Форми забезпечення поверненні кредиту. Контроль за використанням і погашенням кредиту

Застава — спосіб забезпечення повернення кредиту, коли банк-кредитор у разі невиконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту і сплати процентів за ним має право задовольнити свої вимоги з вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами, згідно з чинним законодавством України. Застава передбачається договором або Законом.

При укладенні угоди про заставу необхідно керуватися Законом України «Про заставу» та методичними рекомендаціями НБУ щодо застосування комерційними банками Закону України «Про заставу».

Угода про заставу укладається між банком-заставодержателем і заставодавцем у письмовій формі. У ній обумовлюються: вид застави (товари, основні засоби, цінні папери), її розмір, терміни виконання зобов’язання щодо повернення кредиту і процентів за ним, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (має передбачатися, що заставлене майно залишається у заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місцезнаходження предмета застави, зобов’язання щодо страхування заставленого майна, а також інші умови, стосовно яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. При цьому страхування транспортних засобів згідно з Законом України «Про заставу» є обов’язковим.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, договір застави має бути нотаріально засвідчений на підставі відповідних юридичних документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється в нотаріальних органах за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів та космічних об’єктів — за місцем реєстрації цих засобів та об’єктів, договору застави товарів в обороті або у переробленні — за місцезнаходженням підприємства.

Угодою сторін може передбачатися нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов’язковим відповідно до законодавства України, але на цьому наполягає одна зі сторін.

Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

У випадках нотаріального посвідчення договору застави, заставодавці зобов’язані вести Книгу запису застав відповідного зразка в порядку, що затверджений Кабінетом Міністрів України.

Заставодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Ним може бути не позичальник, а третя особа (майновий поручитель), якій предмет застави належить на правах власності або повного господарського відання.

До укладення договору застави банк-заставодержатель повинен пересвідчитися за документами, а в окремих випадках перевірити на місці наявність майна, що передається в заставу, право заставодавця на його власність або господарське володіння, місцезнаходження та умови зберігання майна, реальність реалізації його в разі неповернення кредиту і процентів за ним.

Належність переданого в заставу майна заставодавцеві перевіряється на підставі документів, що підтверджують право власності (договір купівлі-продажу, акт приймання-передавання та інші документи, які підтверджують підстави виникнення права власності), а в разі реєстрації майна в органах, що здійснюють реєстрацію, також і документ, який підтверджує реєстрацію майна за заставодавцем (довідка бюро технічної інвентаризації на приміщення, технічний паспорт на автотранспортні кошти, свідоцтво про внесення морського (повітряного) судна до відповідного Державного реєстру. Заставодавець також надає виписку з балансу з розшифруванням балансової вартості предмета застави.

Визначаючи вартість майна, що передається в заставу, слід виходити з можливої ціни реалізації (з урахуванням дооцінки й уцінення). Вартість заставленого майна має бути достатньою для погашення позички.

Об’єктом застави може бути будь-яке майно (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери — акції, облігації, сертифікати, інше майно), яке належить заставодав­цеві на правах власності і може бути відчужене ним згідно з чинним законодавством України і на яке може бути звернено стягнення.

У разі кредитування сільськогосподарських товаровиробників, крім застави іншого майна, одночасно може бути передбачена застава майбутнього врожаю сільськогосподарських культур. Беручи в заставу майбутній урожай, слід мати на увазі, що посіви обов’язково мають бути застраховані на випадок їх загибелі та інших несприятливих обставин. У договорі про заставу необхідно передбачити, що в разі загибелі сільськогосподарської продукції (посіви) банку-заставодержателю надається в першу чергу право задоволення вимог щодо погашення кредиту зі страхового відшкодування в межах суми застави.

Майно, що перебуває в загальній спільній власності, можна передати в заставу тільки за згодою всіх власників.

Зміна предмета застави допускається тільки за згодою банку-заставодержателя.

Договір про іпотеку (заставу підприємства в цілому, споруди, будівель, інших об’єктів, безпосередньо пов’язаних із землею) повинен бути нотаріально посвідчений. У договорі необхідно передбачити, що нотаріальна контора одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.

