) операції:

- купівля цінних паперів

- продаж цінних паперів

4. Комісійні (довірчі) операції:

- інкасування векселів

- зберігання цінних паперів

- оплата векселів, за якими банк виступає особливим платни­ком-домі­ціліатом

5. Розрахункові операції з векселями:

- операції з оформлення заборгова­ності векселями

- операції за розрахунка­ми з вико­ристанням векселів

6. Кредитні та гарантійні операції:

- урахування векселів - перераху­вання придбаних векселів

- надання кредитів під заставу цінних паперів - отримання кредитів під заставу цінних паперів

- авалювання векселів - надання гарантій у забезпе­чення оплати векселів

 

36. Нарахування доходів (витрат) за операціями з цінними паперами.

Усі банківські доходи (витрати) за цінними паперами можна поділити на:

· процентні;

· комісійні;

· торговельні;

· інші.

До процентних доходів (витрат) належать доходи (витрати) за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком, а також доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

Комісійні доходи (витрати) банк отримує (сплачує) при зберіганні та розміщенні цінних паперів.

Торговельні прибутки (збитки) виникають від операцій з перепродажу (торгівлі) цінних паперів.

До інших банківських доходів (витрат) належать доходи (витрати) від цінних паперів з невизначеним доходом: дивіденди від акцій, що зберігаються як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.

Згідно з принципом нарахування банки здійснюють нарахування доходів (витрат) за цінними паперами.

Нарахування доходів (витрат) слід проводити щомісяця, незалежно від дати їх отримання та сплати, а також здійснювати амортизацію премії та дисконту за цінними паперами.

Для відображення в обліку операцій з нарахування доходів (витрат) за цінними паперами використовуються такі балансові та позабалансові рахунки: 1418, 1428, 2026, 2027, 2028, 2029, 3108, 3118, 3119, 3208, 3218, 3219, 3308, 3328, 3578, 3579, 6022, 6050, 6051, 6052, 6053, 6090, 6103, 6113, 6203, 6300, 6394, 7050, 7052, 7103, 7394, 9600, 9601

 

37. Правила обліку та класифікація рахунків обліку доходів і витрат банку.

У процесі обліку доходів і витрат банку керуються такими правилами.

Правило перше. При класифікації витрат за елементами і цільовим призначенням розрізняють капітальні затрати і поточні витрати.

Капітальні витрати виникають у процесі придбання, удосконалення та доведення основних засобів (необоротних активів) до стану, придатного до експлуатації, тобто вони розраховані на тривалий час. Такі витрати виникають під час капітального ремонту, модернізації і реконструкції власних основних засобів або взятих в оренду; вони утворюються під час будівництва нових приміщень, придбання комп’ютерної техніки та у разі виконання інших операцій, пов’язаних з розширенням банківського бізнесу.

Поточні витрати виникають у процесі здійснення банківських операцій, а також під час нарахування заробітної плати і премій співробітникам банку; до складу поточних витрат включають витрати на експлуатацію приміщень, на виплату орендної плати, сплату аудиторських послуг тощо, тобто на те, що приносить користь протягом короткого часу (з фінансового погляду).

Правило друге. На практиці надання (отримання) послуги нерідко не збігається у часі з надходженням (сплатою) грошових коштів.

Для об’єктивного визначення фінансового результату виникає необхідність здійснювати облік доходів і поточних витрат банку згідно з принципами нарахування, відповідності та обережності.

Виходячи з цих принципів можна класифікувати доходи і витрати за такими групами:

1) доходи, зароблені та отримані водночас; витрати, понесені та сплачені водночас;

2) доходи, отримані наперед, але ще не зароблені (дохід майбутніх періодів, або відкладений дохід); витрати сплачені наперед, але ще не понесені (витрати майбутніх періодів, або відкладені витрати);

3) доходи зароблені, але ще не отримані (нарахований дохід); витрати понесені, але ще не сплачені (нараховані витрати).

Правило третє. Згідно з принципами нарахування і відповідності доходи і витрати мають бути правильно оцінені в кожному звітному періоді.

З цією метою наприкінці кожного облікового періоду (у банку — щомісяця) мають бути зроблені бухгалтерські записи за тими операціями, наслідки яких поширюються за межі облікового періоду, в якому здійснилася початкова операція. Такі проведення називаються регулювальними.

Правило четверте. Облік доходів і витрат здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Залишки за рахунками доходів і витрат закриваються підсумковим проведенням в останній день звітного року.

