Червоних ліній, осей проїздів, будинків і споруд

Червоні лінії й осі проїздів переносять у натуру від пунктів існуючого або спеціально створюваного для цієї мети геодезичного обґрунтування міста.

Помилки виносу окремих точок червоних ліній й осей проїздів стосовно точок геодезичного обґрунтування не повинні перевищувати:

5см - у районах багатоповерхової забудови;

8см - у районах малоповерхової забудови;

10см - на незабудованих територіях.

Переносу проекту червоних ліній на місцевість передують підготовча робота.

У першу чергу перевіряють й уточнюють відповідність червоних ліній затвердженому плану планування.

Перевіряють й уточнюють (шляхом обстеження) пункти геодезичного обґрунтування, від яких передбачається винос червоних ліній. Якщо в районі майбутніх робіт геодезичне обґрунтування відсутнє або наявні пункти не забезпечують винос червоних ліній, то становлять і реалізують проект згущення існуючої геодезичної основи у вигляді полігонометричних і теодолітних ходів або інших відповідних їм по точності

побудов.

Становлять геодезичний проект детальної розбивки червоних ліній й осей проїздів у натурі. На цьому етапі залежно від умов місцевості й розташування точок геодезичного обґрунтування визначають спосіб розбивки. В основному застосовують полярний спосіб і способи зарубок. Найпоширеніший полярний спосіб.

Для обраного способу обчислюють розбивочні елементи: довжини полярних напрямків і лінійних зарубок; дирекційні кути й кути між напрямками, використовуючи в основному формули зворотного геодезичного завдання

(18.1)

 

За результатами обчислень становлять у довільному масштабі робітник розбивочні креслення (рис. 18.1), на якому зображують схему розбивки й підписують необхідні значення разбивочних елементів і контрольні розміри.

Полеві виміру проводять за допомогою теодоліта й сталевий компарованої рулетки. Кути відкладають при двох положеннях вертикального кола. При відкладенні довжини лінії враховують виправлення за компарування, температуру й нахил місцевості.

Для спрощення робіт з перенесення в натуру проекту червоних ліній іноді спочатку виносять осі проектованих й існуючих проїздів, а вже від них - червоні лінії. Часто з урахуванням майбутніх робіт по забудові й підземних комунікаціях виносять паралельні зміщені осі.

Рис. 18.1. Розбивочні креслення червоних ліній

Винос у натуру червоної лінії по круговій кривій здійснюють способом прямокутних координат від лінії тангенсів або від хорд, полярним способом і способом послідовних або продовжених хорд. Частота точок, що визначають криву, залежить від характеристики місцевості, величини радіуса, вимог будівельних робіт й у більшості випадків становить 10м.

Точки червоної лінії й осі проїзду закріплюють у натурі тимчасовими знаками: дерев'яними колами, милицями, металевими штирями й трубками. Установку штирів і трубок у землю роблять на бетоні. На забудованій території, крім закріплення знаками, роблять відкраску червоній лінії або осі проїзду на будовах й інших предметах місцевості, з якими лінії перетинаються. Відкраску виносять по теодоліті. На незабудованій території знаки закріплення обкопуються.

Для відшукання знаків закріплення червоних ліній й осей проїздів роблять їхню лінійну прив'язку до постійних місцевих предметів. Схема прив'язки вказується в абрисі.

Для контролю по точках винесених у натуру червоних ліній й осей проїздів прокладають виконавчі ходи. Якщо виконавчий хід може бути прокладений лише поблизу винесених точок, то їхнє положення визначають полярним способом із точок, з яких не вироблялася розбивка. Порівняння проектних й отриманих з виконавчих ходів координат характеризує точність виносу. Грубі промахи можуть бути виявлені при оцінюванні положення винесених точок щодо ситуації на плані й у натурі.

Після контрольних вимірів становлять виконавче креслення перенесення в натуру червоних ліній, на якому показують: пункти вихідного обґрунтування; положення винесених точок червоних ліній; розміри між ними, прив'язки їх до місцевих предметів.

Вихідними документами для перенесення в натуру осей будинків і споруд є:

затверджений до провадження робіт генеральний план будівельної ділянки із прив'язкою осей проектованого споруди до червоних ліній;

розбивочний план осей;

план першого поверху.

Перевірка взаємної відповідності зазначених вище документів є обов'язковою умовою підготовки геодезичних разбивочних робіт з виносу в натуру осей будинків і споруд.

