Найменші відстані від проводів повітряної лінії до землі, будівель і споруд 11 страница

Хімічні опіки - пошкодження тканин організму внаслідок дії хімічних факторів; кислот, лугів, запальних сумішей на основі нафтопродуктів, на основі фосфору, термітних сумішей.
Найчастіше хімічні опіки виникають в результаті попадання на шкіру органічних кислот (азотної, сірчаної, хлористоводневої), підстав (їдкого калію, їдкого натрію, негашеного вапна, каустичної соди), солей деяких важких металів (нітрату срібла, хлориду цинку), фосфору та інших хімічно активних речовин. На виробництві найчастіше вражає відкриті ділянки тіла. У побуті при випадковому прийомі всередину кислот або підстав виникає опік порожнини рота, стравоходу і шлунка.

Перша допомога при хімічних опіках

1. Уражені ділянки тіла слід промити проточною водою протягом 10 - 15 хв. Промивання почати в перші 10 - 15 сек. Після закінчення 20 хв після опіку промивати обпалену поверхню протягом 30 - 40 хв. Струмінь води не повинна бути сильною, так як вода зі змивається хімічною речовиною може потрапити на інші ділянки тіла і викликати опік тканин. Струминне промивання водою може опинитися недоречним лише в тих випадках, коли хімічна речовина з водою дає небажані реакції. Так, наприклад, органічні сполуки алюмінію (тріетілалюміній) при з'єднанні з водою запалали; при взаємодії негашеного вапна і сірчаної кислоти з водою може бути термічне пошкодження тканин.

2. Залишилося після промивання хімічна речовина в рані необхідно нейтралізувати. Для нейтралізації кислот в опіковій рані застосовують 2 - 3% розчин натрію гідрокарбонату (одна чайна ложка харчової соди розчиняється в 200 мл води), при її відсутності можна використовувати господарське мило. При опіках підставами нейтралізацію проводять 1% розчином оцтової кислоти, 3% розчином борної кислоти. Опіки хромової кислоти нейтралізуються 5% розчином натрію гіпосульфіту (тіосульфіта), ураження солями важких металів - 4-5% розчином натрію гідрокарбонату. Видалення залишків фосфору з опікової рани слід проводити в темній кімнаті, так як в освітленому місці вони не видно. Для видалення алюміній органічних з'єднань застосовують бензин або гас.

3. На опікові рани накласти асептичну пов'язку з нейтралізуючим розчином.

4. Потерпілому запропонувати пиття (чай, компот, морс).

5. Провести іммобілізацію пошкодженої частини тіла.

6. Доставити потерпілого до лікувальної установи або викликати «Швидку допомогу».

5. Особливості виробництв з наявністю електротехнологій.

 

6. ОП при виконанні роботи на висоті. Вимоги безпеки під час проведення на висоті бетонних робіт.

7.5.1. До спорудження постійних підлог усі яруси відкритих перекриттів і прогонів, на яких проводяться роботи, накриваються тимчасовими настилами з дощок чи іншими тимчасовими перекриттями, що витримують робочі навантаження.

7.5.2. Прорізи, через які здійснюються спуск та підйом матеріалів, повинні бути огороджені

7.5.3. Зварювання арматури на висоті здійснюється з інвентарних подмостів або риштувань.

7.5.4. Від падіння предметів зверху на риштуваннях установлюються дашки завширшки не менше ніж ширина риштувань.

7.5.5. Щодня перед початком укладання в опалубку бетону перевіряється стан тари, опалубки і засобів підмощування.

7.5.7. Під час укладання бетонної суміші на поверхні, що має ухил понад 20°, працівники застосовують запобіжні пояси.

7.5.8. Під час застосування в бетонній суміші хімічних домішок необхідно вживати заходів щодо попередження опіків шкіри й ушкодження очей працівників шляхом використання засобів індивідуального захисту (захисні рукавиці, окуляри, спецодяг, спецвзуття тощо).

