Історична земля – Західна Азія

 

Туреччина розташована в Західній Азії і частково в Південній Європі, омивається Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Азіатську частина держави називають Анадолу (Велика Анатолія) або Малою Азією; європейську – Пашаелі, Східною Фракією або Румелією. Переважає гірський рельєф (європейську частину займає горбисте плато, азіатську – Понтійські гори, гори Тавра і Анатолійське плоскогір'я. Низовини зустрічаються лише на деяких ділянках морського узбережжя. Майже всі річки порожисті. Головні річки – Кизил-Ірмак, Тигр (Дикле), Євфрат (Фірат); найбільші озера – Ван, Туз, Бейзегір, Егрідір, Бурдурал.

На узбережжі Західної Анатолії розташовані чудові галькові і піщані пляжі. Одним з найцікавіших і мальовничих ландшафтів Західної Анатолії вважається місцевість з назвою Памуккале, де виходи на поверхню землі гарячих джерел сформували на скельних терасах відрогів Тавру потужну товщу білосніжних вапнякових відкладів. Потоки мінеральної води, падаючи з пласкої вершини гори і з високих уступів, створили примхливі, сліпучо білі каскади із солі. Тераси схожі на величезні ванни, в кожній з яких накопичується вода, ствоюючи неглибокі басейни. За легендою, тут приймала ванни Клеопатра.

Найбільш популярними і доступними для більшості українців останнім часом стали курорти Туреччини. Унікальність цієї півострівної країни в тому, що на півдні вона омивається водами Середземного, на заході – Егейського, а на півночі – Чорного морів. Вона має також внутрішнє море – Мармурове (загальна довжина берегової лінії – 7200 км). Найбільш сприятливі медикокліматичні параметри характеризують середземноморське узбережжя Туреччини. Головним курортним районом країни є Анталія. На півдні і заході знаходяться курорти Аланья, Мармаріс, Сіде, Белек, Кушадаси, Бодрум, Ізмір, Кемер. На чорноморському узбережжі Туреччини розвинена курортна мережа відсутня. Користуються популярністю Принцеві острови та курорт Кіліос в Мармуровому морі.

Останнім часом значного розвитку набули турецькі гірськолижні та гірськокліматичні курорти, які в основному концентруються на заході і в центрі країни (Бурса-Улудаг, Паландокен, Ерзрут, Болу, Каралкая), натомість чудові можливості високогірного сходу майже не використовуються.

Побудована в 1609-16 рр. Блакитна мечеть з її стрункими 6-ма мінаретами стала символом Стамбула – міста 500 мечетей. Серед визначних пам'яток міста: палац Топкапи (в якому ще до середини ХІХ ст. жили турецькі султани), мечеть Айя-Софія (свого часу найбільший і християнський храм, де за легендою посли князя Володимира знайомилися з християнською вірою), мечеті Сулеймана (одна з найбільший у Стамбулі, вміщує до 10 тис. чол.).

Історичним центром Анкари вважається башта Ак-Кале («Білий палац»), обнесена подвійною стіною, по якій можна прослідкувати бурхливу історію столиці Туреччини (кожний завойовник оновлював стіни цитаделі, використовуючи для цього залишки зруйнованих споруд). Цікавими об'єктами туристичного відвідування є також мечеть Хаджи-Байрам (XV ст.), мавзолей Ататюрка, де зберігається саркофаг засновника Турецької республіки Мустафи Кемаля, музей Анатолійських цивілізацій (музей хеттів), розташований у критому базарі XV ст.

Ізмір – найбільше місто на Егейському узбережжі, древня Смирна, один із претендентів на те, щоб вважатися батьківщиною Гомера. Серед пам'яток історії і культури: залишки римського форума, візантійська фортеця Кадіфекале, бані Діани і термальні джерела «Балчова» («джерела Агамемнона»).

Анталія – вважається туристичною столицею турецького Середземномор'я. Візитною карткою міста є Ворота Адріана (130 р. до н.е.), мінарет Йівлі (XI ст.), мечеть Ескі Джамі, колишній монастир «танцюючих дервішів» Мевлевіхане.

У Бодруму (древній Галікарнас), який часто називають турецьким Сен-Тропе і батьківщиною Геродота, колись знаходився Мавзолей царя Мавсола (одне із семи чудес світу).

У Мармарісі збереглися османська фортеця II ст., Караван-сарай і древній замок лицарів-госпітальєрів (1522 р.).

