Зміст зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу

Контракт купівлі-продажу як основний тип контрактів

У зовнішній торгівлі

У міжнародній торговій практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Цей документ, що оформлює зовнішньоекономічну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару, а саме: зобов’язання продавця передати певний товар у власність покупця і зобов’язання покупця прийняти цей товар і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов’язання сторін виконати умови товарообмінної операції.

Не дивлячись на різноманіття зовнішньоторговельних контрактів, всі вони містять певний перелік типових умов, які можна поділити на обов’язкові (суттєві) і додаткові (несуттєві).

До обов’язкових належать: найменування сторін-учасників угоди; предмет контракту; якість і кількість; базисні умови постачання; ціна і загальна вартість контракту; умови платежу; санкції та рекламації (штрафи і претензії); юридичні адреси та підписи сторін.

Додаткові умови: здавання-приймання товару; страхування; відвантажувальні документи; гарантії; упаковування і маркування; форс-мажорні обставини; арбітраж; інші умови.

Обов’язковими умови називаються тому, що, якщо одна зі сторін не виконує їх, інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові умови передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов’язань і застосовувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.

Кожен контракт має назву, номер, дату та місце його укладання.

 

Зміст зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу

Основні розділи контракту та їх зміст наведено нижче.

ПРЕАМБУЛА. В ній надається найменування та номер контракту; місце і дата укладання; визначення сторін.

ПРЕДМЕТ КОНТРАКТУ. Вказується вид угоди (купівля-продаж). У цей розділ часто включаються базисні умови постачання, а також короткий опис товару, його кількість та якість.

Базисні умови постачання регламентують обов’язки продавця і покупця щодо доставки товару і фіксують момент переходу ризиків випадкового знищення або пошкодження товару з продавця на покупця. Ці умови визначають, до якого пункту несе витрати з транспортування товару продавець і де ці витрати переходять на покупця.

До транспортних витрат відносять такі їх складові:

- витрати з підготовки товару до відвантаження (перевірка якості і кількості, спеціальна упаковка, ін.);

- оплата завантаження товару на перевізні засоби внутрішнього перевізника (водний, залізничний, автомобільний, авіаційний та інші види транспорту). Якщо товар перевантажується на різні види транспорту, ці операції можуть повторюватися декілька разів і включають проміжне зберігання в разі необхідності;

- оплату перевезення товару від пункту відправлення до кордону або перевізних засобів зовнішньоторговельного транспорту;

- оплату витрат по перевантаженню товару на основні перевізні засоби в пункті експорту (перетинання кордону);

- оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом;

- оплату страхування вантажу в дорозі;

- витрати на митне декларування;

- витрати зі зберігання товару в дорозі і перевантаження;

- витрати з вивантаження товару в пункті призначення;

- витрати з доставки товару від пункту призначення на склад покупця;

- оплату мита, податків і зборів при перетинанні митного кордону.

Базисні умови постачання створювалися і вдосконалювалися на основі практики їх використання протягом десятиріч з метою стандартизації і спрощення міжнародного торгового обміну. Систематизацією базисних умов займається Міжнародна торгова палата. Вона публікує міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів в спеціальних збірниках «Інкотермс» (табл. 10.1), де базисні умови згруповані в чотири категорії, що за суттю відрізняються між собою.

Таблиця 10.1

Класифікація торгових термінів «Інкотермс – 2010»

Група «Е» – Відправлення
EXW	Франко-завод (назва пункту)
Група «F» – Основне перевезення не сплачено продавцем
FCA	Франко-перевізник (назва пункту призначення)
FAS	Франко вздовж борту судна (назва порту відвантаження)
FOB	Франко-борт (назва порту відвантаження)
Група «С» – Основне перевезення сплачено продавцем
CFR	Вартість і фрахт (назва порту призначення)
CIF	Вартість, страхування і фрахт (назва порту призначення)
CPT	Фрахт/перевезення сплачені до (назва пункту призначення)
CIP	Фрахт/перевезення і страхування сплачені до (назва пункту призначення)
Група «D» – Прибуття
DAP	Поставка у пункті (назва пункту)
DAT	Поставка на терміналі (назва терміналу)
DDP	Поставка зі сплатою мита (назва пункту призначення)

 

Починаються умови з терміна, згідно з яким продавець тільки надає товар покупцеві на власній території продавця («E» — термін — EX WORKS). Далі йде друга група, відповідно до якої продавець зобов’язаний поставити товар перевізнику, котрий визначено покупцем («F» — терміни — FCA, FAS, FOB). Третю групу складають «C» — терміни, згідно з якими продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не приймаючи на себе ризик втрати або пошкодження товару чи додаткові витрати внаслідок подій, що мали місце після відвантаження і відправки (CFR, CIF, CPT, CIP). Нарешті, «D» — терміни, за яких продавець повинен нести всі витрати і ризики, що пов’язані з доставкою товару в країну призначення (DAP, DAT, DDP).