7.5.9. Демонтаж опалубки здійснюється з дозволу відповідального виконавця робіт. Під час зняття опалубки виконуються заходи щодо запобігання можливого травмування працюючих.

 

7. Правила ОП на автомобільному транспорті. Вимоги безпеки до підйомників, домкратів.

2.1. Вимоги цієї глави поширюються на стаціонарні (закріплювані на місці експлуатації), пересувні (оснащені колесами, роликами тощо з метою пересування з одного місця експлуатації на інше) та переміщувані (без закріплення на місці експлуатації з можливістю транспортування) підйомники, що не призначені для підіймання людей, призначенням яких є підіймання автомобільних транспортних засобів з метою огляду та виконання робіт на них або під ними. Також вимоги цієї глави розповсюджуються на підйомники з коротким робочим ходом пiдiймання не бiльше 500 мм, якi не призначенi для забезпечення можливостi проведення робiт пiд пiднятим автомобільним транспортним засобом.

2.2. Клас вибухо- і пожежонебезпечної зони, категорія та група вибухонебезпечної суміші зазначаються в паспорті підйомника, а також у настанові з експлуатації.

2.3. Кожний підйомник та домкрат повинні мати стопорні чи інші ефективні пристрої для обмеження ходу.

2.4. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні мати щільні з’єднання, що виключають витікання рідини або повітря із робочих циліндрів і живильних трубопроводів під час переміщення вантажу, і не мати видимих дефектів і пошкоджень.

2.5. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні забезпечувати повільне та плавне опускання штока під навантаженням і обладнуватися пристроями, що запобігають падінню автомобільного транспортного засобу або вивішених його частин у разі пошкодження підйомника чи приєднаних до них живильних трубопроводів.

Конструкція підйомників з двома та більше плунжерами або стояками повинна забезпечувати синхронне підіймання та опускання автомобільного транспортного засобу з відхиленням по висоті не більше 10 % незалежно від навантаження, що припадає на кожний плунжер або стояк.

2.6. Підйомники повинні мати запобіжний клапан у гідросистемі або інший пристрій, що запобігає їх перевантаженню. Клапан або пристрій мають спрацьовувати в межах робочих перевантажень від 120 % до 140 % вантажопідіймальності підйомника. Усі контури гідравлічної системи мають бути оснащені запобіжним клапаном. Регульований запобіжний клапан має бути опломбований.

Зворотні клапани гідравлічних підйомників і домкратів повинні забезпечувати припинення миттєвого аварійного опускання вантажу у разі розриву трубопроводів, зниження тиску в них (зупинці роботи насосної станції).

2.7. Підйомники з електричним приводом повинні обладнуватися автоматичними обмежувальними кінцевими вимикачами на верхній і нижній межах робочого ходу.

Натискні кнопки, за допомогою яких керують підійманням, опусканням, мають повертатися в нейтральне положення, як тільки припиняється дія на них. Вони повинні бути розташовані так, щоб співпадали з переміщенням вантажу в тому самому напрямку (підйому, опускання). Функції кожної з натискних кнопок мають бути чітко позначені.

На пульті керування має бути передбачена кнопка або інший пристрій з світловим індикатором для включення (виключення) підйомника у мережу електроживлення.

2.8. Домкрати повинні бути такої конструкції, щоб вивішена частина транспортних засобів:

у будь-якому положенні залишалася на опорі;

не могла бути випадково опущена;

не зісковзувала з опорної поверхні.

2.9. Опорні поверхні підхватів та педалей домкратів повинні бути рифленими.

2.10. Ручні важільно-рейкові домкрати повинні мати справні пристрої, що унеможливлюють спонтанне опускання вантажу в разі зняття зусилля з важеля або рукоятки, оснащуватися стопорами, що унеможливлюють вихід гвинта або рейки під час перебування штоку у верхньому крайньому положенні.

2.11. Підйомники та домкрати споряджаються:

паспортом;

документацією з експлуатації та монтажу.

