Проблеми соціальної роботи з людьми, що перебувають у місцях позбавлення волі. Ресоціалізація засуджених осіб

 

 

Як зазначалось у попередньому параграфі, одним із соціально болісних та складних різновидів девіантної поведінки особистості є делінквентна доведінка. Поняття «делінквентість» походить від латинського «проступок, провина». Делінквентна поведінка, це – дії конкретної особистості, які відхиляються від встановлених у даному суспільстві і в даний час законів, що несе загрозу благополуччю інших людей чи соціальному порядку та є такими, що кримінально караються. Поряд з терміном «делінквентна» використовується і поняття «кримінальна, протиправна, криміногенна» поведінка, що передбачає поглиблене розуміння протизаконної поведінки [41, с.100].

 

Цей вид поведінки є однією із найбільш небезпечних форм девіацій, оскільки несе загрозу суспільному порядку. Соціальні психологи стверджують, що прояви такої поведінки означають наявність конфлікту між особистістю та суспільством. Зазвичай наслідки такого конфлікту невтішні: особи, які скоюють злочини та протиправні дії засуджуються і відбувають покарання.

 

Дослідники, вивчаючи причини розвитку делінквентної поведінки, доходять висновку, що основними чинниками, котрі впливають на її формування, є соціальні умови, такі як: несприятливі соціальні процеси, низький рівень життя, слабкість влади, стереотип насильницьких відносин тощо; а також індивідуальні чинники: статеві відмінності, віковий ценз, особливості конституційних характеристик (перенесення голоду, атлетична статура тощо), психопатології (психопатія, алкоголізм, черепно-мозкові травми тощо). Стосовно мотивації протиправної поведінки, то називаються різноманітні причини: від антисуспільної орієнтації особистості, криміногенної деформації свідомості, через корисливу, насильницько - егоістичну, анархістсько-індивідуалістичну, легковажну, безвідповідальну, боязку, малодушну поведінку до формування асоціальної (соціопатичної) особистості, яка відкидає загальнолюдські цінності, натомість головним пріоритетом визначаючи свою безкарність і владу над іншими [41, с.123].

 

Таким чином, делінквентна поведінка особистості містить у собі певні закономірності, з одного боку, а з іншого, - індивідуальну своєрідність. Однак, в будь-якому випадку, суспільство прагне убезпечити себе від проявів такої поведінки, здійснюючи профілактику протиправної поведінки, але найбільш вживаним засобом на даному етапі виступає все ж таки покарання шляхом позбавлення волі.

 

Примусове позбавлення волі – одне з найбільш тяжких покарань для людини. Основними стресовими чинниками в такій ситуації є [19, с.78]: позбавлення свободи як такої; «подвійна ізоляція»; обмеження або викривлення інформації ззовні; зміна сприйняття простору і часу; гіподинамія; порушення добових біоритмів; постійна тривога, страх фізичного та психічного насильства, важкого захворювання тощо; міжособистісні, міжгрупові та внутрішньоособистісні конфлікти. Дія всіх цих чинників негативно впливає на психічний та фізичний стан особи, що має сприяти усвідомленню покарання та спокутування нею провини.

 

 

Питаннями соціальної роботи з особами, що перебувають та/або повернулись з місць позбавлення волі опікується Державний департамент України з питань виконання покарань, основними завданнями якого є [79]:

 

- здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

 

- розроблення рекомендацій щодо організації утримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;

 

- здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;

 

- забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

 

- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

 

- керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

 

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;

 

удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

 

Сучасна державна політика України в галузі діяльності пенітенціарної системи направлена на реалізацію принципів гуманізму, демократизму, пріоритету загальних прав і волевиявлень людини і передбачає цілеспрямований процес, спрямований на ресоціалізацію злочинців.

 

Ефективність процесу ресоціалізації залежить від психологічних закономірностей розвитку особистості і характеру різних видів діяльності, вивченням яких займаєються представники таких напрямків як девіантологія, пенітенціальна педагогіка, пенітенціарна психологія та ін.

 

Наприклад, пенітенціарна педагогіка - це наука про виправний вплив на засуд-жених, які відбувають покарання, головним чином, у вигляді позбавлення волі. Вона вивчає закономірності та специфіку педагогічного процесу в місцях позбавлення волі, принципи, методи та форми впливу на засуджених. Суттєва різниця

пенітенціарної педагогіки від інших педагогічних наук полягає в її особливому співвідношенні з правом, конкретно з кримінально-виконавчим [79, c.7].

 

Пенітенціарна психологія - система наукових знань про закономірності психічної діяльності людей, включених у специфічні умови, у яких здійснюється процес виконання покарання. ЇЇ основними завданнями є: вивчення закономірностей розвитку психіки засуджених в місцях позбавлення волі; дослідження особливостей психічних станів засуджених, які виникли під час відбування покарання; відстеження психологічних особливостей впливу на засуджених.; вивчаення індивідуальних і групових психологічних особливостей засуджених, зумовлених віком, статевими ознаками, станом здоров’я і т.д.; здійснення психологічного аналізу діяльності працівників пенітенціарних закладів; аналіз і впровадження методів психологічних досліджень з урахуванням особливостей психіки засуджених; науковоий аналіз і практичне використання передових поглядів закордонної пенітенціарної психології.

