Ісус проповідує і уздоровлює в Галілеї.

1. Після цього Він проходив містами й поселеннями, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з ним дванадцятеро.

2. І деякі жінки, котрих Він уздоровив од злих духів і хворощів: Марія, звана Магдалиною, з котрої вийшло сім демонів,

3. Й Іванна, дружина Худзи, урядовця Іродового, і Сусанна, та багато інших, котрі слугували Йому маєтністю своєю.

4. А коли зібралося багато народу, і з усіх міст мешканці сходилися до Нього, Він почав оповідати притчею:

5. Вийшов сівач сіяти насіння своє; і коли він сіяв, деяке впало при дорозі і його потоптано, і птахи небесні видзьобали його.

6. А деяке впало на каміння і тільки-но зійшло, як відразу всохло, тому що не мало вологи.

7. А деяке впало поміж терням, і виросло терня і заглушило його.

8. А деяке впало на добру землю, і коли зійшло, то з часом принесло плід сторицею. Сказавши це, Він проголосив: Хто має вуха чути, нехай почує!

9. А учні Його запитали в Нього: А що б вона мала означати, ця притча?

10. Він сказав: Вам дано знати таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, аж так, що вони дивляться, і не бачать, і чують, і не розуміють.

11. Ось, що означає притча оця: Насіння – є слово Боже;

12. А те, що впало при дорозі, це суть ті, що слухають, до котрих пізніше приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не врятувалися.

13. А те, що впало на каміння, – це ті, котрі почують слово, з радістю приймають, але котрі не мають коріння, і в певному часі вірують, а під час спокуси відпадають.

14. А те, що впало в терня, це ті, котрі слухають слово, але відходячи, турботами, багатством і насолодами житейськими придушуються і не приносять плоду.

15. А те, що впало на добру землю, це ті, котрі, почувши слово, бережуть його в доброму й чистому серці і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він проголосив: Хто має вуха чути, нехай почує!

16. Ніхто запаленої свічки не покриває посудиною, або не ставить її під ліжко, а ставить на свічник, щоб світло бачили ті, хто входить.

17. Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні утаємниченого, що не стало б відомим і не виявилося б.

18. Отож, пильнуйте, як ви слухаєте; бо хто має, тому дасться, а хто не має, в того відбереться й те, що він сподівається мати.

19. І прийшли до Нього Матір і брати Його, і не могли підійти до Нього через юрбу народу.

20. І повідали Йому: Матір і брати Твої стоять надворі, бажають бачити Тебе.

21. Він сказав їм у відповідь: Матір Моя і брати Мої – є ті, що слухають слово Боже і виконують його.

22. Одного дня Він зайшов у човен з учнями Своїми і сказав їм: Перепливемо на той бік озера. І попливли.

23. Під час плавання їхнього Він заснув. А на озері зчинилася буря значна, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.

24. Вони підійшли, розбудили Його і сказали: Наставнику! Наставнику! Гинемо! Але Він підвівся й заборонив вітрові і хвилям; і вони вщухли, і тиша настала.

25. Тоді сказав Він їм: Де віра ваша? А вони у страхові і подиві сказали один одному: Хто ж це такий, що навіть вітрам наказує і воді, і підкоряються Йому?

26. І припливли в країну Гадаринську, що навпроти Галілеї.

27. А коли Він вийшов на берег, зустрів Його один чоловік городянин, що з давніх часів мав у собі демонів, не вдягався ніколи, і мешкав не в оселі, а в гробах (печерах).

28. Він побачив Ісуса, закричав, і впав перед Ним ницьма і голосно сказав: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене.

29. Бо Ісус звелів духові нечистому вийти з цього чоловіка; тому що він тривалий час мучив його, аж так, що його зв‘язували ланцюгами і мотузками, оберігаючи його, але він розривав ланцюги, – і гнав його демон у пустелю.

30. Ісус запитав його: Яке в тебе ім‘я? Він сказав: Легіон, тому що багато демонів увійшло в нього.

31. І вони просили Ісуса, щоб не наказував їм кинутися в безодню.

32. Тут-таки на горі паслося велике стадо свиней; і демони просили Його, щоб дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм.

33. Демони вийшли з чоловіка і увійшли в свиней; і кинулося стадо з крутопаду в озеро і втопилося.

34. А пастухи все це бачили і кинулися тікати, і розповіли про це в місті і в поселеннях.

35. І вийшли люди подивитися, що сталося; а коли прийшли до Ісуса, побачили чоловіка, з котрого вийшли демони, що сидів біля ніг Ісуса, вже одягнутого і при здоровому глузді; і жахнулися.

36. А пастухи розповіли їм, як уздоровлювався біснуватий.

37. І просив Його увесь народ Гадаринської округи відійти од них, тому що виповнилися великим страхом. Він зайшов у човен і повернувся.

38. А чоловік той, з котрого вийшли демони, просив Його, щоб з Ним бути. Але Ісус відпустив його, сказавши:

39. Повернися до своєї домівки, і повідай, що учинив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що учинив йому Ісус.

40. А коли Ісус повернувся, народ прийняв Його, тому що всі чекали на Нього.

41. І ось, прийшов чоловік на ім‘я Яір, котрий був старшим у синагозі, і впавши до ніг Ісуса, просив Його зайти до його оселі,

42. Тому що в нього була одна донька, років дванадцяти, і вона помирала. Коли Він йшов, то народ юрмився біля Нього.

43. І жінка, що страждала на кровотечу дванадцять літ, котра витратила на лікарів увесь свій маєток, і ніхто з них не міг її уздоровити,

44. Підійшла ззаду і торкнулася поли одягу Його; і тієї ж миті кровотеча в неї припинилася,

45. І сказав Ісус: Хто торкнувся до Мене? Коли всі заперечували, Петро сказав, а також ті, що були з Ним: Учителю! Народ оточує Тебе і тіснить, – а Ти кажеш: Хто торкнувся до Мене?

46. Але Ісус сказав: Хтось торкнувся до Мене; бо Я відчував силу, що виходила з Мене.

47. Та жінка зрозуміла, що вона не втаємничилася, з трепетом підійшла, і, впавши перед Ним, призналася Йому при всьому народові, з якої причини торкнулася до Нього, і як тієї ж миті уздоровилася..

48. Він сказав їй: Збадьорся, дочко! Віра твоя врятувала тебе; йди з миром,

49. А коли Він ще говорив це, прийшов один з домашніх старшини синагоги і сказав йому: Донька твоя померла; не чини труднощів Учителеві.

50. Але Ісус почув це і сказав: Не бійся, тільки віруй, і врятована буде.

51. А коли прийшов до оселі, не дозволив зайти нікому, окрім Петра, Івана та Якова, і батька юнки, і матері.

52. Усі плакали і ридали за нею. Та Він сказав: Не плачте; вона не померла, але спить.

53. І сміялися з Нього, відаючи, що вона померла.

54. А Він спровадив усіх геть, узяв її за руку і голосно сказав: Дівчинко, підведися!

55. І повернувся дух її; вона відразу підвелася; і Він порадив їм дати їй їсти.

56. І були вражені батьки її. А Він наказав їм нікому не оповідати про те, що сталося.

Луки 9