Як ми вже відзначали, винос у натуру осей будинків здійснюється з метою посадки його на місцевість і виробництва будівельно-монтажних робіт. У першому випадку вирішується завдання визначення положення будинку щодо прилеглих контурів і сторін світла, у другому - визначається взаємне положення будівельних конструкцій. Виходячи із цього й прийнятої поетапної технології будівництва, розбивка осей будинку виробляється у два етапи: спочатку виносять на місцевість основні осі, що визначають контур (габарит) будинку, потім від них роблять детальну розбивку. Коли будинок має складну конфігурацію, то виносять у натуру осі симетрії (головні осі) будинку або окремих його частин. У цьому випадку наступну детальну розбивку здійснюють від винесених головних осей.

Розбивки основних (головних) і детальних осей розрізняються по точності. Якщо помилки положення контуру будинку стосовно навколишньої ситуації в основному визначаються графічною точністю проектування й характеризуються середньої квадратичною величиною 10 - 20см, то помилки детальної розбивки визначаються будівельними допусками й залежно від класу точності характеризуються відносними середніми квадратичними величинами 1: 5000 - 1:20000. Вимоги до точності детальної розбивки осей приводяться в СНіПах і Гостях.

Основні або головні осі виносять у натуру від пунктів міського геодезичного обґрунтування. Як вихідне обґрунтування використовують пункти міської тріангуляції й полігонометрії, від яких у районі майбутніх робіт створюють розбивочну основу.

При розбивці невеликих будинків або споруд масової забудови розбивочною основою служать закріплені в натурі червоні лінії або спеціально теодолітні ходи, що прокладають. При зведенні великорозмірних або складних по конфігурації будинків розвивають локальні розбивочні мережі у вигляді: будівельної сітки, мікротріангуляції, полігонометрії й т.п.

Проектне положення пунктів цих побудов заздалегідь визначається залежно від зручності наступних розбивок.

Положення будинку на місцевості може бути визначено двома взаємно перпендикулярними осями, яких цілком достатньо для того, щоб на всіх етапах будівництва виконувати детальну розбивку. Однак для виробництва земляних і пальових робіт при виносі габариту будинку виконується розбивка всіх його основних осей.

Для загального випадку масової забудови технологія розбивки основних осей наступна.

Спочатку по вихідній проектній документації визначають положення будинку на місцевості й з'ясовують наявність поблизу його пунктів вихідного геодезичного обґрунтування, наприклад ПЗ 1308 і ПЗ 1421 (рис. 18.2). Від цих пунктів у район провадження робіт прокладають розбивочний теодолітний хід, поворотні точки якого 1, 2, 3 розташовують із урахуванням габаритів і форми будинку, завантаженості будівельного майданчика, оптимальних способів розбивки й інших факторів. За результатами польових вимірів обчислюють координати точок розбивочного теодолітного ходу.

По прив'язках, зазначеним у проектних кресленнях, визначають

Рис. 18.2. Розбивочні креслення для виносу в натуру основних осей будинку

проектні координати точок перетинання основних осей здав Для внутріквартальної забудови при вільному плануванні пускається графічне визначення координат по топографичному плані на твердій основі в масштабах 1: 500 - 1:1000.

В умовах існуючої щільної забудови для добудовуючих або вбудовуючих будинків координати, що вбудовують, що виносять у натуру точок визначають шляхом додаткових польових вимірів й відповідних аналітичних розрахунків.

Використовуючи координати точок розбивочної основи й проектні координати точок перетинання осей будинку, для прийнятих способів розбивки обчислюють розбивочні елементи: довжину полярних правлінь, лінійних зарубок, відстані до перетинання осей з лініями теодолітного ходу, дирекційні кути й кути між напрямками й т.п.

За результатами розрахунків становлять розбивочні креслення, якім показують всі необхідні дані для виносу з будинку в натуру.

Як правило, розбивку починають із винесення довгої (продольної) осі, наприклад, А - А, визначаючи положення точок А/1 й А/22. Від цієї лінії можна за допомогою відкладення прямих кутів й відповідних відстаней одержати напрямки поперечних з 1 - 1, 22 - 22 і положення точок В/1 й В/22. Точки В/1 й В/22 виносяться незалежно. Вимірюючи кути в точках В/1 й В/22, і відстані В/1 - В/22, контролюють правильність визначення геометрії будинку. Для будинків довжиною більше 65м виносять додаткові поперечні осі, наприклад 12 - 12. Контроль перенесення в натуру осей будинку здійснюється за допомогою прокладання теодолітного ходу по винесених точках, контрольних промірів до сторін і точок розбивочного ходу по елементах, що не застосовувався для розбивки, промірам до існуючих будинків й інших характерних точок ситуації. За цим даними обчислюють контрольні значення координат і порівнюють їх із проектними. Розбіжності не повинні перевищувати 3 - 5см.