 

Варто відмітити, що в межах пенітенціарної педагогіки і психології ключовими поняттями, які характеризують мету діяльності відповідних установ, є понятя перевиховання, виправлення та ресоціалізації.

 

Так, перевиховання засуджених, на думку українських науковців представляє собою «двосторонній процес, що включає, з одного боку, цілеспрямовану діяльність суб'єкта щодо організації виховного впливу, а з іншого боку, діяльність об'єкта (особистості засудженого) із засвоєння та сприйняття цього впливу. Тільки в результаті такої взаємодії можна досягти певних позитивних змін в особистості засудженого, тобто забезпечити тією чи іншою мірою виправлення.

 

Виправлення - це внутрішній процес позитивних змін окремих якостей і, в цілому, спрямованості особистості та створюють готовність до самокерованої правочинної поведінки. Виправлення розглядається як результат спільної діяльності вихованця і вихователя.

 

Ресоціалізація розглядається як самосвідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загально-прийнятого соціально-нормативного життя у суспільстві» [19, с. 9]. Вчені стверджують, що ресоціалізація є складною соціально-правовою категорією, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків і під час відбування покарання, так і після цього. Відповідно, ресоціалізація поділяється на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація – це вироблення в засудженого законослухняної поведінки в установі виконання покарань, а постпенітенціарна – комплекс заходів із трудового та побутового влаштування і

встановлення зв’язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на волю, унаслідок чого забезпечується відновлення засудженого в соціального статусі та повернення до законослухняного життя.

 

Серед учених, які досліджували питання ресоціалізації засуджених, також відсутні єдині підходи до визначення та трактування цього поняття. Слід відзначити вагомий внесок у розробку проблем пенітенціарної педагогіки загалом та вивчення питань ресоціалізації засуджених зокрема, таких відомих вітчизняних учених, як В.М. Синьов, В. І. Кривуша, О. В. Беца, Г. О. Радов.

 

Отже, в найбільш загальному вигляді можна стверджувати, що основною метою соціальної роботи з засудженими є зміна поведінки особи і її ресоціалізація.

 

Для досягнення цієї мети важливо допомогти людині, що позбавлена волі, вирішувати наступні групи завдань [19, с.79]:

 

- формування механізму адаптації в умовах соціальної ізоляції;

 

- адаптація засудженого до місця позбавлення волі;

 

- вироблення адекватного сприйняття офіційної влади;

 

- вироблення у ув'язненого адекватної мотивації до життя на волі.

 

У зв'язку з цим основними видами соціальної роботи в місцях позбавлення волі можуть бути:

 

1) освітня гуманістично орієнтована діяльність, спрямована на розвиток у засуджених системи знань про матеріальні та духовні цінності суспільства та про самих себе, про громадянські обов'язки людини, моральні принципи та норми її поведінки, про методи соціально схвальної взаємодії з навколишнім світом, шляхи самопізнання та самовиховання;

 

2) організаційно-практична діяльність, яка спрямована на забезпечення умов життя та діяльності, необхідних для формування у засуджених особистого трудового та морального досвіду, практичних вмінь та навичок у різних сферах суспільно-корисної діяльності і взаємовідносин з оточуючими людьми, матеріальної бази для взалучення засуджених до суспільно та особисто значимих видів діяльності і проведення виховної роботи з ними;

 

3) контрольно-діагностична та інформаційна діяльність, направлена на отримання та аналіз безперервного потоку зворотної інформації, необхідної вихователю для керівництва розвитком групи та особистості; вивчення індивідуальних особливостей засуджених, їх потреб та інтересів, характеру колективних відносин та суспільної думки;

 

4) прогностична діяльність, спрямована на виявлення та обугрунування

 

перспективних, поетапних, та поточних задач виховної роботи з групою та

 

окремими засудженими, а також оптимальних умов для здійснення поставлених завдань та ін.

 

Слід пам'ятати, що соціально-педагогічна взаємодія з засудженими має свої специфічні особливості [по 19, с. 7]. Зокрема, треба враховувати, що об’єкти впливу (засуджені) характеризуються значними відхиленнями в моральній і правовій самосвідомості та своєрідністю психічних станів, процесів і соціальних ролей. Сам педагогічний процес реалізується в умовах ізоляції, в психолого-педагогічному несприятливому середовищі і регламентується кримінально – виконавчим законодавством. У більшості випадків основні засоби перевиховання сприймаються засудженими як примусові і процес перевиховання в місцях позбавлення волі організується в жорстких правових рамках.

 

Тим не менше, соціальна та соціально-педагогічна робота в установах з виконання покарань організовується та здійснюється згідно чинному законодавству і передбачає допомогу засудженим у перевихованні та ресоціалізації. Так, наприклад, на офіційному сайті Холодногірської виправно-трудової колонії №18 [83] розміщена інформація про такі види соціально-психологічної та соціальної роботи.

