Розділ ІІ. Актуальні проблеми соціальної політики в Україні

 

 

2.1. Україна як соціальна держава. Поняття «держава загального добробуту»

 

 

На сучасному етапі розвитку України, коли в результаті певних об’єктивних та суб’єктивних обставин ще повною мірою не сформувалось громадянське демократичне суспільство, історичну відповідальність за добробут громадян має нести держава як соціальний інститут організації життя людей. За визначенням російських науковців [29, с.19] держава виступає як гарант упевненості громадян у задоволенні потреб організації суспільства, забезпечуючи стійкість зв’язків та відносин в межах цієї організації. Держава як головна соціальна інституція повинна спрямовувати свої зусилля:

 

- на реалізацію базових потреб суспільства у сфері культури, науки, освіти, охорони здоров’я та ін.;

 

- на забезпечення матеріальної життєдіяльності, інтеграцію соціальних груп і колективів, підтримку та збереження духовних цінностей тощо.

 

Таким чином, соціальна держава, що функціонує як соціальний інститут макрорівня, формує свою структуру та організовує життєдіяльність усіх суспільних сфер, опираючись на конституційні основи.

 

Як відомо, Україна стала на шлях побудови демократичного соціально орієнтованого суспільства. Це визначено в Основному Законі державі - Конституції (ст.1): ―Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава‖. Отже, поняття ―соціальна‖ передбачає, що держава буде здійснювати соціальну політику, спрямовану на забезпечення потреб та інтересів усіх соціальних класів, прошарків, окремих груп та членів суспільства. Стаття 3 Конституції України підтверджує, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [1].

 

Досвід багатьох європейських держав, що визначаються по їх Конституціям як правові та соціальні, показує, що їх соціально-економічна політика опирається на такі принципи [29, с.89]:

 

- принцип економічної свободи людини та визнання права підприємців чи їх об’єднань, найманих працівників та їх профспілок на тарифну автономію на основі

 

соціального партнерства;

 

- принцип довіри до регулюючої ролі ринку шляхом попиту та пропозиції, ціноутворення, конкуренції, але водночас і на принцип відповідальності держави за гру ринкових сил та створення умов для впорядкування протікання економічного та соціального життя, спрямованого на забезпечення добробуту своїх громадян;

 

- принцип соціальної справедливості та солідарності суспільства, зокрема шляхом податкового перерозподілу доходів від багатих до бідних та залучення дієздатних до трудового процесу та забезпечення соціальної відповідальності працездатних за ще чи вже не працюючих громадян;

 

- принцип участі працівників в управлінні виробництвом та розподілі, у суспільному та державному житті, розвиваючи при цьому різні форми економічної демократії.

 

Отже, основними принципами соціальної держави є принципи соціальної справедливості та соціального партнерства, котрі покликані забезпечувати інтеграційну роль держави у суспільстві.

 

Однак, останнім часом все більше науковців та політиків визнають необхідність руху України до нових перспектив, а саме – до стану держави загального добробуту.

 

Держава загального добробуту - держава, яка прагне забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальної захищеності, а в ідеалі – приблизно

 

однакові для всіх стартові можливості реалізації життєвих цілей, розвитку особистості.

 

Першою програмою, що містила ідеї держави загального добробуту (держави всезагального благоденства) вважають систему соціального забезпечення, запропоновану Бісмарком у 1880-х роках у Німеччині [116, c.86].

 

Основні принципи держави соціального добробуту відображені у Загальній Декларації прав людини, Європейській Соціальній Хартії, конвенціях та рекомендаціях Міжнародної організації праці:

 

кожна людина повинна мати можливість заробляти на прожиття вільно обраною працею;

 

всі працюючі мають право на справедливу винагороду, достатню для підтримки нормального рівня життя (власного і своїх сімей); всі працюючі та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення;

 

кожна людина, яка немає достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина інвалід має право на професійну підготовку, професійну та

 

соціальну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо.

 

Для розвитку держави загального добробуту необхідний такий тип соціальної політики, котра спрямована на підвищення якості життя всіх громадян та стримування поширення соціальних ризиків.

 

У деяких країнах поняття ―соціальна держава‖ та ―держава загального добробуту‖ ототожнюють (наприклад, у німецьких джерелах). Однак, все ж таки у цих термінах є певні відмінності.

 

Так, формування держави загального добробуту пов'язують із більш високим рівнем економічного розвитку країн, який дозволив би забезпечити громадянам прожитковий мінімум. Така держава захищає людей від бідності за допомогою виплат по безробіттю, сімейних виплат, грошових компенсацій, пенсій, забезпечує охорону здоров'я, безоплатну освіту, соціальне житло. У державі загального добробуту соціальна підтримка здійснюється шляхом втручання держави в життя людей на національному та місцевому рівнях через соціальні програми. Фінансують цю систему за рахунок перерозподілу доходів через страхування і податкову політику.

 

Таким чином, держава соціального добробуту – це система соціальної безпеки, для якої характерне суцільне охоплення соціальним забезпеченням усіх громадян. Доктрина такої держави й відповідні механізми соціального захисту ґрунтуються на принципах соціальної справедливості, а матеріальна підтримка поширюється на всіх осіб, які її потребують, а не лише на тих, хто заробив право на соціальні виплати трудовою діяльністю. Україна, як соціальна держава, повинна активно впроваджувати соціальну політику, спрямовану на створення умов для всебічного розвитку особистості кожного громадянина, забезпечення реалізації прав і свобод.