Винесені в натуру осі закріплюють постійними й тимчасовими знаками.

Постійними знаками закріплюють в основному дві взаємно перпендикулярні пересічні базові осі, від яких у процесі будівництва завжди можуть бути відновлені всі основні осі. Як постійні знаки застосовують обрізки металевих труб або рейок, дерев'яні стовпи. Постійні знаки встановлюють у ґрунт нижче глибини промерзання й бетонують.

Для тимчасових знаків використовують дерев'яні коли, милиці, металеві штирі й трубки.

Знаки закріплення розташовують на продовженнях осей поза зоною грабарств у місцях, вільних від складування будівельних матеріалів, розміщення тимчасових споруд й ін.

У сполученні із закріпленням осей ґрунтовими знаками застосовують кольорові відкраски на постійних і тимчасових будинках або спорудах, що розташовуються в створі осей.

Винесені в натуру осі здають по акті забудовникові й будівельній організації. До акту додається виконавче креслення розбивки й закріплення осей.

Розбивка детальних осей ведеться в процесі будівництва. Для будинків значної довжини, коли будівництво ведеться на окремих, не зв'язаних між собою ділянках, виникає необхідність виносу основних (габаритних) осей з точністю, що забезпечує детальні розбивочні роботи. Конструктивні особливості й технологія зведення протяжних будинків дозволяють вирішити це завдання з порівняно невисокими точностними вимогами незалежно від довжини будинку. Оскільки конструктивні елементи температурно-осадових швів, як правило, виготовляються на місці будівництва, то можна вважати, що всі технологічні помилки, у тому числі й геодезичних вимірах, компенсуються на ділянці між температурно-осадовими швами. Виходячи із цього, граничне відхилення _L у розбивці осей на довжину будинку L, може бути підраховане за формулою

(18.2)

де _M - граничне відхилення в розбивці осей на один будівельний модуль (приводиться в ГОСТах); n – число будівельних модулів на всій довжині будинку; K - число секцій між температурно-осадовими швами.

 

СКЛАДАННЯ ПЛАНУ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕЛЬЄФУ

 

За допомогою плану організації рельєфу вирішуються завдання по перетворенню рельєфу міської території для пристосування його до забудови, благоустрою й інженерно-транспортним потребам. Організація рельєфу забезпечує висотне рішення площ, вулиць, проїздів; розміщення будинків, спорудженні й підземних комунікаціях; можливість стоку зливових вод і каналізації.

Визначальним документом проекту є схема організації рельєфу (рис. 18.3), що становить на топографічному плані в масштабі 1:5000 або 1:2000,

Проектні рішення по організації рельєфу приводяться на схемі в основному по осях проектованих проїздів у вигляді проектних позначок точок перетинання осей і перегинів поздовжнього профілю. На схемі показують також відстань між точками перетинання осей і перегинів профілю, ухили в промилі й напрямку стоку води. До схеми додають проекти поперечних профілів вулиць (рис. 18.4) у масштабах 1:100 - 1:200.

Затверджена схема організації рельєфу є дотикальною для всіх відомств й установ, що виконують забудову й освоєння міської території.

Робочий план організації рельєфу становлять на топографічному плані в масштабах 1:500 - 1:1000. Вихідними служать проектні позначки схеми організації рельєфу.

Проектний рельєф, утворений окремими площинами, що оформляють, може бути заданий або у вигляді профілів, або проектними горизонталями в сполученні із проектними позначками.

У методі профілів на топографічний план наносять сітку, по лініях якої становлять поздовжні профілі в масштабі плану проекту. Відстані між профілями при плануванні кварталів приймають рівними 20 - 50м, а при плануванні більших територій - 100 - 200м. Метод профілів трудомісткий і тому застосовується рідко.

Метод проектних горизонталей полягає в тім, що на плані проводять проектні горизонталі рельєфу, що утвориться після зміни природного рельєфу шляхом зрізань і підсипань. Проектні горизонталі між лініями перегинів скатів зображуються прямими дорівнює віддалений друг від друга паралельними лініями. Перетин h для проектних горизонталей у межах 0,1 – 0.5м вибирають залежно від характеру природного рельєфу. Для

Рис. 18.3. Схема організації рельєфу

планів масштабу 1:500 при порівняно спокійному рельєфі найчастіше застосовують перетин, рівний 0.1м.