Якщо паспорт складається не виробником, до нього додається експертний висновок про відповідність підйомника розрахунковій вантажопідіймальності, складений на підставі розрахунку або аналізу порівняння з підйомниками такої самої моделі.

Крім технічної документації підйомник споряджається табличкою, яка повинна бути встановлена на видному місці із зазначенням:

назви виробника та його знака для товарів і послуг;

вантажопідіймальності;

дати виготовлення;

порядкового номера за нумерацією виробника та інших відомостей відповідно до вимог технічних умов на конкретний виріб.

Метод виконання написів на табличці має забезпечувати їх схоронність протягом усього строку служби виробу

Суб’єкти господарювання, що постачають (продають) підйомники або їх складові частини, виготовлені за кордоном, мають забезпечити спорядження цих підйомників (складових частин) експлуатаційними документами (паспортами, настановами з експлуатації), табличками і маркуваннями, що відповідають вимогам цих Правил, викладеними українською або іншою мовою міжнаціонального спілкування.

2.12. Монтаж, ремонт підйомників здійснюються згідно з настановою з експлуатації, монтажу та обслуговування виробника підйомників.

2.13. Акт готовності підйомника після монтажу складається організацією, яка його змонтувала, і додається до паспорта з такою документацією:

проект (план) встановлення;

акт виконання будівельних робіт (для підйомників, які закріплюються на фундаменті);

протоколи перевірки величини опору ступенів ізоляції та перевірки ізоляції електрообладнання і електропроводки.

2.14. Підйомники споряджаються індивідуальним номером і під цим номером обліковуються в журналі їх обліку суб’єкта господарювання.

8-газ. Порядок проведення технічного обстеження підземних сталевих і поліетиленових газопроводів – терміни обстеження, позачергові обстеження.

4.3.19. Підземні газопроводи (з металевих та поліетиленових труб), які експлуатуються, повинні підлягати технічному обстеженню, в тому числі і комплексному приладковому обстеженню (КПО), за допомогою приладів згідно із спеціально розробленою
інструкцією. За необхідності провадиться також шурфування.

4.3.20. При технічному обстеженні підземних сталевих газопроводів повинно проводитися визначення фактичного місцезнаходження газопроводів, стану споруд і обладнання на них, герметичності, стану захисного покриття і електрохімзахисту.

При виконанні КПО перевіряються:

місцезнаходження, а за необхідності - глибини закладання газопроводу;

герметичність газопроводу;

суцільність і стан захисного покриття.

4.3.21. Технічне обстеження підземних сталевих газопроводів повинно проводитися:

- при тривалості експлуатації до 25 років - не рідше 1 разу на 5 років. Уперше - через рік після вводу в експлуатацію;

- при експлуатації понад 25 років і до закінчення амортизаційного строку експлуатації - не рідше 1 разу на 3 роки;

- при включенні їх до плану капітального ремонту або заміни, а також при захисному покритті нижче від типу "вельми посилена" - не рідше 1 разу на рік.

На газопроводах, які мають захисне покриття нижче від типу "вельми посилена", в доповнення до КПО, повинно провадитися контрольне шурфування для виявлення стану труб і якості зварних стиків.

Порядок обстеження і призначення газопроводів на капітальний ремонт або заміну визначається РДИ 204 УССР 066-88.

Технічне обстеження стану поліетиленових газопроводів проводиться в строки, які встановлені для обстеження сталевих газопроводів.

4.3.22. Позачергові технічні обстеження газопроводів повинні проводитися, якщо в процесі експлуатації виявлені нещільності або розриви зварних стиків, наскрізні корозійні пошкодження, а також в разі перерв у роботі електрозахисних установок або зниженні величини потенціалу "газопровід-земля" до значень нижче від мінімально припустимих: понад 1 місяць - у зонах впливу блукаючих струмів, понад 6 місяців - в інших випадках, передбачених ГОСТ 9.602-89*.

4.3.23. Огляд підземних сталевих газопроводів з метою визначення стану захисного покриття, де використанню приладів заважають індустріальні перешкоди, виконується шляхом відкриття на газопроводах контрольних шурфів довжиною не менше 1,5 м.

