Академічне і професійне визнання

Академічне визнання - це визнання курсів, кваліфікацій або дипломів одного (національного або іноземного) вищого навчального закладу іншим. Необхідне як основа для доступу до нового подальшого навчання в іншому навчальному закладі (кумулятивне визнання) або як визнання, що дозволяє певне звільнення від необхідності наново вивчати елементи програми (визнання виконання навчального плану). Наступним типом академічного визнання є визнання навчання в якому-небудь іншому вищому навчальному закладі, яке заміщує аналогічний період навчання в своєму закладі освіти. Таке визнання (визнання заміщенням) функціонує в Європейській кредитно-трансферній системі (див. ECTS).

Професійне визнання - це право працювати за фахом і згідно з професійним статусом відповідного власника кваліфікації. У Європейському Союзі визнання за професійними якостями є легальним актом, яким компетентний орган країни, що приймає, визнає (підтверджує), що кваліфікації, одержані претендентом в іншій країні-учасниці ЄС, підходять для здійснення на її території професійної діяльності, котра регулюється законом

Визнання здійснює компетентний орган визнання - установа, офіційно уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення про визнання іноземних кваліфікацій.

Для спрощення процедури визнання освітніх кваліфікацій як результат роботи спільної робочої групи Європейської комісії Ради Європи - UNESCO/ CEPES у 1997-1998 рр. було розроблено і запропоновано уніфікований зразок Додатка до Диплома про освіту. Додаток до Диплома тестувався в рамках міжнародного проекту Визнання Диплома про Вищу Освіту і Навчальні Кредити без Кордонів, а затверджений Конвенцією про Визнання Кваліфікацій Вищої Освіти в Європейському Регіоні, що була прийнята в Лісабоні в 1997 р.

Вказівки щодо створення Додатка до Диплома

Загальні вимоги.

Додаток до Диплома рекомендується складати відповідно до таких принципів:

1. Складовою частиною кожного заповненого Додатка до Диплома повинна бути коротка пояснювальна записка (у верхній частині екземпляра додатка), основною функцією якої є допомога університетам, працедавцям та іншим потенційним користувачам інформації.

2. Освітні установи повинні дотримуватися структури і послідовності інформації, що були розроблені і тестувалися в ході пілотного проекту. Різні адаптовані версії також тестувалися, у результаті чого було визначено, що вони недостатньо чіткі і не сприяють полегшенню сприйняття того, хто розглядає додаток.

3. Додатки треба заповнювати дуже точно та ретельно, щоб уникнути неточностей, неповноти інформації або неправильного трактування. Дуже довгих і дуже складних додатків потрібно уникати, представляти інформацію настільки стисло, наскільки це можливо.

4. У поєднанні з документом, що засвідчує отримання кваліфікації, додаток повинен давати достатню інформацію, щоб дозволити тому, хто його розглядає, оцінити дану кваліфікацію і визначити, чи відповідає дана кваліфікація меті, для якої її хочуть використовувати (тобто доступ до академічних програм, звільнення від частини програми, працевлаштування / право практикуватися по професії і т. п.).

5. Додаток повинен завжди супроводжуватися оригіналом документа про кваліфікацію, оскільки додатки, зазвичай не мають юридичної сили. Хоча Додаток до Диплома не є офіційним документом про статус установи та кваліфікацію і того, чи є вони визнаною частиною національної системи вищої освіти, все ж повинен містити інформацію про це.

6. У Додатку завжди повинні вказуватися ім'я власника і назва кваліфікації, назва і статус установи, яка її присвоїла, і класифікація присудженого звання. Все це повинно бути представлено мовою першоджерела. Неправильні переклади вводять в оману фахівців, які оцінюють кваліфікації. Транслітерації допускаються у випадках, якщо алфавіт відмінний від латинського.

7. Додатки не повинні містити оцінної думки, тверджень про еквівалентність і пропозицій із визнання.

У додатках подається вичерпна інформація за всіма пунктами.

Там, де інформації не надано, необхідно зазначити причини її відсутності.

Особливі вимоги до оформлення Додатка:

- Виготовлення додатків повинно відбуватися централізовано, а не доручатися різним підрозділам закладу освіти. Це зменшує витрати і мінімізує розбіжності у змісті. Виготовлення Додатків, зазвичай, входить до сфери діяльності національних чи регіональних систем забезпечення якості.

- Вищі навчальні заклади повинні здійснювати захист інформації в своїх Додатках від можливих підробок або спотворення.

- Інформація про систему вищої освіти повинна бути представлена максимум на двох сторінках.

- Для кращої наочності інформації варто включати діаграми і таблиці.

- Остаточні версії інформації мають бути вироблені для кожної країни за допомогою національних центрів ЕNIC/NARІС (національних інформаційних центрів), міністерств і конференцій (рад) ректорів.

- Найкраще видавати додатки одночасно із присвоєнням кваліфікації. Такий спосіб є ефективнішим, ніж ретроспективна видача, яка стає все складнішою у зв'язку з постійною зміною та еволюційним процесом освітніх програм і кваліфікацій.

- Додатки можуть видаватися будь-якою мовою(ами), яку(які) заклад освіти вважає прийнятною (ими). Особливої уваги вимагають переклад і термінологія, оскільки багато проблем виникає саме через неточність перекладу та невідповідність термінології. Для їх подолання надзвичайно важливо використовувати в Додатку у зазначених місцях мову оригіналу. Для уникнення лінгвістичних ускладнень необхідна наявність спеціально розробленого глосарію найбільш уживаних термінів.

В цілому загальноєвропейська уніфікація кваліфікаційного, проектно-технологічного, оцінного (контроль якості) та формально-документального аспектів вищої освіти повинна сприяти комплексній адаптації індивідуальних національних систем до єдиного європейського стандарту виключно з метою підвищення довіри до національних освіт та мобільності студентів і кваліфікованих фахівців на європейському ринку праці без жодних застережень та недовіри щодо національних особливостей освітніх систем різних країн. Для практичної реалізації цих принципів та завдань розроблено єдиний підхід до розуміння структури та змісту вищої освіти, до якого достатньо легко адаптувати національні системи. Цей підхід зреалізовано у технологіях системи ECTS.