Уздоровлення біснуватого в Гадарі.

1. І припливли на другий берег моря, в країну Гадаринську.

2. І коли вийшов Він із човна, то наразі стрів Його чоловік, що вискочив з гробів – [він мав у собі] нечистого духа;

3. Він мав житло в гробах, і ніхто не міг його зв‘язати навіть ланцюгами;

4. Тому що багато разів його заковували в ланцюги, але він розривав їх і розбивав кайдани, і ніхто не міг його упокорити;

5. Завше, вночі і вдень, в горах і гробах, кричав він і бився об каміння.

6. Коли побачив Ісуса здалеку, то прибіг і вклонився Йому,

7. А тоді закричав дужим голосом і сказав: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!

8. Бо [Ісус] сказав йому: Вийди, дух нечистий, з цього чоловіка!

9. І запитав його: Як тебе звати? І він сказав у відповідь: Легіон ім‘я мені, тому що нас багато.

10. І вельми просили Його, щоб не виганяв їх геть з країни тієї.

11. А там недалеко біля гори паслося велике стадо свиней.

12. І просили Його нечисті духи, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб нам увійти до них.

13. Ісус відразу дозволив їм: І нечисті духи, вийшовши, у свиней увійшли; і ринуло стадо з крутояру в море; а було їх близько двох тисяч; і потопилися в морі.

14. А ті, що пасли свиней, побігли і розповіли в місті і в поселеннях. І [мешканці] вийшли подивитися, що сталося.

15. Прийшли до Ісуса й побачили, що біснуватий, в котрому був легіон, сидить і одягнутий, і при здоровому глузді, й злякалися.

16. А ті, що бачили, оповіли їм, як усе те сталося з біснуватим, і про свиней.

17. І почали просити Його, щоб залишив їхній край.

18. І коли Він зайшов до човна, той, що був біснуватим, просив Його, аби лишитися при Ньому.

19. Але Ісус не дозволив Йому, сказавши: Йди додому, до своїх, і розкажи їм, що вчинив з тобою Господь і [як] помилував тебе.

20. І пішов, і почав проповідувати в Десятимісті, що вчинив з ним Ісус. І всі дивувалися.

21. Коли Ісус знову переплив човном на другий берег, зібралося до Нього безліч народу. Він був біля моря.

22. І ось, приходить один із старших синагоги, на ім‘я Яір, і, забачивши Його, падає до ніг Йому.

23. І вельми просить Його, кажучи: Доня моя помирає; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і лишилася живою.

24. [Ісус] пішов за ним. За Ним безліч народу простувало слідом і тіснили Його.

25. Одна жінка, котра дванадцять літ страждала на кровотечу,

26. Багато натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та жодної помочі з того не мала, а здоров‘я її ще погіршало, –

27. Вона вже чула про Ісуса, а тому підійшла в юрбі ззаду і торкнулася Його одежі;

28. Бо казала (собі): Якщо бодай до Його одежі торкнуся, то уздоровлюся.

29. І тієї ж миті припинилася в неї кровотеча, і вона відчула в тілі, що уздоровлена від хвороби.

30. Водночас Ісус відчув Сам у Собі, що вийшла з Нього сила, і звернувся до народу і сказав: Хто торкнувся до Моєї одежі?

31. Учні сказали Йому: Ти бачиш, що народ тіснить Тебе, і кажеш: Хто торкнувся до Мене?

32. Але Він поглянув довкола, аби побачити ту, котра це вчинила.

33. Жінка у страхові і в трепеті, відаючи, що з нею сталося, упала перед Ним і сказала Йому всю правду.

34. Але Він сказав їй: Доню! Віра твоя врятувала тебе; іди з миром і здоровою будь від твоєї недуги.

35. Коли Він ще казав це, прийшли від старшини синагоги і сказали: Донька твоя померла; нащо завдаєш клопоту Вчителеві?

36. Але Ісус, зачувши ці слова, відразу сказав чільникові синагоги: Не бійся, тільки віруй.

37. І не дозволив нікому йти слідом за Собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якового.

38. Коли прийшов у дім до старшини синагоги, то побачив замішання, і тих, що плакали і голосили вельми.

39. Зайшовши, сказав їм: Чого збентежилися і плачете? Дівчина не вмерла, але спить.

40. І сміялися над Ним. Але Він спровадив усіх, узяв із Собою батька і матір дівчини і тих, що були з Ним, і зайшов туди, де юнка лежала.

41. І взяв Він за руку юнку і сказав їй: “Таліта, кумі”, що означає: Кажу тобі – підведися!

42. І юнка тієї ж миті підвелася і почала ходити, і було їй літ дванадцять. А ті, що дивилися, вельми жахнулися з дива великого.

43. І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, а ще сказав, аби дали їй їсти.

Марка 6

Ісус знову в Назареті.

1. Звідти вийшов Він і прийшов на Свою батьківщину; слідом за Ним пішли й учні Його.

2. Коли настала субота, Він почав навчати у синагозі; і багато з тих, що слухали, з подиву казали: Звідки це в Нього? Що це за премудрість, що Йому дана, і яким чином такі дива вчиняються Його руками?

3. Чи не тесля Він, син Маріїн, брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Чи не тут поміж нами Його сестри? І спокушалися через Нього.

4. А Ісус сказав їм: Не буває пророка без пошани, хіба що на батьківщині своїй і в родичів, а також у домі своєму.

5. І не міг звершити там жодного дива; тільки на небагатьох недужих поклав руки і уздоровив їх.

6. І дивувався з їхньої невіри. Потім ходив по довколишніх поселеннях і навчав.