Перелічені 11 термінів «Інкотермс -2010», в свою чергу, в залежності від виду транспорту поділяються на 2 групи:

· терміни для будь-якого виду чи видів транспорту - EX WORKS, FCA, CPT, CIP, DAP, DAT, DDP;

· терміни для морського та внутрішнього водного транспорту - FAS, FOB, CFR, CIF.

Умови «Інкотермс» стають складовою частиною контракту лише коли на це є згода обох сторін. Якщо в контракті передбачені інші умови, що суперечать умовам «Інкотермс», то їх дія має переважне значення.

При визначенні кількості товару використовуються або метрична система мір, або надається еквівалент в метричних одиницях. Вибір одиниці виміру залежить від самого товару, практики міжнародної торгівлі, що склалася у торгівлі тим чи іншим товаром, і вказується фіксованою цифрою або у встановлених межах.

Визначення якості товару передбачає встановлення якісних характеристик товару, тобто сукупності властивостей, що визначають придатність товару для використання за призначенням. Вибір засобу визначення якості залежить від характеру товару, практики, що склалася у торгівлі даним товаром, інших умов. Основні засоби визначення якості товару:

· за стандартом,

· за технічними умовами,

· за специфікацією,

· за зразком,

· за попереднім оглядом,

· «тель-кель» – постачання товару «таким, яким він є» (у цьому випадку продавець не несе відповідальності за якість товару, що постачається, а покупець повинен прийняти його, незважаючи на якість, якщо товар відповідає найменуванню).

ЦІНА І ЗАГАЛЬНА ВАРТІСТЬ КОНТРАКТУ. Ціна товару встановлюється за певну кількісну одиницю, що використовується в торгівлі даним товаром. Якщо за контрактом поставляються товари різної кількості й асортименту, то ціни встановлюються окремо на одиницю товару кожного виду, гатунку, марки і наводяться в додатках до контракту (специфікаціях). Ціна товару залежить від обумовлених в контракті базисних умов постачання в зазначений географічний пункт.

Окрім цін, в контракті вказується також його загальна вартість.

Ціни контрактів за узгодженням сторін фіксуються у валюті однієї з країн контрагентів або у валюті третьої країни. Для платежу може бути обрана інша валюта, не та, у якій зафіксовані ціни. Вибір валюти ціни і валюти платежу залежить від співвідношення сил між покупцем і продавцем, сталих звичаїв у міжнародній торгівлі.

Ціна на товар установлюється за певну одиницю виміру:

· кількісну одиницю маси (кілограм, тонна і т. ін.); площі (метр квадратний і т. ін.); обсягу (кубометр і т. ін.); за штуку, комплект тощо;

· числову одиницю (десяток, дюжина, сотня і т. ін.);

· вагову одиницю, виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (руди, концентрати, продукція на основі хімічних сполук), а також з коливань натуральної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологи.

При постачанні за даним контрактом товарів різної кількості і асортименту ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного виду, сорту, марки. Тоді ціни вказуються в додатках до контракту – специфікаціях, котрі є його невід’ємною складовою. При постачаннях комплектного устаткування в специфікаціях указується ціна на кожен комплектуючий виріб. Якщо в основу ціни приймається одиниця ваги, необхідно визначити її характер (вага «нетто» – вага товару без упаковки; вага «брутто» – вага товару разом з упаковкою; вага «брутто за нетто» – вага товару разом з упаковкою, коли вага останньої настільки мала, що нею можна знехтувати). У разі, коли за основу ціни приймається одиниця ваги або ціна встановлюється за штуку (комплект), у контракті слід обумовити, чи включається вартість упаковки і тари в ціну товару.

Види цін в залежності від способу фіксації:

· тверда,

· рухома,

· з наступною фіксацією,

· змінна.

Тверда ціна узгоджується при укладанні контракту і не підлягає зміні протягом строку його дії.