Місця відкриття контрольних шурфів, їх кількість в зонах індустріальних перешкод визначаються СПГГ або підприємством, яке експлуатує газове господарство власними силами.

Для візуального обстеження вибираються ділянки, які піддаються найбільшій корозійній небезпеці, місця перетинів газопроводів з іншими підземними комунікаціями, конденсатозбірники. При цьому повинно відкриватися не менше одного шурфу на кожен кілометр розподільного газопроводу і на кожні 200 м - дворового або внутрішньоквартального газопроводу, але не менше одного шурфу на проїзд, двір або квартал.

 

9-крани. Вимоги до ходових коліс, граничні норми їх бракування.

4.4.1. Ходові колеса вантажопідіймальних кранів і машин та їх вантажних візків мають бути дворебордними, а у випадках, передбачених пунктом 4.4.2 цих Правил, можуть застосовуватися колеса іншої конструкції.

4.4.2. Одноребордні ходові колеса можуть застосовуватися:

• якщо ширина наземної колії вантажопідіймальних кранів не перевищує 4 м і обидві нитки колії лежать на одному рівні;
• якщо наземні вантажопідіймальні крани пересуваються кожною сторо­ною двома рейками за умови, що розташування реборд коліс на одній рейці протилежне розташуванню реборд на іншій;
• в опорних і підвісних візках кранів мостового типу;
• у підвісних візках і талях, що пересуваються однорейковою колією;
• у вантажних візках баштових кранів.

Ходові колеса баштових кранів на рейковому ходу мають бути дворебордними незалежно від ширини колії.

Застосування безребордних ходових коліс дозволяється за наявності пристроїв, що унеможливлюють сходження коліс із рейок.

В одноребордних колесах опорних вантажопідіймальних кранів і опорних вантажних візків ширина обода за вирахуванням реборди має перевищувати ширину головки рейки не менше ніж на 30 мм.

4.4.3. Ходові колеса механізмів пересування вантажопідіймальних кранів і машин та їх вантажних візків можуть виконуватися кованими, ката ними, штампованими або литими.

Ходові колеса вантажопідіймальних кранів і машин з машинним при­водом та їх вантажних візків виготовляються із сталі. Дозволяється застосовувати ходові колеса, виготовлені з високоміцного чавуну з кулястим графітом, а у вантажопідіймальних кранах і машинах із ручним приводом з чавунного литва відповідно до вимог пункту 5.4.4 цих Правил.

Ковані, штамповані та катані колеса мають відповідати вимогам НД.

Геометричні розміри литих коліс мають відповідати вимогам НД на ковані, штамповані та катані колеса.

4.4.4. Ходові колеса (колісні пари) залізничних кранів мають відповідати вимогам чинних НД.

 

10-посудини. Обов’язки і права відповідального за справний стан і безпечну дію посудин?

7.1.6. Відповідальний за справний стан і безпечну дію посудин повинен забезпечити:

1) утримання посудин в справному стані;

2) обслуговування посудин навченим та атестованим персоналом;

3) виконання обслуговуючим персоналом інструкцій з режиму і безпечного обслуговування посудин;

4) проведення своєчасних ремонтів і підготовку посудин до технічного опосвідчення;

5) обслуговуючий персонал–інструкціями, а також періодичну перевірку його знань;

6) своєчасне усунення виявлених несправностей.

7.1.7*. Відповідальний за справний стан і безпечну дію посудин зобов’язаний:

1) оглядати посудини в робочому стані з установленою керівництвом підприємства (організа-

ції) періодичністю;

2) щоденно перевіряти записи в змінному журналі з розписом у ньому;

3) проводити роботу з персоналом по підвищенню його кваліфікації;

4) брати участь в обстеженнях і технічних опосвідченнях посудин;

5) зберігати паспорти посудин та Інструкції підприємств-виготовлювачів по їх монтажу та експлуатації;

6) вести облік напрацювання циклів навантаження посудин, що експлуатуються в циклічному

режимі.

