Розбивка земляного полотна дороги

 

Автодорожнє полотно складається із проїзної частини, узбіч, укосів і кюветів (рис. 25.Ц,а). Ширина проїзної частини Ь коливається від 6 м і більше залежно від категорії дороги. Для зміцнення проїзної частини по обидва боки її влаштовують узбіччя а шириною від 2 до 3,75 м. До узбіч примикають укоси АС й А’С'. Лінія, що відокремлює узбіччя від укосів, називається брівкою (точки А и А'} дорожнього полотна. Проектні позначки в поздовжньому профілі дають по брівці.

Проїжджаючи частина магістральних автодоріг складається зі штучного покриття (бетонне, кам'яне й ін.). Для пристрою цього покриття в дорожнім полотні роблять спеціальне земляне корито DD'К'К.

Для швидкого стоку води поверхня дорожнього полотна має поперечний ухил від середини до брівок. Величину цього ухилу призначають залежно від типу покриття. На цементобетонних й асфальтобетонних дорогах загальної ширини В поперечний ухил проїзної частини становить 1,5 - 2,0%, щебеневих і гравійних - 2,0 - 3,0%, на бруківках - 3,0 - 4,0%. Поперечний ухил узбіч на 2,0% більше ухилу проїзної частини. Поперечний ухил дна корита, як правило, дорівнює ухилу проїзної частини.

Основною частиною залізничного полотна (рис. 25.11, 6) служить верхня будова - рейки зі шпалами, покладені на

 

Рис. 25.11. Будова дорожнього полотна

баластовий шар. Для кращого стоку води земляна підстава під баластовим шаром улаштовують у вигляді зливної призми. На одноколійних дорогах, ширина земляного полотна яких дорівнює 5,8м, зливна призма в перетині має трапецеїдальну форму з верхньою підставою 2,3м і висотою 0,15м. На двох шляхових дорогах шириною 10м зливну призму будують із трикутною підставою, висотою 0,2м.

Уздовж дорожнього полотна влаштовують бічні водовідвідні канави - кювети, середня глибина яких становить 0,6 м. Поздовжній ухил дна кювету повинен бути не менш 0,3%.

Для виконання грабарств роблять детальну розбивку земляного полотна (будівельних поперечників), що складається в позначенні на місцевості в плані й по висоті всіх характерних точок поперечного профілю полотна: осі, брівок, кюветів, підошви насипів і т.д.

На прямолінійних ділянках траси поперечники розбивають через 20 - 40м і на всіх переломах поздовжнього профіля. Для цього за допомогою теодоліта й рулетки в створі осі траси розбивають плюсові точки між пікетами, наприклад +20, +40, +60, +80м. Це будуть осьові точки поперечників. Самі ж поперечники розбиваються вправо й уліво від цих точок, перпендикулярно до осі траси. Прямий кут будують за допомогою теодоліта або екера, а необхідні по проекті відстані до характерних точок поперечного профілю відкладають стрічкою або рулеткою.

На закругленнях траси поперечники розбивають через 10 -і 20м залежно від радіуса кривої. На цих ділянках поперечники повинні розташовуватися в напрямку до центра кривій, тобто перпендикулярно дотичній до кривої в точці розбивки поперечника.

Одночасно з розбивкою поперечників виносять у натуру проектні позначки, які відповідають оцінці брівки дорожнього полотна в закінченому виді. Робочі позначки, тобто висоти насипів або глибини виїмок, рівні різниці проектних позначок по брівці й фактичних позначках місцевості по осі. При цьому, якщо проектна позначка більше позначки місцевості, те дорога йде по насипі, а якщо менше - те у виїмці.

Для зручності виносу в натуру проектних позначок й ухилів перед виходом у поле становлять так званий писаний профіль, у якому на підставі проектного поздовжнього профілю дороги обчислюють для кожного поперечника, що розбиває в натурі, проектні й робочі позначки, глибини кюветів й інші дані.

На рівні (без поперечних ухилів) ділянках місцевості при розбивці поперечних профілів для пристрою земляного полотна на насипі (рис. 25.12, а) на місцевості колами закріплюють положення проекції осьової точки О', проекції брівок А', A'₁, точок підошви насипу K, K₁ і проекції точок кюветів D, C, Е, F.

Після відсипання насипу вчорну для остаточної обробки полотна відновлюють вісь і виносять у натуру проектні позначки з урахуванням запасу на наступне осідання ґрунту. При відсипанні полотна автомобільної дороги роблять розбивку для пристрою корита.

При розбивці поперечників для пристрою земляного полотна у виїмці (рис. 25.12, 6) на поверхні землі фіксують осьову точку траси О', точки А', А’₁ і точки брівки виїмки C, C’. Після виїмки ґрунту вчорні при обробці земляного полотна роблять

Рис. 25.12, Схеми розбивки дорожнього полотна

розбивку під кювети, корито й узбіччя (зливну призму на залізничному полотні).

При значному поперечному нахилі місцевості розбивка трохи ускладнюється. Так, для поперечного профілю в насипі (рис. 25.13, а) відстані від осі О' до підошви насипу К и К₁ будуть різні. Положення точок К и К₁ може бути знайдено, якщо відкласти на похилій місцевості відрізки О'К й О'К₁. Величини цих відрізків можуть бути обчислені по формулах

(25.5)

(25.6)

де В - ширина дорожнього полотна; h - висота насипу; v - кут поперечного нахилу місцевості; β - кут укосу насипу (tgB=1:m).

Щоб одержати проекції брівок А' й А’₁, необхідно від точки О' відкласти по поверхні землі відстань

Для поперечного профілю у виїмці (рис. 25.13, 6} похилі відстані від осі до брівок виїмки можуть бути підраховані по формулам

(25.7)

(25.8)

де D - ширина кювету.

Проектні позначки всіх характерних точок земляного полотна обчислюють від проектної позначки брівки по конструктивним розмірів

Рис. 25.13. Схеми розбивки дорожнього полотна на косогорі

проектним ухилам і ширині окремих частин дороги. Проектні позначки земляного полотна виносять у натуру з помилкою не більше 1см.

Після закінчення робіт зі зведення земляного полотна роблять виконавчу зйомку. Для цього відновлюють поздовжню вісь і на кожному пікеті перевіряють ширину корита, узбіч, кюветів й ін. На всіх пікетах і переломах поздовжнього профілю контрольним нівелюванням визначають позначки характерних точок поперечників.