Рухома ціна – це зафіксована ціна при укладанні контракту, що може бути переглянута у подальшому, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його постачання зміниться. При встановленні цього виду ціни в контракт вноситься відповідне застереження. Зазвичай при цьому обумовлюється допустиме відхилення контрактної ціни від ринкової (2-5%), у межах якого перегляд ціни не провадиться. При встановленні цього виду ціни в контракті обов’язково має бути визначене джерело, за яким треба судити про зміну ринкової ціни. Найчастіше рухомі ціни встановлюються на промислові, сировинні і продовольчі товари, що поставляються за довгостроковими контрактами.

Ціна з наступною фіксацією встановлюється у визначені контрактом терміни на підставі узгоджених джерел. Наприклад, контрактом може бути передбачено, що ціна на товар буде встановлена на рівні цін світового ринку на певну дату, у день постачання товару покупцеві, перед постачанням кожної партії товару або при довгострокових постачаннях – перед початком кожного календарного року. В якості джерел можуть виступати біржові котирування, ціни, що публікуються, ціни конкурентних матеріалів, ін.

Право вибору моменту фіксації протягом строку виконання угоди може бути надано покупцю.

Ковзаюча (змінна) ціна застосовується в контрактах із тривалимитермінами поставок, протягом яких економічні умови виробництва товарів можуть суттєво змінитися. Ця ціна складається з двох частин: базової, що встановлюється на дату пропозиції або підписання контракту, і змінної, яка визначається на період виготовлення або поставки товару.

Базова ціна розраховується продавцем на основі конкурентних матеріалів чи інших джерел і узгоджується з покупцем під час підписання контракту.

Остаточна ціна (С ₁) визначається за формулою:

С ₁ = С ₀ · (А · М ₁ / М ₀ + В · З ₁ / З ₀ + Д …), (10.1)

де С ₀ – базова ціна;

А, В – частки, що займають у ціні окремі складові, наприклад, вартість матеріалів, вартість робочої сили тощо. Сума всіх часток дорівнює одиниці;

М ₁, М ₀ – індекси цін на матеріали, що використовуються для виготовлення продукції, на періоди їх закупівлі постачальником (М ₁) і встановлення базової ціни (М ₀);

З ₁, З ₀ – індекси заробітної плати на періоди перерахунку ціни (З ₁) і встановлення базової ціни (З ₀);

Д – незмінна частка у змінній частині ціни (прибуток, амортизація, накладні витрати).

Для визначення загального рівня ціни запланованого продажу використовуються ціни, котрі публікуються в спеціальних і фірмових джерелах інформації, що відбивають рівень світових цін.

Практично світові ціни – це експортні ціни основних постачальників даного товару й імпортні ціни в головних центрах його імпорту. Наприклад, на пшеницю й алюміній світовими є експортні ціни Канади; на пиломатеріали – експортні ціни Швеції; на хутро – ціни Санкт-Петербургського і Лондонського аукціонів і т. ін.

До цін, що публікуються, належать:

· довідкові ціни;

· біржові котирування;

· ціни аукціонів;

· індекси цін зовнішньої торгівлі;

· ціни фактичних угод;

· ціни пропозицій великих фірм.

Довідкові (індикативні) ціни – це ціни товарів у внутрішній оптовій або зовнішній торгівлі різних країн, що публікуються в друкованих виданнях. Їх джерелами є економічні газети і часописи, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги і прейскуранти.

Біржові котирування – ціни товарів, котрі є об’єктом біржової торгівлі, які в основному відбивають фактичні угоди.

Ціни аукціонів близькі до біржових котирувань, оскільки відображають реальні угоди.

Ціни попередніх угод застосовуються у разі відносної стабільності цін, насамперед на промислову сировину та машини й устаткування.

Найбільш доцільним для визначення рівня цін у контракті є використання цін фактичних угод і цін пропозицій фірм-конкурентів, проте вони публікуються нерегулярно.