 

11-котли. В яких випадках котел повинен бути зупинений і відключиний?

12-трубопроводи. Гідравлічні випробування трубопроводів?

 

13-котли до 0.07 Мпа. Арматура і контрольно-вимірювальні пристрої водопідігрівачів (бойлерів)?

12.7.1. Кожний водопідігрівач (бойлер) повинен бути обладнаний наступною арматурою:

з боку первинного теплоносія (на боці, що нагрівається) запірним вентилем (засувкою), манометром і термометром, якщо первинним теплоносієм є вода;

- з боку підігріву води - манометром, запобіжним пристроєм, що виключає можливість перевищення тиску в тій частині водопідігрівача ємкісного типу, що підігрівається більше ніж на 10% вище допустимого, і термометром на виході підігрітої води.

 

14-ліфти. Повний технічний огляд підйомників.

15 – підйомники. За якими вимогами проводиться експлуатація підйомників та їх електрообладнання? Загальні вимоги до підйомників при їх експлуатації.

6.5.1. Експлуатація підйомників та їх електричного обладнання має здійснюватися відповідно до вимог даних Правил, настанови з експлуатації, а також ПБЕЕС, Правил безпечної експлуатації електроустановок, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 06.10.97 N 257 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 13.01.98 за N 11/2451 (далі - ПБЕЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 N 258, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N 1143/13017, та НД.

6.5.2. Підйомник може бути допущений до переміщення тільки тих вантажів, маса яких не перевищує його вантажопідіймальності, та виконання операцій, передбачених настановою з експлуатації.

6.5.3. Підйомники, що перебувають в експлуатації, мають бути споряджені табличкою чи написом з ясно позначеними реєстраційним номером, вантажопідіймальністю і датою наступного часткового або повного технічного огляду.

6.5.4. Не допускається розміщення на місцях проведення робіт несправних знімних вантажозахоплювальних пристроїв і тих, що не мають бирок (клейм), а також немаркованої та пошкодженої тари.

6.5.5. Під час експлуатації підйомників слід ужити заходів щодо запобігання їх перекиданню чи мимовільному переміщенню під дією вітру або за наявності уклону місцевості.

6.5.6. Для підйомників, оснащених гаком, мають бути розроблені способи правильного стропування та зачіплювання вантажів, яким повинні бути навчені стропальники. Графічне зображення способів стропування та зачіплювання має бути видане на руки стропальникам і машиністам або вивішене в місцях проведення робіт.

Переміщення вантажу, на який не розроблені схеми стропування, здійснюється в присутності та під керівництвом працівника, відповідального за безпечне проведення робіт підйомниками.

6.5.7. Місце проведення робіт підйомниками і підходи до нього мають бути освітлені відповідно до ПВР.

16 – навантажувачі. Вимоги до штабелеукладників з ручним пересуванням.

4.16.1. Вимоги цієї глави розповсюджуються на такі штабелеукладачі з ручним пересуванням вантажопідіймальністю до 1000 кг (рис. 10):

з гідравлічним приводом підіймання (від акумуляторної батареї або ручного насоса);

з підійманням ручною лебідкою;

з вилами, розташованими між виносними опорами (лонжеронами);

з вилами, розташованими над виносними опорами (лонжеронами);

з платформою, розташованою над виносними опорами (лонжеронами).

4.16.2. Штабелеукладачі, крім вил або платформи, можуть споряджатися іншими змінними вантажозахоплювальними пристроями.

4.16.3. Стандартизовані відстані D до центра ваги вантажу і висоти підіймання Н при номінальній вантажопідіймальності Q ₁ мають відповідати значенням, зазначеним у табл. 4.