За своїм характером рахунки для обліку нарахованих доходів активні (нараховані, але ще не одержані грошові кошти можна вважати дебіторською заборгованістю), а нарахованих витрат — пасивні (нараховані, але не виплачені грошові кошти можна вважати кредиторською заборгованістю).

 

Рис. 12.2. Класифікація рахунків обліку доходів і витрат

 

38. Облік доходів та витрат банку.

Ведення обліку доходів і витрат банків регламентується «Правилами бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України», затвердженими постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 р. № 255.

При розрахунку сум процентних доходів і витрат за кредитними і депозитними угодами враховується перший і не враховується останній день дії договору. У банківській практиці можуть використовуватися три методи визначення кількості днів, які беруться в розрахунок під час нарахування сум процентних доходів і витрат:

1) метод «факт/факт» — при нарахуванні процентів виходять з фактичної кількості днів у місяці та у році;

2) метод «факт/360» — при розрахунку виходять з фактичної кількості днів у місяці, а кількість днів у році беруть умовно за 360;

3) метод «30/360» — при розрахунку суми відсотків умовно приймають кількість днів у місяці за 30, а в році — за 360.

Метод визначення кількості днів для нарахування процентів указують в угоді.

Процентні доходи і витрати та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно, не рідше одного разу на місяць, незалежно від періодичності розрахунків, указаної в угоді.

У разі непогашення боржником заборгованості за нарахованими доходами в строк, передбачений угодою, наступного робочого дня несплачена сума обліковується на відповідних рахунках з обліку прострочених нарахованих доходів класів 1, 2, 3.

Якщо банк не має впевненості в погашенні заборгованості за основним боргом і процентами, ураховуючи фінансовий стан боржника (контрагента банку), то така заборгованість має бути визнана та відображена в обліку як сумнівна щодо отримання.

У разі наявності простроченої та сумнівної заборгованості за нарахованими доходами банк формує спеціальні резерви у відповідній валюті за рахунок витрат.

Якщо заборгованість за нарахованими доходами визнана сумнівною та обліковується за відповідними рахунками сумнівної заборгованості, то подальше нарахування доходів та їх облік банк здійснює за позабалансовими рахунками групи 960 «Не сплачені в строк доходи» до терміну їх погашення клієнтом (поручителем) або до строку, визначеного угодою.

Облік процентних доходів. До процентних доходів відносять проценти за користування банківськими кредитами, проценти за придбаними борговими цінними паперами і прирівняні до процентів комісії (які обраховуються так само, як проценти, тобто пропорційно терміну і сумі активу). Комісійні доходи, подібні за природою до процентних, підлягають щомісячному відображенню в банківському обліку, незалежно від періодичності розрахунків за ними, зазначеної в угоді з контрагентом.

Облік комісійних доходів. У складі комісій, які банк одержує за надані послуги, виділяють:

· комісії за одноразові послуги;

· комісії за послуги, які надаються протягом періоду, що обумовлений в угоді;

· комісії за послуги з обов’язковим результатом.

Облік результатів від торговельних операцій. Результат від торговельних операцій відображається на активно-пасивних рахунках.

Облік дивідендного доходу. Дивіденди, які підлягають одержанню банком за інвестиціями, відображаються в банківському обліку після їх оголошення на загальних зборах акціонерів.

Облік процентних витрат. Більша частина процентів до виплати припадає на депозитні операції і за борговими цінними паперами, випущеними банком (векселі, ощадні сертифікати).

За борговими цінними паперами, емітованими банком, до складу процентних витрат відносять власне проценти, а також амортизацію дисконту (знижки) чи премії (надбавки) за борговими зобов’язаннями банку. У банку щомісячно нараховують проценти, а також амортизацію дисконту і премії за борговими цінними паперами, емітованими банком. Амортизація дисконту збільшує процентні витрати, а амортизація премії зменшує процентні витрати за цінними паперами власного боргу.

У разі випуску боргових цінних паперів власного боргу за ціною, вищою номіналу, окремому відображенню в обліку підлягає неамортизована премія, яка обчислюється як різниця між ціною продажу і номінальною вартістю боргового цінного папера. Сума амортизації премії відноситься на зменшення процентних витрат за борговими зобов’язаннями банку.

Облік негрошових витрат. Негрошові витрати пов’язані з формуванням резервів для покриття можливих збитків від кредит­них операцій, резервів під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами, резервів під знецінення цінних паперів, резервів під можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю, резервів на покриття ризиків і втрат.

