У методології права

А. О. Фальковський

РІЗНОМАНІТНІСТЬ АКСІОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ

У МЕТОДОЛОГІЇ ПРАВА

Розкриття сутності права невіддільне від розуміння його ціннісного змісту.

Осягнення ціннісного змісту права передбачає знаходження та застосування

відповідного методологічного інструментарію. Аксіологічний підхід розкриває

ціннісний зміст права, але його тільки в найбільш загальному значенні слід

вважати єдиним напрямком дослідження. Аксіологічний підхід, на нашу дум-

ку, розділяється на широкий спектр різновидів, при цьому можуть бути виді-

лені різноманітні критерії їхньої класифікації. Зокрема, В. С. Бігун вважає

можливим розділити аксіологічний підхід на два різновиди — деонтологіч-

ний та телеологічний [1, 10]. На його думку, «можна виокремити дві концепції

цінностей: (1) деонтологічну та (2) телеологічну [2, 103]. Основою виділення

подібних різновидів можна вважати напрямки етики, що мають всеохоплюю-

чий характер.

Не заперечуючи щодо можливості висування наведеного критерію класифікації

видів аксіологічного підходу (адже від певної етичної концепції залежить спе-

цифіка розуміння цінностей), ми вважаємо можливим погодитись з думкою

Ю. Габермаса про доцільність виділення деонтологічної, когнітивістської, фор-

малістської, дискурсивної та універсалістської різновидів етики [3, 326-327].

Якщо в межах аксіологічного підходу в методології права виділяти різно-

види на основі концепції цінностей, що ґрунтуються на певних видах етики, то

деонтологічний аксіологічний підхід передбачає тлумачення права як ціннісно

обґрунтованого (належного) явища, істинність якого визначається за допомо-

гою стверджувальних речень. Когнітивістський аксіологічний підхід надасть

можливість відповісти на питання про ціннісну аргументацію нормативних

висловлювань. Формалістський аксіологічний підхід тлумачить право як мо-

рально та ціннісно обґрунтованого (на основі категоричного імперативу) фено-

мена. Дискурсивний аксіологічний підхід розглядає право як результат вільного,

неупередженого обговорення всіх учасників практичного дискурсу щодо норм

та цінностей, котрі є основою права та закріплюються з його допомогою. Уні-

версалістський аксіологічний підхід стверджує про можливість досягнення

морального виправдання права на основі спільних для всього людства норм та

цінностей.

Якщо критерієм виділення напрямків (видів) аксіологічного підходу вва-

жаємо тип праворозуміння, тоді в методології права присутній позитивістсь-

кий аксіологічний підхід, природно-правовий аксіологічний підхід, соціологіч-

ний аксіологічний підхід, інтегративний аксіологічний підхід (цей список може

бути доповнений на основі виділення інших типів праворозуміння).

В. С. Нерсесянц не виділяє позитивістського типу аксіології, він розрізняє

два різновиди аксіології — природно-правову та лібертарно-юридичну. За

74 Актуальні проблеми держави і права

В. С. Нерсесянцем, в межах природно-правового ціннісного підходу позитивне

право та держава оцінюється (в ціннісному плані) не стільки з точки зору саме

правового критерію (тих об'єктивних правових властивостей, котрі присутні у

відповідній концепції природного права), скільки за етичними позиціями, з

точки зору уявлень автора певної концепції про моральну, релігійну та іншу

природу й моральний зміст справжнього права. Згідно з його точкою зору,

сукупність морально-правових властивостей і змістовних характеристик при-

родного права в загальному плані тлумачиться як вираз загальної та абсолют-

ної (в аксіологічному аспекті) справедливості природного права, якому повин-

но відповідати позитивне право та діяльність держави вцілому [4, 54].

На нашу думку, слід погодитись з висновками В. С. Нерсесянца стосовно

вищенаведених природно-правового та лібертарно-юридичного (котрий можна

вважати інтегративним) аксіологічних підходів. Водночас ми вважаємо, що

можливо виділити позитивно-правовий аксіологічний підхід, котрий акцентує

увагу саме на інструментальній цінності права та на тих цінностях, що забезпе-

чуються правом. При цьому в межах позитивно-правового підходу залишаєть-

ся поза увагою ціннісне наповнення права, його відповідність до будь-яких

цінностей. Окрім того, необхідно внести до цієї класифікації соціологічний

аксіологічний підхід, котрий засновується на можливості виділення соціологі-

чного типу праворозуміння чи соціологічної юриспруденції.