Положення проектних горизонталей на плані визначають по проектних позначках точок перетинання осей проїздів і точок перегину проектного рельєфу. Відстань l (закладення) між суміжними проектними горизонталями на плані підраховують за формулою

(18.3)

Рис. 18.4. Поперечні профілі вулиць

де i - поздовжній проектний ухил; М - знаменник чисельного масштабу плану.

На границі двох площин, що оформляють, проектні горизонталі мають злам.

Складання плану організації рельєфу починають із вулиць. Спочатку проектують горизонталі по проїзду, а потім розвивають їх до фасадної лінії забудови. При цьому враховують поперечні ухили проїздів, газонів і тротуарів, а також висоти бордюрних каменів.

При проектуванні рельєфу на внутріквартальних територіях вихідними є проектні позначки вертикального планування по вулицях. Вертикальне планування внутріквартальних проїздів і пішохідних доріжок повинна забезпечувати збір і відвід поверхневої води з території кварталу на прилягаючі вуличні проїзди або в спеціальну водостічну мережу. Проектні горизонталі на внутріквартальній території проводять із урахуванням характеру природного рельєфу, передбачаючи найменший обсяг земляних

Рис. 18.5. Фрагмент плану організації рельєфу

робіт. Круті схили або піднесені місця оформляють озелененими укосами, підпірними стінками, пандусами, сходами.

На плані організації рельєфу вказують позначки «чистої підлоги» першого поверху, проектні й існуючі позначки кутів будинків і споруд (рис. 18.5).

 

СКЛАДАННЯ ПЛАНУ ЗЕМЛЯНИХ МАС

 

Розробляючи план організації рельєфу, становлять план земляних мас - проектний документ, що визначає обсяги земляних мас, що підлягають переміщенню.

План земляних мас являє собою креслення (рис. 18.6) у вигляді сітки квадратів зі стороною 5, 10 або 20 м залежно від масштабу плану й необхідної точності підрахунку обсягів грабарств. У кутах кожного квадрата підписують проектні позначки, позначки природного рельєфу з відповідним знаком їхньої різниці, називані робочими позначками. По робочих позначках і площам квадратів (з урахуванням виїмок і насипів) підраховують обсяги грабарств.

Між кутами квадратів з робочими позначками різних знаків, як правило, інтерполяцією «на око» відшукують точки нульових робіт. З'єднуючи точки нульових робіт, будують лінію нульових робіт. У деяких випадках план земляних мас ілюструють проведеними по всій її площі лініями рівних позначок насипів і виїмок.

Залежно від місця лінії нульових робіт розрізняють різні

типи квадратів:

однорідні, коли для всіх кутів квадратів знаки робочих позначок збігаються (точок нульових робіт на сторонах квадрата немає), а по всьому квадраті повинна бути виконана або насип,

або виїмка;

неоднорідні, коли знаки робочих позначок у різних

Рис. 18.6. План земляних мас із таблицею балансу

вершин не збігаються й квадрат ділиться лінією нульових робіт на ділянки виїмки й насипу.

Для окремого однорідного квадрата обсяг земляних мас V₀ можна визначити як обсяг призми, що має площа підстави Р, рівну площі квадрата, і висоту, рівну середньому арифметичному з робочих позначок h всіх чотирьох кутів

(18.4)

Обсяги земляних мас у неоднорідних квадратах визначають після поділу їхньою лінією нульових робіт і допоміжних ліній на окремі фігури - прямокутні трикутники, прямокутники, трапеції й т.п. Такий же порядок приймають і для неповних квадратів. Обсяг робіт V_r в окремих фігурах обчислюють за формулою

(18.5)

де Р_r- площа окремої фігури; h_ср - середня робоча позначка цієї фігури.

Обчислені обсяги в метрах кубічних по кожному квадраті виписують із відповідним знаком у таблицю земляних мас. Сумарний обсяг підписується внизу креслення (см. Рис. 18.6).

При різко пересіченій місцевості для підрахунку обсягів земляних мас застосовують спосіб вертикальних профілів. Використовують для цієї ж мети й план грабарств.

Визначивши загальні обсяги виїмок і насипів, зводять баланс земляних мас, тобто визначають, чи компенсують один одного виїмки й насипи. На практиці віддають перевагу, щоб обсяг виїмок трохи перевищував обсяг насипів, тому що вивезти зайвий ґрунт легше, ніж відшукати резервний ґрунт для насипу.