Облік витрат на утримання персоналу банку. У кожній установі банку розробляється штатний розпис працівників та схема посадових окладів і на їх основі, залежно від рівня кваліфікації та складності робіт, формується фонд основної та додаткової заробітної плати.

Приймання на роботу здійснюється на підставі поданих заяв, укладених контрактів і наказу керівника банку про призначення на посаду і розмір посадового окладу.

На кожного працівника відділ кадрів відкриває особову картку, яка містить довідкові дані і призначена для відображення всіх службових переміщень під час роботи її власника в банку.

У бухгалтерії банку на кожного співробітника відкриваються особові рахунки для щомісячної реєстрації всіх видів нарахувань оплати праці й утримань з неї. Оплата нараховується на основі даних табеля обліку відпрацьованого часу, про чергову й адміністративну відпустки, хворобу, виконання громадських обов’язків тощо.

Нарахована заробітна плата включається до складу адміністративно-управлінських. Крім основної заробітної плати, внутрішнім положенням банк може передбачати премії за виробничі результати, інші надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; їх обліковують на особових рахунках окремо з метою надання інформації податковим органам про сукупний дохід кожного працівника.

Щомісячно бухгалтерія здійснює всі розрахунки щодо нарахування оплати праці та утримання як податків, зборів, так і аліментів, погашення виданих кредитів, нестач, різних штрафів тощо.

Одночасно з нарахуванням оплати праці бухгалтерія здійснює також нарахування обов’язкових платежів у різні державні фонди: Пенсійний фонд — 32 %, фонд обов’язкового страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9 %, фонд соціального страхування на випадок безробіття — 2,1 %, фонд страхування від нещасного випадку на виробництві — у відсотках до фактичних витрат на оплату праці залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі обов’язкові нарахування до зазначених фондів, поряд із заробітною платою, включаються у витрати основної діяльності банку (собівартість банківських послуг).

Нарахування заробітної плати працівникам банку здійснюється в розрахунково-платіжній або платіжній відомості, де вказується:

· сума нарахованої заробітної плати;

· надбавки та доплати;

· нарахування відпускних та за листками тимчасової непрацездатності;

· утримання із заробітної плати.

Усі витрати на оплату праці, у тому числі доплати за кваліфікацію та за обсяги робіт, відносяться на витрати того звітного періоду, коли вони мали місце.

 

39. Облік фінансового результату діяльності банку і розподіл прибутку.

Доходи та витрати банку впродовж року обліковуються методом накопичення, тобто записи за рахунками шостого і сьомого класів ведуться наростаючим підсумком із початку року. В ос­танній робочий день року рахунки доходів і витрат закриваються на рахунок обліку фінансового результату діяльності банку. Формування показників проміжної звітності про результати діяльності банку, а також щоденного балансу відбувається на технічному рахунку 5999. Техніка записів за цим рахунком полягає в тому, що наприкінці кожного дня доходи порівнюються з витратами, при цьому рахунки доходів і витрат не закриваються. Залишок на рахунку 5999 подається у звітності, але фактичні проведення за цим рахунком не виконуються. Механізм визначення поточного (проміжного) фінансового результату є таким самим, як і при визначенні результату за рік.

Отже, в останній робочий день року залишки за рахунками доходів і витрат, нагромаджені з початку року, закриваються:

· за умови перевищення доходів над витратами — на рахунок 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»;

· за умови перевищення витрат над доходами — на рахунок 5041 (активний) «Збиток звітного року, що очікує затвердження».

Якщо результатом діяльності банку за рік є прибуток:

Д-т Рахунки шостого класу «Доходи»;

К-т 5040 «Прибуток звітного року, що очікує затвердження».

І одночасно:

Д-т 5040 «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»

К-т Рахунки сьомого класу «Витрати».

Після закінчення кожного фінансового року Правління банку подає звіт про свою діяльність для затвердження на загальних зборах акціонерів, а також свої пропозиції щодо розподілу отриманого прибутку, включаючи пропозиції про збільшення капіталу банку.

Порядок розподілу прибутку повинен відповідати чинному законодавству України та засновницьким документам банку.

Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується так: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань в офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством. До офіційних резервів належать: резервний фонд; загальний резерв.