Також відповідно до етапів розвитку парадигм філософії та представле-

ності в сучасній методології права можливе виділення класичного аксіологіч-

ного підходу, некласичного аксіологічного підходу та постнекласичного аксіо-

логічного підходу.

Один із видів аксіологічного підходу ґрунтується на ідеях класичної філо-

софської думки, зокрема розумінні свободи людини. Т. В. Розова та О. В. Шин-

карук розкривають особливості німецької класичної філософії та зазначають,

що, «розглядаючи проблеми людини і суспільства, класична німецька філосо-

фія концентрує увагу навколо проблеми свободи, її усвідомлення та ролі в су-

спільному розвитку» [5, 4]. Відповідно до цього класичний аксіологічний підхід

визначається акцентуацєю на питаннях визнання свободи як ціннісного змісту

права. Однією з особливостей класичної філософії є розуміння цінностей права

на основі його трансцендентальної сутності.

Одним з різновидів некласичного аксіологічного підходу є ціннісний герме-

невтичний підхід. П. Рікьор визначав герменевтику як «теорію операцій розу-

міння в їхньому співвідношенні з інтерпретацією текстів; слово «герменевти-

ка» означає не що інше, як послідовне здійснення інтерпретації» [6, 3].

Початками герменевтичного підходу є ідеї Вільгельма Дільтея. Згідно з

В. Дільтеєм, виникнення гуманітарних наук є герменевтичною революцією. Ви-

ходячи з того, що ці науки є герменевтичними дисциплінами, їхній центр зна-

ходиться у сфері інтерпретації мовних виразів. Вони повинні бути простежені

до первісних почуттів (expressions). Для В. Дільтея життя безпосередньо об'єк-

тивується в текстах та творах мистецтва. Отже, предметом дослідження гума-

нітарних наук є форми об'єктивації духа. Згідно з поглядами В. Дільтея, об'єк-

75 Актуальні проблеми держави і права

тивний дух є об'єктивацією життя в культурі та суспільстві: моралі, праві,

державі, релігії, мистецтві, науці та філософії [7, 487-488].

Слід погодитись з думкою О. О. Бандури, який зазначив: «Проблема цінно-

стей є підґрунтям герменевтики. Навіть в найелементарніших ситуаціях розу-

міння слухач (читач, реципієнт взагалі) може розпізнати й засвоїти смисл людсь-

ких висловів тільки якщо перенесе його до контексту своєї власної ціннісної

системи координат і значень» [8, 25].

За допомогою герменевтичного ціннісного підходу можливе осмислення не

тільки права, що має вираз у законі, себто позитивного права, а також права в

аксіологічному сенсі — як ціннісно-нормативної системи, котра заснована на

соціокультурному досвіді минулих поколінь. Такий підхід набуває все більшої

актуальності в контексті подолання позитивістського мислення в правовій сфері

та усвідомленні важливості правового плюралізму. В межах герменевтичного

підходу право розглядається як постійно триваючий процес розуміння та інтер-

претації цінностей та норм, що здійснюється на основі поєднання індивідуаль-

ного життєвого досвіду й досвіду попередніх поколінь, отриманих завдяки соціо-

культурній комунікації.

Г.-Г. Гадамар додержується точки зору, що першочерговим завданням для

юридичної герменевтики слід вважати не розуміння чинних правових поло-

жень, а знаходження правоти, себто викладення законів у такий спосіб, щоб

правопорядок пронизував дійсність [9, 356].

У некласичному аксіологічному підході ціннісний зміст визначається в без-

посередній залежності від соціокультурного контексту. Таким чином не запе-

речується, що свобода, рівність і справедливість є цінністями права, його атри-

бутами. Незважаючи на це, стверджується визначення їхнього реального змісту

історичними, релігійними, культурними та іншими важливими чинниками, які

створює сам феномен права, надає йому легітимності. Окрім того, визначається

можливість отримання істини про право, водночас постулюється її дискурсив-

ний характер. Показовим є розгляд права в межах герменевтичного ціннісного

підходу, що визначає необхідність розуміння, проникнення в соціокультурний

контекст формування права з метою виявлення його справжнього змісту.