У світовій практиці широко застосовуються знижки з ціни, яких існує декілька десятків. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємовідносин із покупцем, кон’юнктури ринку. Найбільш поширеними є:

· бонусні знижки (надаються значним оптовим покупцям за заздалегідь узгоджений річний обсяг обороту). У середньому вони складають 7-8 % вартості обороту, а за деякими видами устаткування від 5 до 25 %;

· сезонні знижки (застосовуються при продажу товару масового попиту поза сезоном). Їх розмір залежить від характеру товару;

· дилерські знижки (надаються продавцями постійним оптовим і роздрібним торговцям, агентам і посередникам). За їх рахунок дилери покривають свої витрати на продаж і сервіс та отримують прибуток. Розмір дилерської знижки становить 15-30% і залежить від виду товару й обсягу посередницьких посуг;

· загальні (прості) знижки (нараховуються з прейскурантної або довідкової ціни і складають від 20 до 40 % на серійні машини й устаткування та до 5 % – на промислову сировину);

· прогресивні (оптові) знижки (надаються при кількаразовому збільшенні обсягу замовлення і складають до 10 %);

· знижки «сконто» (застосовуються, якщо платежі за контрактом здійснюються раніше зазначеного терміну і оплачуються готівкою). Ці знижки складають 3-5% вартості угоди;

· спеціальні знижки (надаються привілейованим постійним покупцям або при виході на новий ринок з пробною партією товару).

У контрактах на нестандартне спеціальне устаткування, що виробляється за індивідуальними замовленнями, використовують розрахункові ціни постачальника, які враховують технічні і комерційні умови замовлення, можливість порівняння з аналогічними виробами.

При складанні тексту контракту слід точно визначити ціну товару, що постачається. В умовах інфляції фіксована ціна товару, що зазначена в контракті, невигідна продавцю. Він може вимагати від покупця часткової або повної передоплати товару, що повинно бути зафіксовано в договорі.

Ціна товару, що постачається, може бути встановлена у будь-якій валюті: валюті країни експортера, імпортера чи в валюті третьої країни.

При виборі валюти ціни на масові товари велике значення мають торгові звичаї, що існують у торгівлі цими товарами. Експортер намагається зафіксувати ціну у відносно більш стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у визначенні ціни у валюті, що підлягає знеціненню.

СТРОКИ ПОСТАЧАННЯ ТОВАРІВ. Під строком постачання розуміється період (дата), протягом якого (на яку) товар повинен бути доставлений продавцем в установлений контрактом географічний пункт. Він може встановлюватися у вигляді календарного дня поставки, періоду, протягом якого повинна здійснитися поставка, з додаванням слів «протягом», «не пізніше», а також на умовах «як можна швидше», «одразу», «по мірі готовності» і т. ін.

У контракті може бути передбачено право продавця на дострокове постачання товару. Якщо таке право не занотовано в контракті, дострокове постачання можливе тільки за згодою покупця.

Строк постачання є одним з основних показників конкурентоспроможності товару. Покупець зацікавлений у скороченні терміну поставки, що дає йому змогу зменшити витрати на утримання складів, фінансування складських запасів імпортних товарів. Експортери ж змушені брати на себе ці витрати, щоб витримати конкуренцію на зовнішньому ринку, забезпечивши постачання товарів у встановлені в контракті строки.

Для певних видів угод строк постачання є головним розділом контракту (наприклад, постачання новорічних ялинок). Подібні угоди носять назву твердих.

УМОВИ ПЛАТЕЖУ визначають валюту платежу, спосіб і порядок фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань.

Умови платежу можна розділити на дві групи: 1) валютні умови;

2) фінансові умови (рис. 10.1).

 

Рис. 10.1. Валютно-фінансові умови контракту

 

При укладанні контракту купівлі-продажу встановлюється, у якій валюті буде здійснюватися оплата товару:

· у валюті країни експортера;

· у валюті країни імпортера;

· чи у валюті третьої країни.

Інколи в контрактах передбачається право імпортера здійснити платіж за своїм вибором у різних валютах.

Валюта – це грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товару.

Цей термін застосовується в таких значеннях:

· національна валюта – грошова одиниця даної країни;

· іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;

· міжнародна (регіональна) грошова одиниця і платіжний засіб – СДР, євро, клірингова валюта.

СДР використовується Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках. СДР виконує ряд функцій світових грошей з регулювання валютних резервів, співвимірювання вартості національної валюти різних країн. Її курс визначається середньозваженим курсом декількох найменувань вільноконвертованої валюти промислово розвинених країн, тобто так званим «кошиком валюти», а власна вартість і реальне забезпечення СДР відсутні.

Євро – регіональна міжнародна валютна одиниця, що використовується країнами – учасницями Європейського Союзу як розрахунковий і кредитний засіб. Ця грошова одиниця прийшла на зміну екю; її курс визначається кошиком валюти провідних європейських країн – членів Європейського Союзу. Квоти національної валюти як компонентів євро визначаються економічним потенціалом країн-учасниць і є пропорційними часткам цих країн у сукупному валовому національному продукті і товарообігові Союзу.