 

«В колонії проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

 

Відповідно до законів України «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітньому навчальному закладі колоній.

 

В колонії створені умови для оздоровлення засуджених, дотримання ними належного фізичного стану. Для цього є спортивний зал, обладнаний різноманітними тренажерами та спортивними снарядами. Для задоволення культурних потреб засуджених, їх гармонійного розвитку в колонії діють клуб, вокально-інструментальний ансамбль, духовий оркестр.

 

Для засуджених, які не мають робочі професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, обов’язковою є підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві. Також позитивний вплив на засуджених молодого віку на постійної основі здійснюють Харківській міський центр соціальної служби сім’ї, дітей та молоді та ЦСССДМ Жовтневого району».

 

Окрім соціальної роботи в закладах позбавлення волі, не менш важливою діяльністю виступає сприяння у ресоціалізації осіб після їх звільнення.

 

За даними працівників Міністерства соціальної політики [103, с.1] щорічно з установ кримінально-виконавчої системи України звільняється від 50 до 70 тисяч осіб. Із загальної кількості звільнених приблизно 72 % зареєстровані (прописані), 34 % — працевлаштовані. Інша частина цієї категорії громадян залишається поза увагою органів державної влади, соціальних закладів та установ, без елементарної підтримки в розв’язанні проблем побутового характеру та працевлаштування. Суспільство здебільшого відвертається від колишніх засуджених, підштовхуючи їх таким чином до протиправних вчинків.

 

Особливої уваги потребує проблема побутового та трудового влаштування осіб, які під час відбування покарання втратили соуспільно-корисні зв’язки (як правило, це неодноразово засуджені та особи, засуджені до тривалих строків відбування покарання). Серед загального числа звільнених вони складають близько 3 % (1,5-2 тис. осіб щороку).

 

Умови і порядок надання всебічної допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі, визначені Законом України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», який набув чинності з 8 лютого 2004 року.

 

За даними міністерства соціальної політики сьогодні в Україні про колишніх засуджених піклуються 35 центрів соціальної адаптації, притулків різних форм власності (комунальної, недержавної), головне завдання яких полягає в наданні всебічної допомоги громадянам, котрі відбули кримінальні покарання. Як правило, в таких центрах сприяють розв’язанню побутових проблем таких осіб, їх працевлаштуванню, направленню до лікувальних закладів або будинків-інтернатів. Практично всім центрам соціальної адаптації бракує державної підтримки, фінансових ресурсів, які здебільшого надходять у вигляді благодійних внесків, пожертв фізичних та юридичних осіб, релігійних організацій.

 

Безпосередню допомогу особам, звільненим з місць позбавлення волі, має надавати патронажна служба — функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади. Для забезпечення адаптації таких осіб до суспільства, відновлення їх соціального статусу патронажна служба здійснює певний комплекс заходів, зокрема:

 

- ставить їх на профілактичний облік і здійснює контроль над їх поведінкою;

 

- розв’язує питання працевлаштування звільнених осіб;

 

 

- надає допомогу звільненим особам у забезпеченні житлом, призначенні пенсій тощо;

 

- залучає громадські та благодійні організації до надання соціальної допомоги

 

звільненим особам.

 

Працівники патронажної служби мають право відвідувати в установах виконання покарань осіб, яких мають звільнити, для консультування щодо перспектив їх життя на волі.

 

До інституцій, які здійснюють соціальну роботу з колишніми в’язнями, крім патронажної служби і центрів соціальної адаптації, слід віднести спостережні комісії при місцевих держадміністраціях, а також інші установи для осіб, які втратили соціальні зв’язки, не мають певного місця проживання.

 

Зважаючи на наведену вище інформацію, проблеми соціальної ресоціалізації та адаптації колишніх засуджених, потрібно розв’язувати передусім на державному рівні. Це, в свою чергу, вимагає чіткого формування пріоритетів, принципів і організаційних засад соціальної політики держави стосовно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, законодавчого закріплення системи політико-правових, соціально-економічних та організаційних умов надання цій категорії громадян соціальної підтримки та допомоги.

 

Варто зазначити, що на даному етапі соціально-психологічна і соціально-виховна робота в пенітенціарних установах, хоча й стикається з рядом труднощів (недостатність фінансування і кваліфікованого персоналу, стереотипне мислення громадськості, переповненість колоній і слідчих ізоляторів та ін.), проте, проводиться на належному рівні: в установах виконання покарань створюються і функціонують психологічні служби, розробляються і впроваджуються форми роботи шляхом педагогічного співробітництва, здійснюється співпраця з закладами охорони здоров’я як на території установ виконання покарань, так і в регіональних медичних установах, виконується напружена робота стосовно достойної соціальної адаптації, реабілітації та ресоціалізації осіб, які ще знаходяться або вже звільнилися з місць позбавлення волі. Інформація про організацію діяльності деяких закладів для вирішення проблем людей, що повернулися з місць позбавлення волі, представлена

 

у додатках З, І.