У договорі застави має бути передбачено, що державний збір за нотаріальне посвідчення договору про заставу сплачується заставодавцем.

Інвестиційні кредити надаються здебільшого під заставу об’єктів незавершеного будівництва, обладнання, які належать позичальникові на правах власності, в установленому законодавством України порядку. Якщо об’єктом застави є незавершене будівництво, позичальник повинен провести його інвентаризацію, а в окремих випадках — з участю банку-кредитора.

Якщо майно, що передається в заставу, за умовою договору про заставу залишається у заставодавця, останній має право володіти і користуватися предметом застави згідно з його призначенням і зобов’язаний вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави. Заставодержатель має право перевіряти фактичну наявність, розмір, стан та умови зберігання предмета застави і вимагати від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета застави.

У разі застави товарів в обороті й переробленні допускається зміна складу і натуральної форми предмета застави (товарних залишків, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції тощо) за умови, що їх загальна вартість не стане меншою від зазначеної в договорі застави.

Укладаючи договір про заставу товарів в обороті та переробленні, слід мати на увазі, що придбані заставодавцем товари, передбачені договором про заставу, стають предметом застави з моменту виникнення на них у заставодавця права власності або повного господарського відання (з моменту їх сплати та приймання). При цьому право заставодавця володіти, користуватися та розпоряджатися заставленим товаром в обороті зберігається, якщо він дотримується вимог законодавства, установлених до застави товарів в обороті та переробленні.

Цінні папери (акції, облігації, сертифікати) можуть бути прийняті в заставу за умови передання заставодавцем банку цінних паперів на зберігання. При цьому необхідно оцінити реальну вартість цінних паперів і можливість їх реалізації з метою погашення кредиту.

Звернення стягнення на заставлене майно проводиться за рішенням суду, арбітражного чи третейського суду, якщо інше не передбачено законом. У випадках, передбачених законодавством України, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчого надпису нотаріуса.

Облік забезпечення наданого кредиту (застави, гарантії тощо) здійснюється на позабалансових рахунках:

9500 «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

9501 «Застава, за якої предмет застави передається банку»;

9510 «Надана застава»;

9900 «Контррахунки для рахунків розділів 90—95».

Забезпечення враховується за його вартістю, яка вказана в угоді про забезпечення.

Порука (гарантія). Однією з форм забезпечення кредиту може бути поручительство або гарантія юридичної особи: підприємства, організації, банку та інших осіб, яке оформляється як договір поруки між банком і поручителем.

Договір поруки складається обов’язково в письмовій формі і включає відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобов’язань щодо повернення позички, яка надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання позичальником зобов’язань щодо повернення боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобов’язання солідарної відповідальності з позичальником перед банком-креди­тором за виконання зобов’язань щодо повернення позички. Од-
нією з умов договору поруки може бути обумовлене право банку на безспірне стягнення з поручителя суми заборгованості позичальника за кредитом та процентами.

До укладання договору поруки, прийняття гарантії банку необхідно ретельно проаналізувати за бухгалтерським обліком поручителя (гаранта) його фінансовий стан, платоспроможність і можливість повернути за позичальника несплачений кредит та належні проценти за ним. Такий аналіз необхідно проводити за аналогією до аналізу фінансового стану та кредитоспроможності позичальника. При цьому слід одержати дані про раніше надані зобов’язання і гарантії, що значаться за балансом поручителя (гаранта), а також його статут, свідоцтво про державну реєстрацію та інші необхідні банку документи для визначення фінансового стану поручителя (гаранта).

У разі стягнення з поручителя (гаранта) несплаченої Позичальником позички і процентів банку необхідно на наступний день після настання строку платежу направити в банк, де відкритий розрахунковий рахунок поручителя (гаранта), платіжні документи на безспірне стягнення боргу з поточного рахунка поручителя (гаранта), якщо такий порядок стягнення боргу передбачено договором поруки, та одночасно направити поручителю (гаранту) письмову претензію з повідомленням про її одержання, в якій викласти сутність вимог банку.