Постнекласичний (постмодерністський) аксіологічний підхід у методології

права визначається ствердженням релятивізму в ціннісному наповненні пра-

ва. З точки зору постмодерністської філософії, «істина, відокремлена від ціннісної

інтерпретації, є безглуздям. Відповідно до цієї сентенції будь-яке знання вони

розуміють як цілком опосередковане людською екзистенцією» [10, 54]. За-

лежність істини від соціокультурного контексту цінностей, від її ціннісного

розуміння та інтерпретації, що є визначальною ідеєю некласичного аксіологіч-

ного підходу, замінюється постулатом про заперечення самого поняття істини

та можливості досягнення будь-якого консенсусу щодо спільних цінностей.

Окрім того, в основі класифікації аксіологічних підходів у методології пра-

ва можна закласти класифікацію напрямків розвитку підходів до розгляду

цінностей. Така класифікація напрямків філософії цінностей була запропоно-

вана О. Г. Даніляном і В. М. Тараненко [11, 391-392]. Відповідно до неї аксі-

76 Актуальні проблеми держави і права

ологічними підходами в методології права є: по-перше, натуралістичний пси-

хологізм; по-друге, персоналістичний онтологізм; по-третє, аксіологічний транс-

ценденталізм; по-четверте, культурно-історичний релятивізм; по-п'яте, соціо-

логічна концепція та ін.

При великій кількості підходів, котрі можуть бути виділені на основі цієї

класифікації, найбільш широко використовуваними у методології права є уні-

версалізм, що ґрунтується на трансцендентальній традиції розуміння ціннос-

тей, а також релятивізм, особливо у вигляді культурно-історичного релятивіз-

му та соціологічного напрямку.

Універсалізм ґрунтується на визнанні наявності культурних універсалій,

котрі в аксіологічному розумінні визначаються загальнолюдськими цінностя-

ми. У філософській думці вони тлумачились як трансцендентальні, себто ті, що

виходять за межі історичного досвіду та притаманні усім соціокультурним

спільнотам, не залежать від історико-культурного контексту. Розуміння цінно-

стей з точки зору універсалізму засвідчує наявність спільної людської природи

та визначається утвердженням загальних для всього людства ціннісно-світо-

глядних ідеалів і стандартів.

У правових дослідженнях універсалізм в аксіологічному підході визначаєть-

ся, передусім, визнанням універсальних, трансцендентальних цінностей. Та-

кож аксіологічний підхід в його універсалістському варіанті стверджує на-

явність загальнообов'язковості визнання єдиних стандартів прав людини, ут-

вердження їх як загальнолюдської цінності.

Особливість поняття цінності полягає в тому, що в ньому імпліцитно при-

сутні та переходять один в одного об'єктивний та суб'єктивний виміри людсь-

кого буття. Водночас, якщо висунути тезу про те, що для утвердження поняття

універсальних цінностей недостатньо тільки однієї наявності об'єктивного

виміру цього буття, можна стверджувати, що подібні цінності передбачають

певне усвідомлення людьми спільності людської природи [12, 3].

Ідеї щодо сприйняття норм, цінностей, будь-яких інших феноменів були

розвинуті представниками антропологічної думки. Американський антропо-

лог М. Херсковиць вважає, що не існує будь-якої реальності поза межами куль-

турної реальності, і на основі тієї думки цілком логічно стверджує про обумов-

леність небосхилу індивіду культурним середовищем. Згідно з точкою зору

дослідника, людина сприймає тільки ті цінності, що узаконені її часом. Основ-

на теза М. Херсковиця полягає в тому, що оцінки завжди ґрунтуються на пев-

ному фундаменті [13, 26]. Характеризуючи культурно-історичний релятивізм,

слід зауважити, що існують системи цінностей, які характерні для певної куль-

тури, супроводжують людину з народження і укорінюються у її свідомості,

навіть якщо особа відмовляється від належності до означеної культури. У цьо-

го процесу є як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, культурні

традиції забезпечують особу певними ціннісними орієнтирами у житті, такими

як зв'язок поколінь. З іншого боку, культурні контексти не завжди надають

можливість особі подивитися на якусь ситуацію, явище чи предмет неупере-

дженим поглядом.