На околицях Демре знаходяться руїни давньої столиці Лікії – Міри, яка відома тим, що тут у IV ст. був єпископом Св. Микола Чудотворець (на місці собору, в якому він служив, у VII ст. збудовано церкву Св. Миколи). Поблизу міста Белек варто відвідати кипарисово-евкаліптовий національний парк-заповідник Каньон Кепрюлю, який окрім занять альпінізмом і верхової їзди пропонує рафтинг гірською річкою Кюпрючай.

Історико-культурна спадщина країни надзвичайно багата і мало освоєна, особливо на сході країни.

Важливими складовими туристичного потенціалу Грузії є високогірні хребти Кавказу, унікальні родовища мінеральних вод, субтропічний клімат чорноморського узбережжя, багата історико-архітектурна спадщина, гостинність грузинського народу та його традиційна кухня. І хоч військові конфлікти на Кавказі завдали значної шкоди господарству, проте останнім часом країна стає все більш цікаво іноземних туристів, в т. ч. для українців, оскільки наші народи мають багато спільного.

Грузія має унікальні можливості для розвитку бальнеологічних курортів. Курорт Боржомі заснований у 1922 році і використовує вуглекислі мінеральні води з підвищеним вмістом хлору, натрію, брому, барію тощо. Популярними курортами є також Цхалтубо, Бакуріані, Сурамі, Набеглаві.

На 310 км узбережжя функціонує 47 курортів і курортних місцевостей, 4 з яких – кліматобальнеологічні. Серед найкращих: Кобулеті, Батумі, Урекі. Неврегульованість статусу Абхазії (курорти – Ґаґра, Сухумі, Піцунда) та військові конфлікти в сусідніх державах завдали значної шкоди курортному господарству автономії. Воно функціонує виключно за рахунок місцевого попиту та росіян.

Більшість цікавих туристичних об’єктів є спадком середньовічних, переважно християнських держав, що існували на цій території. Серед них собор Богоматері (1 106-1 125) та монастир в Гелаті. Цей собор був усипальницею царів Західної Грузії і цікавий своїми фресками. Також неподалік від Кутаїсі знаходиться кафедральний собор Баґраті. Мцхета – важливий політичний центр Східної Грузії в попередні періоди. Символом міста залишається кафедральний собор Свєтіцховелі (1010-1029).

Важливими туристичними центрами країни є Тбілісі (цитадель Нарикала, руїни укріплень давнього міста Шах-Тахі, Сіонський собор, монастир Св. Давида, пантеон на г.Мтацмінда, сірчані лазні тощо), Батумі (місто-фортеця Ґоніо); найвисокогірніше село Європи – Ушба, печерні міста Вардзіа (вважається найбільшим у світі), Давід Ґаредша та Уплісцихе, озеро Ріца тощо.

Грузія активно просуває себе на ринках Західної Європи, однак поки що зберігає дешеві ціни.

Вірменія – найменша за площею країна Закавказзя. Майже по всьому периметру кордонів вона оточена мальовничими хребтами Малого Кавказу. Клімат – континентальний. Важливими природними туристичними ресурсами є гірське повітря, озеро Севан, гора Араґац, бальнеологічні ресурси. На основі використання природних чинників функціонують гірськокліматичні та гірськолижні (Цахкадзор, Севан, Арзні) і бальнеологічні (Арзні, Ванадзор) курорти з відносно розвинутою інфраструктурою.

Важливими туристичними центрами Вірменії є столиця (урартська фортеця Еребуні, турецький форт, мечеть Ґек, Каскад та спортивно-концертний комплекс ім. Карена Демірчана, сховище давніх рукописів Матенадаран (одне з найбільших у світі), коньячний завод), Двін (руїни стародавньої фортеці), Ванадзор, Спітак (місто відновлене після землетрусу) Арарат, Раздан, монастир Хор-Вірап, Гарні та печерний монастир Ґеґард. Самобутнім є пам'ятник 1600-річчю вірменського алфавіту, який знаходиться на трасі Єреван-Спітак. Приваблюють туристів і етнографічні особливості окремих регіонів та країни в цілому.

Азербайджан, як і інші країни Закавказзя, втягнутий в політичні конфлікти, зокрема з Вірменією.

Важливу рекреаційну роль, обумовлену специфічним мікрокліматом, у внутрішніх материкових районах виконують озера. Довкола Каспійського моря (озера) виникли курортні зони на Апшеронському півострові (Бузовна) та північніше нього.

