Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—уперечка та принципи њњ веденн€




 

 ожна д≥лова людина, у €к≥й би д≥€льност≥ вона не була фах≥вцем, повинна ум≥ти компетентно ≥ пл≥дно обговорювати життЇво важлив≥ проблеми, доводити ≥ переконувати, аргументовано в≥дстоювати свою точку зору ≥ спростовувати думки опонента, волод≥ти вс≥ма жанрами полем≥чноњ майстерност≥.

” процес≥ профес≥йного сп≥лкуванн€ доводитьс€ в≥дстоювати свою точку зору, прислухатис€ до протилежноњ думки. ЅуваЇ, що ДзТ€суванн€ в≥дносинФ в≥дбуваЇтьс€ досить бол≥сно. ÷е викликано тим, що далеко не вс≥ волод≥ють мистецтвом суперечки.

—уперечки пост≥йно супроводжують житт€ людей ≥ колектив≥в. ¬ир≥шенн€ багатьох д≥лових питань можливо лише в рамках обм≥ну думками, суперечки. «≥ставленн€ р≥зних точок зору спри€Ї розвитку мисленн€, по€ви нових ≥дей, дозвол€Ї долати заст≥йн≥ €вища, €к≥ неминуч≥ в колективах, де не в≥таЇтьс€ плюрал≥зм думок, самост≥йн≥сть та ≥н≥ц≥ативн≥сть прац≥вник≥в.

Ўироко поширена думка, що Ду суперечц≥ народжуЇтьс€ ≥стинаФ. —уперечка д≥йсно може привести до ≥стини, однак нер≥дко вона губить њњ ≥з-за неправильних метод≥в ≥ засоб≥в. јле практично неможливо запропонувати алгоритм веденн€ суперечки, придатний на вс≥ випадки житт€.

—уперечка Ц це витончене мистецтво, у нього Ї безл≥ч важко-вловимих психолог≥чних, моральних ≥ етичних граней. ¬и€вл€ти ≥ враховувати њх у суперечц≥ дозвол€Ї лише практика.

ѕ≥д суперечкою розум≥Їтьс€ з≥ткненн€ думок або позиц≥й, в ход≥ €коњ сторони навод€ть аргументи на п≥дтримку своњх переконань ≥ критикують несум≥сн≥ з ними поданн€ ≥ншоњ сторони. —уперечка Ї окремим випадком аргументац≥њ, њњ найб≥льш гострою ≥ напруженою формою. ¬с€ аргументац≥€ маЇ предмет, або тему, але суперечка характеризуЇтьс€ не просто певним предметом, а на€вн≥стю несум≥сних у€влень про одн≥ й т≥ ж обТЇкти, €вища тощо.

—уперечка маЇ своњ характерн≥ ознаки:

Ј припускаЇ на€вн≥сть принаймн≥ двох субТЇкт≥в, одного з €ких доречн≥ше називати пропонентом, а ≥ншого Ц опонентом;

Ј на тезу пропонента опонент в≥дпов≥даЇ протилежним ствердженн€м ≥, що викликаЇ протилежн≥сть (Дз≥ткненн€ думокФ);

Ј ≥ прихильник, ≥ опонент висувають аргументи на п≥дтримку своњх позиц≥й;

Ј кожен з людей, що сперечаЇтьс€ п≥ддаЇ критиц≥ позиц≥ю протилежноњ сторони;

Ј учасники суперечки мають однаков≥ права в процес≥ обм≥ну думками, за ступенем активност≥, за видами ≥ формами пр€мого ≥ зворотного звТ€зку один з одним;

Ј предметом суперечки Ї положенн€, про €ке кожна ≥з стор≥н маЇ власну думку, так звану позиц≥ю або тезу;

Ј р≥зниц€ позиц≥й стор≥н робить суперечку обговоренн€м на р≥вн≥ €вища, а не на р≥вн≥ сут≥. “ому будь-€ка суперечка Ц досить поверхневе обговоренн€ суперечливого положенн€;

Ј позиц≥њ стор≥н суперечать одна одн≥й ≥ найчаст≥ше нос€ть в≥дкрито негативний характер;