На сучасному етапі в якості валюти застосовуються, в основному, паперові гроші. У залежності від режиму конверсії розрізняють:

· повністю оборотну (вільно конвертовану) валюту;

· валюту з обмеженою конвертованістю;

· з амкнену (неконвертовану) валюту.

У міжнародній практиці розрізнюють зовнішню і внутрішню оборотність валюти.

Зовнішняоборотність являє собою оборотність валюти для нерезидентів (інозем­них юридичних і фізичних осіб), тобто можливість вільного переказу на рахунки іноземних осіб і вільної конверсії коштів у даній валюті.

Внутрішня оборотність передбачає можливість для резидентів (юридичних або фізичних осіб тієї або іншої країни) здійснювати платежі за кордон і купувати іноземну валюту без будь-яких обмежень.

Вільноконвертована валюта (ВКВ) вільно і без обмежень обмінюється на іншу валюту і має, як правило, зовнішню і внутрішню оборотність.

Сфера обміну вільноконвертованої валюти поширюється як на поточні операції, так і на операції, що пов’язані з рухом капіталу. При цьому до поточних операцій належать: купівля-продаж валютних цінностей, товарів і послуг, розрахунки, за якими здійснюються на умовах без відстрочки платежу і не передбачають залучення позикових коштів; переведення за кордон та з-за кордону коштів, відсотків, дивідендів і інших банківських внесків; перекази коштів неторговельного характеру - заробітної платні, пенсій, аліментів. До операцій, що пов’язані з рухом капіталу, відносяться: інвестиції, в тому числі, купівля-продаж цінних паперів; надання кредитів; залучення і розміщення коштів на рахунки і у внески.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) – це національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження, такі, як заборона вільної купівлі-продажу, регулювання платежів і переказів за кордон для певних держателів валюти (як правило, резидентів) і щодо окремих видів обмінних операцій.

Для ЧКВ характерна зовнішня оборотність, а основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, зовнішня заборгованість, розлад платіжних балансів.

Замкнена (неконвертована) валюта (НКВ) функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іншу іноземну валюту.

До неконвертованої валюти відноситься валюта країн, що застосовують різні обмеження і заборони з вивозу і ввезенню, купівлі і обміну національної і іноземної валюти, або використовують різні заходи валютного регулювання, в тому числі, валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків у іноземній валюті.

Валюта деяких країн (долар США, англійський фунт стерлінгів, японська ієна і швейцарський франк) використовується в міжнародних розрахунках як засіб створення валютних резервів, тому валюта також називається резервною (ключовою).

Валюта, в якій здійснюється платіж за товар, називається валютою платежу або валютою розрахунку. Вона може співпадати або не співпадати з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті указується курс, за яким валюта ціни буде перерахована у валюту платежу.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці національної валюти, що виражена в грошових одиницях валюти іншої країни або через такі міжнародні валютні одиниці, як СДР чи євро.

Зазвичай валюта ціни перераховується в валюту платежу за курсом, котрий діє в країні, де здійснюється платіж. При виборі курсу валюти враховується не лише його вигідність при перерахунку в валюту контрагента, але й ступінь оборотності валюти, тобто її обміну на валюту контрагента.

В зовнішньоторговельних операціях сьогодні використовується ціла система способів, засобів і форм платежів.

Способи платежу включають платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Платіж готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає розрахунки наявними грошовими знаками, а використовується як протиставлення авансовому і кредитному платежам. Під цим платежем розуміють розрахунки, що передбачають повну оплату товару до строку або в момент переходу товару чи товарних документів у розпорядження покупця.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем означених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару у розпорядження покупця, а найчастіше – під час і навіть до початку виконання замовлення. Аванс може надаватися в грошовій і товарній формі (давальницька сировина). У першому випадку аванс визначається у відсотках (найчастіше 15-20%) від контрактної вартості замовлення.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через якийсь час після постачання товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80-85%, іншу частину покупець виплачує авансом.

Комерційні кредити поділяються на:

· короткострокові (до одного року);

· середньострокові (від одного до п’яти років);

· довгострокові (від п’яти до десяти років і більше).

У контракті обумовлюється вартість кредиту, термін використання кредиту, термін погашення кредиту, пільговий період, протягом якого відбувається погашення відсотків за кредит та інші умови. В міжнародній практиці більша частина угод здійснюється на умовах комерційного кредиту.