Якщо по закінченні місячного терміну з дня отримання поручителем (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта) кошти на погашення заборгованості за кредитом і процентами в повній сумі, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд у встановленому законом порядку.

Питання продовження строку погашення кредиту, забезпеченого порукою (гарантією), може бути вирішене тільки після погодження з поручителем (гарантом) нового терміну дії поруки (гарантії), що оформляється додатковою угодою за договором поруки, і продовженням терміну дії гарантії, оформленої у відповідний спосіб. Продовження гарантійних зобов’язань має бути оформлене до настання терміну погашення кредиту.

Гарантії, поруки та страхові поліси, отримані як забезпечення кредитної операції, ураховуються на позабалансових рахунках:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 901 «Гарантії, отримані від банків», 903 «Гарантії, що отримані від клієнтів» — на суму, що підлягає отриманню у разі виконання гарантії.

Так, якщо за угодою гарантія покриває лише суму фактично наданих коштів за кредитною угодою, то саме в цій сумі гарантія враховується на позабалансі.

Гарантійні зобов’язання обліковуються на відповідних позабалансових рахунках.

Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і несплати процентів за користування ним. Формою забезпечення повернення кредиту і сплати процентів по ньому може бути добровільне страхування відповідальності позичальника перед банком щодо виконання зобов’язань, передбачених кредитною угодою.

Для вибору надійної страхової компанії і найбільш вигідних банку і позичальнику умов страхування рекомендується до прийняття рішення про забезпечення зобов’язань позичальника страхуванням уважно вивчити фінансовий стан конкретної страхової компанії, її платоспроможність і умови (правила) страхування.

Про платоспроможність страхової компанії можна судити за наявністю перевищення фактичного розміру її вільних активів над нормативом. Крім того, рекомендується проаналізувати фінансові можливості страхової компанії щодо страхування конкретного позичальника-страхувальника. При цьому слід звернути увагу на те, що страховики зобов’язані дотримуватися нормативних співвідношень між сумою власного статутного фонду зі страховим резервом та обсягом прийнятих страхових зобов’язань.

Страхові зобов’язання (перестрахування), крім обов’язкових щодо статутного фонду і страхових резервів, не повинні перевищувати 30-кратної його величини. Максимальний обсяг страхових зобов’язань за окремим договором страхування не може перевищувати 10 % від суми статутного фонду і страхових резервів.

У зв’язку з тим, що договір страхування набуває чинності після сплати страхувальником суми страхового платежу (премії) страховику, він повинен передбачати одноразову сплату страхової премії в повному обсязі. Сплату страховиком страхового платежу перевіряє банк.

Необхідно стежити за тим, щоб у договорі страхування не передбачалися причини, через які страхова компанія може відмовити у відшкодуванні: нецільове використання кредиту позичальником, дострокове скасування договору страхування до погашення страхувальником (позичальником) боргу банку та ін.

У разі виявлення недопустимих для банку умов страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і процентів за ним банк може рекомендувати позичальникові укласти договір страхування зі страховою компанією, передбачивши в ньому особливі умови на зміну діючих умов страхування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, з урахуванням внесених банком поправок, укладається договір страхування, який подається в банк разом зі страховим полісом.

Одночасно з підписанням кредитного договору або в період дії договору страхування страхувальником (позичальником) може бути перевідступлено банку право вимоги від страховика сплати страхового відшкодування шляхом укладення відповідного договору. Такий договір може бути двостороннім — між страхувальником (позичальником) і банком або тристороннім — з участю страховика. В останньому випадку в договорі може бути передбачено надання страховиком банку-кредитору права на безспірне списання страхової суми.

У разі перестрахування страховою компанією свого ризику слід вимагати подання нею договорів перестрахування ризику виконання відповідних зобов’язань.

Страховим випадком у страхуванні відповідальності позичальника є непогашення кредиту і процентів за ним в установлені кредитним договором терміни, що й має бути передбачено в договорі страхування.