Таблиця 4. Стандартизовані відстані D до центра ваги вантажу і висоти підіймання Н при номінальній вантажопідіймальності Q ₁

Номінальна вантажопідіймальність Q 1, кг	Висота підіймання Н, мм	Стандартизовані відстані D до центра ваги вантажу, мм
з вилами, розташованими між виносними опорами (лонжеронами)	з вилами, розташованими над виносними опорами (лонжеронами)	з платформою
Q 1 £ 250	1,5		-	-
251 < Q 1 < 500	1,5	350/500
501< Q 1 < 750	2,0			-
751 < Q 1 < 1000	2,5

4.16.4. Зусилля, що виникають під час пересування штабелеукладача та підіймання вантажу, не повинні перевищувати значень, зазначених у табл. 5.

Таблиця 5. Зусилля, що виникають під час пересування штабелеукладача та підіймання вантажу

Вантаж, кг	Пересування, Н	Підіймання*, Н
зрушування, керування пересуванням (маневрування)	кочення	рукою	ногою
____________ * Тільки для штабелеукладачів з ручним підійманням.

4.16.5. Штабелеукладач має бути оснащений однією чи більше вертикально або горизонтально розташованою рукояткою та/або дишлом, які мають забезпечувати можливість штовхати чи буксирувати (тягнути) штабелеукладач, керувати пересуванням і маневрувати, а також здійснювати підіймання вантажу.

4.16.6. У разі оснащення штабелеукладача рукояткою (рукоятками) для штовхання чи буксирування відстань h від підлоги до центра рукоятки має бути від 1100 мм до 1300 мм (рис. 11 і 12). Рукоятка, розташована вертикально, повинна мати довжину l не менше 300 мм (рис. 12). Проміжок між рукояткою і поверхнею штабелеукладача має бути не менше 50 мм. Діаметр рукоятки має бути 35 мм.

Рисунок 11. Горизонтальна рукоятка для штовхання та буксирування	Рисунок 12. Вертикальні рукоятки для штовхання та буксирування

4.16.7. У разі оснащення штабелеукладача дишлом під час штовхання відстань h ₁ від підлоги до центра рукоятки має бути від 1100 мм до 1300 мм (рис. 13). Під час буксирування горизонтальна відстань b між зовнішньою кромкою дишла і передньою поверхнею колеса має бути не менше 500 мм, разом з цим вісь рукоятки дишла має перебувати на висоті h ₂ в межах від 700 мм до 1000 мм (рис. 14).

Дишло повинне мати закриту ручку діаметром 35 мм, довжиною не менше 100 мм, оснащену захистом для рук водія.

У разі звільнення дишла після закінчення буксирування воно має автоматично повернутися у вертикальне положення.

Рисунок 13. Штовхання дишлом	Рисунок 14. Буксирування дишлом

4.16.8. Пульт керування ручним підійманням і опусканням вантажу може розташовуватися на дишлі чи окремо.

4.16.9. Якщо пульт керування ручним підійманням і опусканням вантажу розташований на дишлі, має бути забезпечена можливість водію керувати, не відпускаючи рукоятку. У разі відпускання важеля пульта керування, що перебуває в положенні "Опускання", він має повернутися в положення "Нейтраль" і рух вил донизу має припинитися. Зусилля на важелі має бути не більше 150 Н.

Якщо встановити пульт керування паралельно площині дишла, то підіймання здійснюється у разі натиснення на важіль у напрямку шарніра дишла, а опускання - у разі підтягування догори (рис. 15).

4.16.10. Якщо пульт керування ручним підійманням і опусканням вантажу розташований окремо (не на дишлі), підіймання може здійснюватися за допомогою ручного насоса з педаллю чи рукояткою. Опускання може здійснюватися за допомогою ручного важеля, педалі чи різьбового запірного клапана, причому після звільнення важеля, педалі система має повернутися в нейтральне замкнене положення.

 

Рисунок 15. Розташування пульта керування ручним підійманням і опусканням вантажу на дишлі

1 - опускання; 2 - нейтраль; 3 - підіймання; Р - площина дишла

4.16.11. Пульт керування електричним приводом підійманням і опусканням вантажу має бути виконаний таким чином, щоб імовірність випадкового його вмикання була мінімальною. У разі звільнення (відпускання) важеля він має повернутися в нейтральне положення, а рух - припинитися.

