У ХХ ст. відбулась справжня революція в сфері туризму, який поширився на раніше недосяжні регіони і став у сучасному світі потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов’язані економічна та соціальна сфери. Це обумовлене такими чинниками, як економічне піднесення та зростання життєвого рівня населення; посилення економічних зв'язків між окремими європейськими країнами, лібералізація митного і паспортного режиму, збільшення вільного часу працюючих завдяки регулюванню з боку соціального законодавства, широке розповсюдження автотранспорту та авіаперевезень. Також факторами, які сприяли розвитку туристичної сфери, стали якісне вирішення інформаційних проблем, розвинені рекреаційно-туристична і транспортна інфраструктури, державна політика підтримки туристичної діяльності шляхом надання субсидій та пільг тощо. Все це позитивно вплинуло на розвиток туризму і зростання надходжень від нього.
Сьогодні туризм є каталізатором, що спричиняє активний розвиток як окремих галузей економіки, так і соціально-економічне зростання цілих країн. Навіть в економіці найбільш індустріально розвинених країн Західної Європи та Америки ця сфера посідає чільне місце за обсягами загальних доходів, кількістю створених робочих місць, надходженнями до бюджету.
Ці процеси свідчать про те, що туристська галузь завдяки її значному впливу на соціально-економічний розвиток країни, виключною прибутковістю, має регулюватися державою і бути під контролем громадськості.
На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг.
Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо забезпеченості курортними та рекреаційними ресурсами. Серед них найбільш цінними є унікальні кліматичні зони морського узбережжя та Карпат, а також мінеральні води та лікувальні грязі. Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні, лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено національні природні парки, державні заповідники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.
Вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах. Також в нашій державі існують всі передумови для «зеленого туризму», адже Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх пейзажів.
Аналіз розвитку сільського зеленого туризму за останні роки свідчить про збільшення осіб, що надають послуги сільського зеленого туризму, поліпшується якість сервісу, зростає кількість додаткових послуг. Відбувається збільшення кількості садиб сільського зеленого туризму до курортного сезону у Донецькій, Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській областях.
Таким чином, Україна має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів.
Однак, за даними Світового економічного форуму, у 2007 році у сфері подорожей і туризму Україна серед 124 країн світу посіла лише 78 місце (Чехія - 35, Угорщина - 40, Литва - 51, Польща - 61, Російська Федерація - 68, Румунія - 76). Це свідчить проте, що на міжнародному туристичному ринку національний туристичний продукт України оцінюються як менш привабливий і конкурентоспроможний, ніж в інших країнах, де спостерігається загальносвітова тенденція до посилення ролі держави у забезпеченні розвитку туризму і курортів.
На сьогоднішній день сфера туризму і курортів на державному рівні не відіграє значної ролі у повноцінному виконанні економічних, соціальних і гуманітарних функцій, збереженні навколишнього природного середовища та культурної спадщини, наповненні бюджетів усіх рівнів, створенні нових робочих місць, збільшенні питомої ваги сфери послуг у структурі внутрішнього валового продукту. Проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу.
Основні проблеми розвитку туризму, що існують в Україні, пов’язуються з відсутністю чіткої державної політики, спрямованої на розвиток туризму. Проблемою в управлінні туризмом є недосконалість правового регулювання у сфері управління розвитком туризму на регіональному та місцевому рівнях та відсутність планів комплексного розвитку туристичних зон.
Відсутність системи контролю за діяльністю суб’єктів курортної сфери, повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, невідповідність міжнародним стандартам якості надання послуг свідчать про недостатність державної підтримки та відсутність механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринку туристичних послуг.
Найважливішим завданням на цьому шляху є забезпечення формування у сфері туризму сталої державної ідеології, спрямованої на раціональне і ефективне використання природних, історико-культурних та соціально-побутових ресурсів для розвитку в’їзного і внутрішнього туризму.
Необхідність розвитку цієї галузі в Україні, у тому числі в’їзного та внутрішнього туризму, зумовлена об’єктивною потребою збереження навколишнього середовища, природних ресурсів, культурної спадщини, людського потенціалу та його духовності, розв’язання проблем зайнятості та безробіття.