Резервний фонд створюється згідно з чинним законодавством у розмірі не менше 25 % від суми сплаченого акціонерного (статутного) капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду становить не менше, ніж 5 % від суми чистого прибутку після оподаткування. Кошти резервного фонду призначені для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також як спосіб реалізації зобов’язань банку за неможливості забезпечити їх виконання за рахунок інших джерел. Кошти резервного фонду обліковуються на рахунку 5021 «Резервні фонди».

За рахунок прибутків минулих років здійснюються покриття операційних збитків, списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунку 5010 «Емісійні різниці», компенсація негативного результату від операцій з власними акціями.

 

40. Якісні характеристики фінансових звітів, організація їх підготовки.

Фінансові звіти мають правдиво відображати фінансову інформацію щодо банку. Необхідною умовою правдивого відображення діяльності банку є подання інформації у певному форматі та за показниками, які забезпечують якісні харак­теристики фінансових звітів.

Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що містять фінансові звіти. Виділяють такі якісні характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірність і зіставність.

1. Дохідливість — це якість інформації. Інформація, що включена до форм звітності, має бути зрозумілою користувачам. Однак це не означає, що користувачі зможуть правильно зрозуміти зміст фінансових звітів без необхідних базових знань у галузі банківського бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку. Тому інформація про складні поняття, яка є корисною для прийняття рішень, не повинна виключатись із звітності через складність розуміння її окремими користувачами.

2. Доречність означає здатність інформації впливати на рішення, що приймаються. Для користувачів інформація є доречною, якщо вона дає їм змогу оцінити минулі, поточні події та зробити прогноз майбутніх подій і виходячи з отриманих висновків прийняти обґрунтоване економічне рішення щодо діяльності банку. Доречність інформації визначається її суттє­вістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.

Звітна інформація вважається суттєвою тоді, коли її упущення або неправильний виклад можуть вплинути на реальну оцінку діяльності банку та його фінансовий стан.

Фінансові звіти мають бути надані користувачам своєчасно, тобто у строки, що забезпечують ефективне використання звітної інформації.

3. Достовірність інформації означає, що вона не містить помилок та похибок, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Вимоги щодо достовірності передбачають:

· сумлінність подання інформації. Кожна стаття звіту повинна з достатньою точністю піддаватись конкретній оцінці;

· змістовність інформації. Відображення максимальних обсягів інформації в межах форми;

· нейтральність. Подання звітної інформації не повинне мати вибіркового характеру для заздалегідь визначеного результату;

· відповідність. Для недопущення значних недооцінок чи переоцінок окремих елементів звітів необхідна повна точність у відображенні всіх показників діяльності банку.

4. Зіставність інформації означає надання користувачам можливості порівнювати:

· фінансові звіти банку за різні періоди;

· фінансові звіти різних банків.

Передумовою зіставності є наведення звітної інформації попереднього періоду у фінансових звітах та розкриття інформації про облікову політику та її зміни у примітках.

Відповідальність за складання та надання фінансової звітності несе керівництво банку в особі керівника та головного бухгалтера.

За звітним періодом фінансові звіти, що складають банки, поділяються на щоденну (Баланс), місячну (Баланс, Звіт про прибутки та збитки), квартальну (Балансовий звіт, Звіт про фінансові результати, Примітка «Зобов’язання банку, які обліковуються на позабалансових рахунках») та річну звітність (Балансовий звіт, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух коштів, Звіт про власний капітал, Примітки).

Процес підготовки до складання та безпосереднє складання форм фінансових звітів включає кілька етапів:

1. Закриття рахунків доходів і витрат банку (шостого класу «Доходи» і сьомого класу «Витрати»).

2. Визначення чистого фінансового результату діяльності банку за звітний період (записи на рахунку 5040 «Прибуток чи збиток звітного року, що очікує затвердження»).

3. Підтвердження залишків на рахунках активів, зобов’язань та капіталу через їх інвентаризацію (першого класу «Казначейські і міжбанківські операції», другого класу «Операції з клієнтами», третього класу «Операції з цінними паперами, інші активи і зобов’язання», четвертого класу «Довгострокові вкладення, основні засоби і нематеріальні активи» і п’ятого класу «Капітал банку»).

4. Внесення коригувань за наслідками інвентаризації (у разі виявлення відхилень даних обліку від даних інвентаризації).

5. Складання звіту про фінансові результати, балансу та інших форм фінансової звітності.

6. Коригування показників звітності та формування приміток щодо подій після дати балансу.

7. Перевірка узгодженості показників звітності.