Засоби платежу. Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу – чеків і векселів.

Чек являє собою безумовну пропозицію чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку грошової суми чекодержателю готівкою чи перерахуванням на рахунок власника чека в банку. Чек підлягає оплаті при пред’явленні його в банк. Відповідно до Женевської конвенції строк подання чека до оплати в країні його видачі дорівнює 8 дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи і Середземномор’я – 20 дням, а в міжконтинентальному платіжному обороті - 70 дням.

Види чеків:

· іменний, або чек на користь певної особи (широкого розповсюдження не отримав);

· ордерний – чек, виписаний на користь певної особи або за його наказом, передається за допомогою індосаменту, що наноситься на зворотному боці чека; широко застосовується у міжнародному платіжному обороті;

· чек на пред’явника – виписується пред’явникові і може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього (отримав широке розповсюдження).

Вексель – це цінний папір, що оформлений відповідно до вимог закону і містить безумовне абстрактне грошове зобов’язання. При розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовується простий і перевідний вексель (тратта). Частіше застосовується перевідний вексель, що являє собою безумовну пропозицію трасанта (кредитора), адресовану трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений термін вказану у векселі суму. Простий вексель застосовується рідше. Він виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов’язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

Виписані експортерами тратти передаються імпортерам, які у випадку згоди з вказаними в траттах умовами, підтверджують їх шляхом підпису (тобто акцептують). Вексель може передаватися від одного векселедержателя до другого. При цьому на зворотному боці його робиться спеціальний надпис (індосамент) з указанням або без указання імені нового держателя. Боржник і всі особи, що є держателями, несуть перед останнім векселедержателем солідарну відповідальність по виплаті означеної у векселі суми.

Вексельне зобов’язання може бути гарантовано банком (повністю або частково) у вигляді спеціального надпису на лицьовому боці векселя - авалю.

Векселедержатель може передати тратту іншим контрагентам у погашення боргу, в банк для погашення зобов’язань або в забезпечення кредиту. Відсотки за наданими кредитами або включаються в тратти на виплату основного боргу, або на їх суму виписуються окремі тратти.

Вексельний обіг регулюється Женевською вексельною конвенцією.

Форми платежів. Основними формами платежів у зовнішній торгівлі є акредитивна та інкасова.

Акредитивна форма розрахунків передбачає зобов’язання покупця відкрити до встановленого в контракті строку у певному банку акредитив на користь продавця на узгоджену суму. Акредитив - зобов’язання банку здійснити за проханням і у відповідності з вказівкою імпортера платіж експортеру (при готівкових розрахунках) або акцептувати (акцепт - погодження на оплату грошових і товарних документів) перекладний вексель (при розрахунках в кредит), в межах певної суми і строку та проти встановлених документів (коносамента, страхового поліса, рахунку-фактури). Такий акредитив називається документарним акредитивом.

Акредитив відкривається передчасно, до відвантаження товару. Експортер зацікавлений у відкритті акредитива як можна раніше, у більш тривалому строку його дії, щоб мати достатньо часу для підготовки товару до відвантаження, відвантаження його і передачі документів в банк. Несвоєчасність відкриття акредитива може потягнути за собою збільшення витрат на зберігання товару, уповільнення обіговості коштів експортера. Тому у контракті доцільно передбачити відповідні санкції. Акредитив відкривається на строк 3—150 днів і більше через декілька днів після підписання контракту (варіант, більш сприятливий для експортера) але частіше, протягом декількох днів після того, як експортер сповістив про те, що товар готовий до відвантаження. Акредитив відкривається на суму фактурної вартості товару, до якої можуть додаватися і інші витрати, що сплачуються з коштів акредитива, наприклад, відсотки по кредиту. При операціях з акредитивами банки мають справу не з товаром, а з документами. Тому вони перевіряють документи дуже ретельно.

Акредитивна форма є вигіднішою для експортера, оскільки забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищає від валютних і політичних ризиків. Ця форма гарантує платіж не тільки за поставлені товари, а й ті, що знаходяться на стадії виготовлення. Для імпортера акредитив не такий вигідний, оскільки передбачає іммобілізацію коштів на весь строк дії акредитива, а, отже, уповільнює обіговість коштів.

Існують різновиди акредитивів: відзивні і безвідзивні; підтверджені і непідтверджені; переказні (трансферабельні); револьверні (поновлювальні); покриті і непокриті (табл. 10.2).

