Нова економічна політика більшовиків

Неп. Проголошення СРСР і встановлення сталінського режиму

Нова економічна політика більшовиків

 

Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х рр. поставила питання про можливість подальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань і Дон. Активізувався рух басмачів у Туркестані.

 

Найбільшим було повстання на чолі з А.Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. Проти загонів Антонова воювала регулярна армія на чолі з М.Тухачевським. Рівночасно тривала повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н.Махна.

 

Найбільш організованим і небезпечним було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули й політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярну армію під командуванням того ж таки М.Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта.

 

У ряді міст сталися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервавши залізничне сполучення Сибіру з центром країни.

 

Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Перехід до нової економічної політики ще 1920 р. пропонував здійснити Троцький, але його пропозиції замінити продрозкладку податковою системою не підтримав більшовицький ЦК. Та вже навесні 1921 р. Ленін спромігся переконати партійне керівництво в необхідності зміни економічної політики.

 

Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.

 

Початком здійснення нової економічної політики став Х з’їзд РКП (б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозкладки продподатком". Податок установлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р.

 

Згодом селянам було дозволено продавати надлишок продукції на ринку, організовувати кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

 

Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління, підприємства об’єднувались у трести і переводилися на господарський розрахунок, деякі підприємства поверталися колишнім власникам, впроваджувалася відрядна оплата праці, дозволялась оренда, залучався іноземний капітал через створення концесій та спільних підприємств.

 

Помічені заходи сприяли відродженню ринкових відносин, фактично ліквідованих за доби "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалася нова система оподаткування, вводилася нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. 1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям. Створювалися кращі умови для розвитку торгівлі всіх форм власності.

 

Але більшість більшовицького керівництва вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятися від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка та більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП (б) утримувала всю повноту влади.

 

Схема: Протиріччя непу

 

 

 

Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи хлібозаготівлі у 1925, 1927-1928. 1928-1929 рр. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.

 

Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

 

Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки першої світової та громадянської воєн. Зросло промислове й сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля й товарообмін, ослабла соціальна напруженність.

 

Проголошення СРСР

 

Установлення комуністичних режимів на більшій частині колишньої Російської імперії поставило на порядок денний питання про об’єднання цих новоутворених держав, схожих за політичною системою, зв’язаних єдиним народногосподарським комплексом та об’єднаних у єдиний воєнно-політичний союз (договори 1919-1920 рр.).

 

На початку 20-х рр. розгорілася дискусія про форму об’єднання цих держав. Серед розмаїття думок можна вирізнити два підходи у вирішенні цієї проблеми.

 

Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення радянської спільності на засадах автономії. Тобто всі радянські республіки мали увійти до складу РСФРР на правах автономії. Такий варіант об’єднання здобув назву проекту "автономізації", але його розкритикували українські та грузинські більшовики. В умовах наростаючого конфлікту між московським центром та більшовиками національних республік у полеміку втрутився Ленін, який запропонував створити радянську спільність на засадах федерації (у федерацію об’єднувалися рівноправні республіки, а не підпорядковані РРФСР). Цю пропозицію схвалили представники всіх республік.

 

Протягом 1922 р. відбулися з’їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської Федерації, які потвердили необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня 1922 р. в Москві відбулася конференція представників національних республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.

 

1-й з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. Основним доповідачем був Й.Сталін. Він ознайомив учасників з’їзду з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи обговорення, представник УРСР М.Фрунзе запропонував доопрацювати документи, а вже після цього схвалити їх на 2‑му з’їзді рад. З’їзд підтримав цю пропозицію та утворив комісію для підготовки остаточного варіанта документів. На з’їзді було проголошено СРСР, обрано Центральний виконавчий комітет і Президію Союзу РСР, а також чотирьох голів Президії ЦВК Союзу РСР, які мали почережно головувати на засіданнях: від РРФСР — Калінін, від УРСР — Петровський, від БРСР — Черв’яков, від ЗРФСР — Наріманов.

 

Але союзний договір так ніколи й не було доопрацьовано і підписано. "Комісію 13" з доопрацювання договору було ліквідовано. В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала проект конституції СРСР. Його було затверджено на 2-му з’їзді рад у січні 1924 р. Конституція містила Декларацію та Договір про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом договору 1922 р. З’їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР у липні 1923 р. у "Зверненні до народів та урядів світу".