77 Актуальні проблеми держави і права

Абсолютним правом, що визнається культурним релятивізмом, є негативне

право відрізнятись від інших і зберігати вірність власній культурі. Не може

існувати, згідно з позицією культурного релятивізму, абсолютних позитивних

прав, так як те, що вважається правом в певному суспільстві, може визнаватись

як протиправне у інших народів. Стандарти свободи та справедливості слід

розглядати як культурні універсалії, реальний зміст яких змінюється в різних

культурах. Відповідно до цього, на практиці ніхто не має права втручатись в

справи іншого суспільства, незважаючи на ті емоції, що викликають його дія-

ми, оскільки втручання розуміється як порушення права на самобутність. Куль-

турний релятивізм настільки побоюється етноцентризму та звинувачення в

нетерпимості, що є готовим змиритись з будь-якою зневагою до власної куль-

тури, якщо це, незважаючи на наслідки, відповідає принципу відносності цінно-

стей [13, 35].

Таким чином вихідними засадами релятивізму є визнання того, що «систе-

ми моральних цінностей різних суспільств детерміновані такими явищами, як

історія, традиції, географічні обставини та світогляд» [14, 236].

Водночас була висунута цікава, але доволі дискусійна думка, що культурний

релятивізм настільки націлюється на захист культурних відмінностей, що за-

бувають у належній мірі оцінити суперечливий характер вимог до загального

ядра об'єктивних культурних цінностей. Взаємна повага культурних відмінно-

стей неможлива там, де не існує загальних цінностей [13, 36].

Вельми змістовним є характеристика релятивізму як методу, що була нада-

на німецьким філософом Густавом Радбрухом. Ціллю релятивізму є станов-

лення правильності будь-якого ціннісного судження тільки відносно певного

доконечного ціннісного судження та тільки в межах певної цінності та певно-

го світогляду та ніколи правильності самого цього ціннісного судження, цієї

цінності та цього світогляду. При цьому релятивізм, на його думку, є катего-

рією теоретичного, а не практичного розуму [15, 22-23].

Культурно-історичний релятивізм, що ґрунтується на ідеях В. Дільтея та

М. Вебера, вважають основою аксіологічного підходу передусім у порівняльно-

му правознавстві, проте він має важливе значення і для інших складових юрис-

пруденції. Особливо це актуально для вирішення проблеми універсальності чи

релятивності правових цінностей, а також збереження цінностей, котрі прита-

манні певній правовій культурі на тлі процесів глобалізації, що супроводжується

утвердженням загальних стандартів, особливо в сфері прав людини.

Один із засновників сучасної соціології М. Вебер висунув та обґрунтував

власну позицію стосовно цінностей та ролі останніх у процесі пізнання. Для

нього, як і для Г. Рікерта, акти віднесення до цінності та оцінки є відмінними

один від одного. Акт віднесення явища або предмета до цінності перетворює

наше індивідуальне враження на об'єктивне судження. Акт оцінки при цьому

має суб'єктивний вимір. Водночас, на відміну від Г. Рікерта, М. Вебер розгля-

дав цінність як продукт певної історичної епохи, яка визначає спрямування

інтересу. Кожна історична епоха, згідно з М. Вебером, має свої абсолюти, але

їхній характер є релятивним, змінним. Таке розуміння можна назвати віднос-

78 Актуальні проблеми держави і права

ним або поміркованим релятивізмом. Так, згідно з цією концепцією, твер-

дження про загальний характер цінностей є вірним лише для певного моменту

в часі, хоча розповсюджується у просторових межах. Із зміною історичної епо-

хи з'являються нові цінності, старі цінності втрачають сенс або набувають но-

вого змісту.

На основі висування різноманітних критеріїв можливо виділення широко-

го спектра аксіологічних підходів. Згідно з критерієм належності до певного

типу праворозуміння можливо виділення природно-правового, позитивістсько-

го, соціологічного та інтегративного підходів у методології права. Відповідно

до розгляду цінностей в різноманітних видах етики можливо визначення уні-

версалістського, формалістського, дискурсивного, когнітивістського, деонтолог-

ічних аксіологічних підходів у методології права. Також критерієм виділення

різновидів аксіологічного підходу можуть бути напрямки чи етапи розвитку

філософської думки.

Література

1. Бігун В. С. Людина в праві: аксіологічний підхід: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12__