Інкасова форма розрахунків здійснюється при посередництві двох банків-кореспондентів (тобто, банків, що пов’язані між собою системою міжбанківських розрахунків) – банка експортера і банка імпортера. Інкасо - банківська операція, завдяки якій банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку.

Розрізняють чисте і документарне інкасо.

Чисте інкасо – це інкасо фінансових документів (прості і перекладні векселі, чеки та ін.), коли вони не супроводжуються комерційними документами.

Документарне інкасо – це зобов’язання банку отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останньому товарних документів і перерахувати її експортеру. Ця форма являє собою інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки комерційних документів.

Таблиця 10.2

Характерні особливості різновидів документарних акредитивів

Вид акредитива	Характерні ознаки
Відзивний	Може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара
Безвідзивний	Не може бути анульований або змінений без узгодження інтересів усіх сторін
Підтверджений	Має додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, який не є банком-емітентом. Банк, котрий підтвердив акредитив, бере на себе зобов’язання оплачувати всі документи, що відповідають умовам акредитива у разі, коли банк-емітент відмовиться здійснити платіж
Непідтверджений	Не має ніяких гарантій здійснення платежу з боку стороннього банку, який не є банком-емітентом
Трансферабельний (переказний)	Передбачає можливість його використання повністю або частково, однією чи кількома особами, окрім самого бенефіціара. Такий акредитив може бути переказано, якщо в ньому є вказівка на його трансферабельність
Револьверний (поновлювальний)	Передбачає можливість автоматичного поновлення суми акредитива (квоти) протягом зазначеного проміжку часу по мірі використання або поновлення акредитива до початкової суми після кожного використання. Під час відкриття такого акредитива банк, як правило, вказує суму квоти, скільки разів і до якого ліміту буде поновлено акредитив. Застосовують у розрахунках при постійному періодичному постачанні, котре здійснюється за графіком, що зафіксований у контракті
Покритий	Банк-емітент надає валютні кошти (покриття) в розпорядження виконавчого банку в сумі акредитива на строк дії своїх обов’язків за умов можливого використання цих коштів для виплат згідно з акредитивом. Валютне покриття може бути відтворене за допомогою кредитування рахунка виконавчого банку в банку-емітенті або в третьому банку. Банк-емітент може відкрити у виконавчому банку страховий депозит для забезпечення валютного покриття.
Непокритий	Не має валютного покриття

Механізм розрахунків по інкасо такий. Експортер після здійснення постачання товару передає в інкасуючий банк своєї країни комплект товарних документів з доданням до них інкасового доручення. Банк пересилає комплект документів банку платника, який, в свою чергу, пред’являє їх імпортеру для перевірки. Якщо документи за складом та змістом відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку (акцептує) свою згоду на оплату поставленого товару. Банк видає покупцю товаророзпорядчі документи проти переводу банку суми рахунку і перераховує гроші інкасуючому банку для розрахунків з експортером. Така форма називається інкасо з попереднім акцептом.

Інкасова форма розрахунків вигідна для імпортерів, оскільки не вимагає виключення з обігу значних коштів до отримання товару. Для експортера ця форма менш вигідна. По-перше, тому, що для інкасо характерним є розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів і отриманням платежу, який може бути досить тривалим, що уповільнює обіговість коштів імпортера; по-друге, відсутня надійність платежів (імпортер може й відмовитися від оплати товарних документів або внаслідок неплатоспроможності не зможе здійснити платіж). Зменшити втрати продавців з-за розриву у часі між відвантаженням товару і отриманням платежу дозволяє інкасо з наступним акцептом, за яким інкасуючий банк сам перевіряє відповідність документів умовам контракту, зараховує вартість поставлених товарів на рахунок експортера, сповіщає банк платника про виконані операції і надсилає йому комплект документів. Імпортер перевіряє документи і при їх відповідності умовам контракту акцептує вже оплачену суму. Надійність в оплаті документів може бути підвищена за рахунок включення експортерами в умови контракту гарантування платежів банками.

ПАКУВАННЯ І МАРКУВАННЯ. У випадках, коли пакування необхідне, у контракті оговорюються умови відносно виду і характеру пакування, його якості, розмірів, способу оплати маркування. Вид пакування залежить від особливостей товару, що пакується. Звичайно розрізняють зовнішню тару (ящики, картонні коробки, контейнери, ін.) та внутрішнє пакування, що є невід’ємним від товару.