7. А тоді прикликав дванадцятьох і почав посилати їх по двоє і дав їм владу над нечистими духами.

8. І заповідав їм нічого не брати в дорогу, окрім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ані мідяків у поясі,

9. Але взутися у просте взуття і не вдягатися у дві одежі.

10. І сказав їм: Якщо десь увійдете в дім, залишайтеся в ньому, аж доки не вийдете з тої місцини.

11. І якщо хтось не прийме вас, і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох із ваших ніг, як свідчення супроти них. Істину вам повідую: Краще буде Содомові і Гоморі у день суду, аніж тому місту.

12. Вони пішли і проповідували каяття;

13. Виганяли багатьох бісів і багатьох недужих намащували оливою і уздоровлювали.

14. А цар Ірод, коли зачув [про Ісуса], – бо ймення Його стало відомим, – казав: Це Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому великі дива виявляють себе через Нього.

15. Інші казали: Це – Ілля. А ще інші запевняли: Це – пророк, або ж як один із пророків.

16. А Ірод, як почув, сказав: Це Іван, котрому я голову відтяв; він воскрес із мертвих.

17. Бо цей Ірод, пославши був, узяв Івана і ув‘язнив його у в‘язниці за Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, що одружився з нею.

18. Бо Іван казав Іродові: Ти не можеш мати дружину брата твого.

19. А Іродіяда виповнювалася люттю на нього, жадала вбити його, але не могла.

20. Бо Ірод боявся Івана, відаючи, що він муж праведний і святий і беріг його; багато робив, дослухаючись його, і вдоволено слухав його.

21. Та настав сприятливий день, коли Ірод на [день] своїх уродин учинив бенкет своїм вельможам, тисяцьким і старшинам галілейським, –

22. Донька Іродіяди увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що лежали з ним. Цар сказав дівчині: Проси у мене, чого прагнеш, і дам тобі.

23. І присягався їй: Чого не попросиш у мене, дам тобі, навіть половину мого царства.

24. Вона вийшла і запитала у матері своєї: Чого просити? Та відповіла: Голову Івана Хрестителя!

25. І вона негайно пішла до царя, і квапливо просила, кажучи: Хочу, щоб ти мені зараз же дав на тарелі голову Івана Хрестителя.

26. Цар вельми зажурився; але заради присяги і тих, що лежали з ним, не захотів їй відмовити.

27. І негайно пославши зброєносця, цар наказав принести голову його.

28. Він пішов, відтяв йому голову у в‘язниці і приніс голову його на тарелі, і віддав її дівчині, а юнка віддала її матері своїй.

29. А учні його, як почули, прийшли й забрали тіло його і поклали його у гробі.

30. І зібралися Апостоли до Ісуса і оповіли Йому все, і що вчинили, і чого навчили.

31. Він сказав їм: Рушайте ви одні в пустельну місцину і спочиньте трохи. Бо вельми було багато таких, що приходили й відходили, тож і їсти їм не було коли.

32. І подалися в пустельну місцину в човні самі.

33. Народ бачив, [як] вони відпливали, і чимало їх упізнавали їх; і бігли туди пішки із усіх міст, і випередили їх, і зібралися до Нього.

34. Ісус, коли вийшов, побачив багато народу і пожалів його, тому що вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх щедро.

35. І оскільки часу минуло багато, учні Його наблизилися до Нього, і сказали: Місцина [тут] пустельна, а час уже пізній;

36. Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні поселення і купили собі хліба; бо не мають чого їсти.

37. Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. І сказали Йому: Хіба нам треба піти і купити хліба на двісті динаріїв, і дати їм їсти?

38. Але Він запитав у них: Скільки у вас хлібів? Підіть, подивіться. Вони дізналися і сказали: П‘ятеро хлібів і дві рибини.

39. Тоді звелів їм посадовити всіх гуртками на зеленій траві.

40. І посідали рядочками по сто і по п‘ятдесят.

41. Він узяв п‘ять хлібів і дві рибини, глянув на небо, благословив і переламав хліби й дав учням Своїм, щоб вони роздали їм; і дві рибини розділив на всіх.

42. І їли всі, і наситилися;

43. І набрали кусків хліба і [останків] від рибин дванадцять повних кошиків;

44. А було тих, що їли хліби, – близько п‘яти тисяч мужів.

45. А Він зараз же примусив учнів Своїх зайти в човен і попливти передніше на той бік до Віфсаїди, доки Він відпустить народ.

46. І відпустив їх, і пішов на гору помолитися.

47. Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.

48. І побачив, як вони бідують, веслуючи, бо вітер був супротивний; близько четвертої сторожі вночі підійшов до них, йдучи по воді, і хотів проминути їх.

49. А вони, коли побачили Його, то подумали, що це привид, і закричали.

50. Бо всі бачили Його і злякалися. І тієї ж хвилі Він озвався до них, і сказав їм: Бадьортеся; це Я, не бійтеся.

51. І ступив до них у човен; і вітер затих. І вони вельми дивувалися в собі і вражалися.

52. Бо не осмислили [дива] над хлібами, тому що серце їхнє було закам‘яніле.

53. І коли перепливли, прибули на землю Генісаретську і пристали [до берега].

54. Коли вийшли вони з човна, відразу [мешканці], впізнавши Його, оббігли всі околиці ті і почали на ношах приносити недужих туди, де Він, як запевняли, був.

55. І куди б не приходив Він, чи в поселення, чи в міста, чи в села, клали хворих на відкритих місцях і просили Його, щоб їм торкнутися хоча б до крайчика одежі Його, і котрі торкалися до Нього, уздоровлювалися.

Марка 7