Середовище як фактор розвитку і соціалізації особистості

Розвиток особистості людини відбувається в певному середовищі. Вона розвивається в контексті своєї сім’ї, соціального і національного оточення. На особистість впливають однолітки, родичі та інші дорослі, з якими вона спілкується, а також релігійні організації, школа і групи, до яких вона належить. На людину впливають засоби масової інформації, культурне середовище, в якому вона росте, події, що відбуваються в світі. Вона значною мірою є продуктом суспільства і навколишніх умов життя.

Успадковані задатки розвиваються прямо пропорційно тим елементам середовища, з якими дитина нерозривно пов’язана, активно взаємодіє.

Під середовищем — розуміють реальну дійсність, оточення в умовах яких відбувається розвиток особистості.

Важливість середовища у формуванні людської особистості визнають педагоги всього світу. Проте в оцінці ступеня впливу середовища на розвиток особистості єдності немає. Прихильники так званого біогенного (біогенетичного) напрямку в педагогіці надають перевагу спадковості, а соціогенного (соціогенетичного, соціологізаторського) – середовищу.

За своїм складом середовище надзвичайно різноманітне: це і природні умови (так зване географічне середовище), а головне – специфічні соціальні умови (місто чи село, сім’я, вулиця, вулиця, різні громадські об’єднання, членом яких може бути особистість).

Теоретично середовище поділяється на макро-, мезо- і мікросередовище. Макросередовищ е для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її сві­домості з поняттями «країна», «держава», «весь світ», «космос». Мезосередовище є дещо середнє між інформаційним і контактним середовищем і ототожню­ється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край. Мікросередовище — емо­ційне і контактне: тут і сім'я, і клас чи школа, і дружна компанія. Саме тут відбувається реальний інтелектуаль­ний і емоційний вплив на формування особистості, а та­кож створюється навколо кожного той мікроклімат, який визначає комфорт чи дискомфорт у стосунках, можли­вість активного впливу чи пристосованості до інших, фор­мування позитивних або негативних рис, цінностей і норм поведінки, навчання, спілкування. Не слід забувати, що сучасний «вибух» підліткової і молодіжної злочинності є наслідком впливу мікросередовища.

Деякі вчені середовище, що оточує людську особистість, умовно поділяють на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці).

Входження індивіда в соціальні стосунки, яке здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду і його відтворення у діяльності й спілкуванні, називається соціалізацією.

Соціалізація – це процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Завдяки соціалізації індивід стає членом суспільства: засвоює необхідні знання, уміння, погляди, життєві цінності, соціальні ролі, тобто набуває здатності спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Отже мета процесу соціалізації — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

Виділяють такі види соціалізації (за критерієм наявності мети щодо засвоєння соціального досвіду):

а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);

б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. Вплив середовища підсилюється, якщо в ньому є можливість, для конкретної особистості, задовольнити (свої актуальні в даний час) потреби (від фізіологічних до потреби в самовиражені, самостверджені, самореалізації).