Загальні та спеціальні вимоги до якості пакування встановлюються у контракті. Загальні вимоги визначаються зобов’язанням експортерів забезпечити фізичну придатність товару при поставці на базисних умовах. Спеціальні вимоги висуваються імпортерами з різних причин (відповідність ваги і габаритів товару транспортним засобам, необхідність тривалого зберігання товару на відкритій площадці та ін.).

Способи оплати пакування встановлюються сторонами у контракті і можуть передбачати:

· включення ціни пакування в ціну товару;

· визначення ціни пакування у відсотках до ціни товару;

· визначення ціни пакування окремо від ціни товару.

Маркування вантажів виконується відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм і спеціальних вимог покупців. Воно містить товаросупроводжуючу інформацію (номер контракту, номер партії, вагові та габаритні характеристики, номер місця і число місць в партії) і є вказівкою для транспортних компаній, як обходитися з вантажем, а також використовується для попередження про небезпеку, в рекламних цілях.

ГАРАНТІЇ ПРОДАВЦІВ. ПРЕТЕНЗІЇ ЩОДО ЯКОСТІ І КІЛЬКОСТІ. У контракті містяться зобов’язання продавців за якість товару протягом гарантійного строку його використання, а саме, визначаються обсяг наданої гарантії, гарантійний строк, обов’язки продавця у випадку невідповідності товару контрактним умовам.

Гарантійний період може встановлюватися:

· з дати передачі товару першому споживачеві,

· з моменту отримання покупцем від продавця повідомлення у письмовій формі про те, що товар готовий до відправки,

· з дати введення обладнання в експлуатацію.

Якщо протягом строку гарантії знайдені дефекти, покупець має право пред’явити претензії продавцю. Останній зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти, замінити дефектний товар новим або компенсувати витрати покупця, якщо він сам здійснив усунення дефектів.

Покупець вправі відмовитися від контракту або вимагати зменшення ціни товару, якщо недоліки не можуть бути усунені.

ШТРАФНІ САНКЦІЇ І ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ. Як правило, в контрактах передбачається відповідальність сторін за невиконання зобов’язань, котра може виступати як у вигляді сплати штрафу, так і у вигляді відшкодування збитків. Продавці зазвичай штрафуються за порушення строків постачання товару, некомплектність поставок, постачання неякісних товарів, покупці – за невиконання або порушення платіжних зобов’язань.

Контракти також можуть передбачати відшкодування збитків за спричинену матеріальну шкоду, що викликана порушенням договірних зобов’язань. Під збитками розуміються витрати, втрата або пошкодження майна, упущена вигода.

Страхування включає чотири основних умови:

· що страхується;

· від яких ризиків;

· хто страхує;

· на чию користь здійснюється страхування.

Зазвичай товар страхується від ризиків пошкодження або втрати при транспортуванні. Сторона, що страхує, визначається базисними умовами постачання. Товар страхується на користь покупців або отримувачів товару на 110% його вартості.

ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ. Подібні обставини (пожежі, землетруси, інші стихійні лиха, епідемії, військові дії, урядові дії) можуть виникнути в ході виконання контракту. Перелік їх узгоджується в контракті. Сторона, для якої виникла неможливість виконання договірних зобов’язань внаслідок форс-мажорних обставин, одразу ж інформує іншу сторону.

Підтверджуючим документом, як правило, є свідоцтва національних торгових палат. Строк виконання контракту в разі форс-мажорних обставин на відповідний період переноситься. Якщо обставини продовжуються більше строку, обумовленого в контракті, що робить економічно беззмістовним його продовження, кожна зі сторін має право анулювати взаємні обов’язки без пред’явлення один одному претензій на відшкодування збитків.

АРБІТРАЖ. Більшість непорозумінь між контрагентами вирішується шляхом переговорів. Якщо це не вдається, непорозуміння розглядаються арбітражем.

Є постійно діючі арбітражі і арбітражі, що скликаються кожний раз для вирішення одного або декількох спірних питань за конкретним контрактом. В контракті може бути встановлено, що будь-яке спірне питання (за виключенням підсудного) може вирішуватися в будь-якому з них, а також у постійно діючому арбітражі своєї країни або у третіх країнах. Арбітражні витрати найчастіше відшкодовує сторона, що програла справу. При невиконанні рішення арбітражу можна звернутися в національний суд країни контрагента, що не виконує це рішення, з проханням змусити його виконати.