 

Отже, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, що мав стати міжнародним договором між суверенними державами, було замінено конституцією, яка є внутрішньодержавним документом.

 

Зростання чисельності союзних республік у складі СРСР

Рік

Республіки, що входили до складу СРСР

 

Російська РФСР, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька РФСР (Вірменська РСР, Азербайджанська РСР, Грузинська РСР)

 

Туркменська РСР, Узбекська РСР

 

Таджикська РСР

 

Казахська РСР, Киргизька РСР

 

Латвійська РСР, Естонська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Карело-Фінська РСР

 

 

3. Ленін і Сталін. Тоталітарний характер сталінського режиму

 

Протягом травня 1922 р. — березня 1923 р. стан здоров’я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він зазнав трьох інсультів, що привели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв’язку з хворобою його було повністю усунуто від політичної діяльності. Незважаючи на це, в моменти покращання стану здоров’я Ленін продиктував декілька статей і листів до його соратників — лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.

 

В останні роки життя Леніна неспокоїло й питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція сталася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін подейкував про необхідність здійснення культурної революції, яка ліквідувала б "напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і перейнявся ідеєю створення суспільства "цивілізованих кооператорів". 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, за лідерство у партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.

 

Основними суперниками в цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще 1923 р. у ВКП (б) оформилася "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.

 

Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, знехтувавши властолюбство самого Сталіна, підтримали його в боротьбі. У результаті Троцького було усунуто від державних справ, обмежено його вплив у партії, а 1929 р. вислати з країни.

 

На цьому боротьба за лідерство не завершилася. У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов’єв. Опозиція спиралася на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти політики, яка проводилась у сільському господарстві.

Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі партійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного та державного управління, керівництва Комінтерном.

 

Спроба групи Каменєва—Зінов’єва взяти 1926 р. реванш у боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції стався 1927 р. — "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно.

 

Таб.: Боротьба у керівництві більшовицької партії

Роки

Лідери угруповань (партійних фракцій), що вили боротьбу

Політичні питання, які маскували боротьбу за владу

 

1923-1924

Й.Сталін, Г.Зінов`єв, Л.Каменєв

Л.Троцький («Ліва опозиція»)

«Платформа» Троцького: дрібнобуржуазне селянство потрібно «утримувати пролетарською диктатурою»; для успіху соціалістичного будівництва у відсталій селянській країні необхідна підтримка з боку світового пролетаріату і світової революції; потрібно розвивати важку промисловість, встановити її «диктатуру» в економіці; йде бюрократизація партії, неможна допускати підміну диктатури пролетаріату диктатурою партії, потрібно перетряхнути аппарат, омолодити кадри, допустити свободу фракцій.

 

Й.Сталін, М.Бухарін, А.Риков

Г.Зінов`єв, Л.Каменєв (“Нова опозиція”)

«Наш генеральний секретар не є тією фігурою, яка може об`єднати навколо себе старий більшовицький штаб” (Каменєв).

 

Й.Сталін, М.Бухарін, А.Риков

Г.Зінов`єв, Л.Каменєв, Л.Троцький (“Об`єднана опозиція”)

Платформа «блока»: потрібні високі темпи індустріалізації – «надіндустріалізація», значне підвищення податків на селян; триває бюрократизація партії і переродження держави, таким чином треба відновити внутріпартійну демократію. Почалось створення підпільної партії.

 

1928-1929

Й.Сталін

М.Бухарін, А.Риков, М.Томський («Правий ухил»)

Опозиція виступає проти згортання непу і застосування надзвичайних методів в економіці, проти теорії «загострення класової боротьби по мірі просування до соціалізму».

 

 

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі проти ленінських соратників за владу.

 

Він же став роком утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

 

Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:

 

· відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;

 

· низький рівень політичної культури населення СРСР;

 

· зосередження політичної влади в руках однієї партії;

 

· невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП (б), обмеженість його політичної культури;

 

· низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП (б);

 

· сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним змістом громадських інститутів);

 

· внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;

 

· наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

 

Основним методом встановлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постійний терор проти всіх його верств. Таким чином в СРСР, як і в ряді європейських держав складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологію визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді — ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об’єднання жовтенят — школярів 7-9 років.

 

 

ГЕРБ СРСР

 

ЙОСИФ СТАЛІН