4.16.12. Електричне обладнання і система мають відповідати вимогам глави 4.5 цих Правил.

4.16.13. У підіймальному механізмі (вантажопідіймачі) можуть застосовуватися ланцюги і канати.

4.16.14. У разі застосовування пластинчастих, втулочно-роликових або коротколанкових ланцюгів статичний коефіцієнт запасу міцності руйнівного навантаження, зазначеного виробником ланцюга, відносно навантаження, що виникає в окремій вітці ланцюга від рівномірно розподіленого номінального вантажу, має бути не менше п'яти. Під час визначення запасу міцності опір сил тертя між складовими частинами вантажопідіймача не враховують.

Діаметр ланцюгових блоків і зірочок має бути не менше трьох кроків ланцюга.

Якщо застосовується більше одного ланцюга, має бути передбачений регулюючий пристрій для обмеження нерівномірного натягнення віток ланцюга.

4.16.15. У разі застосовування канатів статичний коефіцієнт запасу міцності каната щодо розривного зусилля, зазначеного виробником каната, щодо навантаження, що виникає в окремій вітці каната від рівномірно розподіленого номінального вантажу, має бути не менше п'яти. Під час визначення запасу міцності опір сил тертя між складовими частинами вантажопідіймача не враховують.

Діаметр канатних блоків, виміряний по дну канавки, має бути не менше 16 діаметрів каната.

Якщо застосовується більше одного каната, має бути передбачений регулюючий пристрій для обмеження нерівномірного натягнення віток каната.

4.16.16. Гідравлічний привід механізму підіймання повинен мати кінцевий упор для обмеження ходу вантажної каретки і унеможливлення виходу каретки і рухомих частин рами за межі вантажопідіймача.

4.16.17. Опускання номінального вантажу через внутрішні витоки робочої рідини в гідросистемі за нормальних умов експлуатації штабелеукладача, температури робочої рідини, відповідної температури навколишнього середовища не повинно перевищувати 25 мм протягом 10 хв.

4.16.18. Гідросистема має бути споряджена запобіжним клапаном, що має спрацьовувати у разі перевищення робочого тиску в системі на 15 %. Має бути унеможливлена випадкова зміна заданого тиску. З цією метою має застосовуватися спеціальний інструмент або ключі.

4.16.19. Усі трубопроводи, гнучкі рукави і з'єднання в замкненому положенні мають витримувати без руйнування внутрішній тиск, що у три рази перевищує робочий тиск у гідросистемі.

4.16.20. Гідросистема штабелеукладача з електричним приводом підіймання має бути захищена від забруднення робочої рідини, наприклад за допомогою фільтрів або магнітних уловлювачів.

4.16.21. Гідросистема має бути оснащена пристроєм, що у разі пошкодження складових частин гідравлічної системи, крім гідроциліндра, здійснював би обмеження швидкості опускання, яка не повинна перевищувати 0,6 м/с.

4.16.22. Гідросистема має бути влаштована таким чином, щоб у разі збою чи зупинки електропостачання насос припинив подачу робочої рідини в гідросистему, а гідроциліндр зупинився.

4.16.23. Вимоги до вил і вантажних кареток штабелеукладача мають відповідати викладеним у главі 4.3 цих Правил.

4.16.24. У разі оснащення штабелеукладача змінними вантажозахоплювальними пристроями їх переміщення по вантажній плиті в крайніх положеннях має бути обмежене. Демонтаж змінних вантажозахоплювальних пристроїв має здійснюватися з використанням спеціальних засобів.

4.16.25. У разі оснащення штабелеукладача захоплювальним пристроєм тиск у системі затиснення вантажу має зберігатися протягом 10 хв, якщо важіль пульта керування перебуває в положенні "Нейтраль" або в системі приводу виникнуть пошкодження.

4.16.26. Колеса штабелеукладача з рукоятками для штовхання та буксирування (рис. 11 і 12) мають бути оснащені пристроями (кожухами) для захисту ніг людей (рис. 16).