Серед відомих азербайджанських бальнеологічних курортів – Шекі Нафталан (унікальність курорту у використанні цілющих властивостей місцевої нафти), Істісу, Бадали (Нахчиван), Мардакян. Функціонують гірські курорти Ґейґель, Анташ, Батабат, Істісу.

Цікавими історико-культурними центрами Азербайджану є: Баку (фортеця Ічері-Шехер, мінарет Синик-Кала, вежа Киз-Каласи комплекс палацу Ширваншахів, мечеті), Ґянджа (руїни фортечних мурів, мостів, веж, культовий комплекс Ґьой-Імам з мавзолеєм, мечетями, гробницями Мечеть Джума, мавзолей Нізамі), Шекі (ханський палац), Нахчиван (фортеця, мавзолеї Юсуфа та Моміне-хатун, комплекс мечетей і мавзолеїв) (наскальний живопис) тощо.

Всі країни Закавказзя знаходяться в сейсмічній зоні.

Природні особливості Ірану – сейсмічність, пустельність, гористість (Іранське нагір'я, гори Ельбурс та Заґрос) у поєднанні з політичною нестабільністю країн-сусідів (Ірак, Афганістан, Туреччина, Азербайджан), суперечками з США та сильними позиціями ісламських фундаменталістів скоріше виступають чинниками, що стримують розвиток туризму. Проте в країні з понад п'ятитисячолітньою історією існує безліч цікавих і унікальних історичних, архітектурних і релігійних пам'яток.

Персеполь – столиця наймогутнішої Перської держави античних часів, що була вщент зруйнована Олександром Великим. Руїни міста, збудованого VI ст. до н.е. за наказом Дарія І, вражають і нині: палацові комплекси Дарія І та Ксеркса І, Ворота народів, стоколонна зала, гареми, скарбниця тощо. До списку ЮНЕСКО внесені також перша династійна столиця імперії Ахеменідів – Пасаргади та культурний ландшафт Бам (VI ст. до н.е.). Ісфаган – шахська резиденція приваблює витонченими витворами архітектури: палаци Накши-Джехан і Алі-Капу. «Ісфаган – це половина світу», так величали його середньовічні митці.

Кіпр має надзвичайно давню таємничу і трагічну історію. Ровесник Вавилону та Древнього Єгипту, він більшу частину свого існування був яблуком розбрату між більш потужними світовими державами. Здобута в 2-ій половині XX ст. незалежність, принесла йому майже 20-річну громадянську війну і розкол острова між греками та турками-кіпріотами. Нині конфлікт хоч і перебуває лише в політичній площині, однак на острові існує демаркаційна лінія. Жодна країна світу, окрім Туреччини, не визнає незалежності Турецької Республіки Північного Кіпру.

Країна займає однойменний, третій за площею в Середземному морі, острів. У той час, як на прибережних рівнинах ще в грудні з'являються весняні квіти, на схилах Олімпоса розпочинається гірськолижний сезон. Популярним гірськокліматичним курортом Троодосу є Пано-Платрес.

Найважливішим туристичним природним ресурсом Кіпру є його місцезнаходження в Середземномор'ї. Довжина берегової лінії з численними затишними бухтами і піщаними пляжами сягає 648 км. Головні курорти країни – Ларнака, Лімасол, Пафос, Кірені_, Протарас, Піссурі. На курортах Кіпру та в прибережних водах популярним є дайвінґ, серфінг та ходіння під парусом.

В країні багато цікавих об'єктів природи. Південніше Пафоса знаходиться скеля Петра-ту-Роміу (саме тут з піни морської вийшла Афродіта), а за 47 км на північ від міста на півострові Акамас знаходяться Купальні Афродіти, де вона розважалася з Адонісом. Чудові краєвиди відкриваються зі стежки Артеміди довкола гори Олімпос та Каледонської стежки.

Випадково знайдені селянином у 1961 році руїни давнього міста Пафос, нині стали невід'ємною частиною всесвітньої культурної спадщини. Новий Пафос, який свого часу був столицею всього острова. Старий Пафос – центр культу богині Афродіти (містечко Куклія).

Важливі історико-культурні туристичні ресурси Кіпру знаходяться в Ларнаці (фортеця, церква св. Лазаря з могилою святого, Акрополь руїни античного Кітіона, Приморський бульвар; поблизу – мечеть Хала Султан (місце паломництва мусульман)), Фамаґусти (фортеця з бастіоном Ак-Кулета Вежею Отелло, мечеть Лала-Мустафи (собор св. Миколая), храми тамплієрів).

Кіпрська культура просякнута релігією. По всьому острову розкидано багато храмів та монастирів.