Ј процедура обм≥ну думками в≥дпов≥дно до взаЇмовиключних характеристик тез виражаЇтьс€ в боротьб≥ думок;

Ј боротьба думок в суперечц≥ нер≥дко дос€гаЇ найвищоњ форми Ц конфл≥кту думок, коли кожна з≥ стор≥н напол€гаЇ на д≥йсност≥ своЇњ тези ≥ хибност≥ тези опонента.  ожен аргумент аргументац≥њ такого типу €вл€Ї собою запереченн€ доводу опонента. ’арактер обговоренн€ набуваЇ вигл€ду спростуванн€, в≥дхиленн€, запереченн€, неприйн€тт€, усуненн€;

Ј предметне поле обговоренн€ суперечливого питанн€ зазвичай не буваЇ ч≥тко визначеним. …ого розмит≥сть також обумовлена тим, що мова в суперечц≥ йде не про сутност≥, а про поверхнев≥ характеристики предмета;

Ј суперечка €к вид д≥ловоњ комун≥кац≥њ не регламентована н≥ в процедурних, н≥ в просторових, н≥ в тимчасових в≥дносинах.

якщо €коњсь з цих ознак немаЇ, немаЇ ≥ суперечки.

ќтже, суперечка Ц це ситуац≥€, коли аргументовано спростовуЇтьс€ протилежна думка. «агальними дл€ вс≥х сп≥рних ситуац≥й Ї на€вн≥сть розб≥жностей, в≥дсутн≥сть Їдиноњ думки, протиборство. ” сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥ слово ДсуперечкаФ служить дл€ позначенн€ процесу обм≥ну протилежними погл€дами.

ѕереб≥г суперечки залежить в≥д складу њњ учасник≥в Ц в≥д њх р≥вн€ культури, ерудиц≥њ, компетентност≥, життЇвого досв≥ду, волод≥нн€ полем≥чними навичками та вм≥нн€ми, знанн€ правил публ≥чноњ суперечки. јле саме ц≥ €кост≥ на практиц≥ часто в≥дсутн≥. ” суперечках деколи не вистачаЇ глибини, вагомих доказ≥в, терпимост≥ до ≥накомисленн€, здатност≥ вслухатис€ ≥ прийн€ти ≥ншу точку зору.

Ќе вс≥ охоче вступають у суперечку, особливо п≥длегл≥, ≥ в першу чергу т≥, €к≥ зазнають загострене почутт€ власноњ безпеки, €кщо кер≥вник маЇ репутац≥ю злопамТ€тноњ, мстивоњ людини. ¬≥дм≥нност≥ в соц≥альному стан≥ часто обумовлюють по€ву в де€ких в≥дчутт€х непотр≥бност≥ хоч €коњсь боротьби за власну думку. ¬они впевнен≥ в тому, що незгода з начальством може призвести лише до по€ви непри€зн≥ з його сторони.

Ѕудь-€ка суперечка буде усп≥шною лише за умови, що ч≥тко вид≥лен≥ њњ ц≥л≥ ≥ предмет.

÷≥л≥ веденн€ суперечки в залежност≥ в≥д того, спр€мован≥ вони на вир≥шенн€ обговорюваноњ проблеми або, навпаки, на те, щоб створити додатков≥ проблеми, можуть бути розд≥лен≥ на конструктивн≥ та деструктивн≥.

 онструктивн≥ ц≥л≥ веденн€ суперечки: бажанн€ обговорити вс≥ можлив≥ вар≥анти вир≥шенн€ проблеми; бажанн€ виробити колективну думку, позиц≥ю з обговорюваного питанн€; прагненн€ залучити до проблеми б≥льше зац≥кавлених ≥ компетентних людей; оц≥нити можливост≥ однодумц≥в ≥ супротивник≥в.

ƒеструктивн≥ ц≥л≥, навпаки, в≥др≥зн€ють бажанн€: розколоти учасник≥в суперечки на непримиренн≥ групи; завести вир≥шенн€ проблеми в безвих≥дь; використовувати св≥домо помилкову ≥нформац≥ю, €ка може повести суперечку по помилковому шл€ху; розгромити, дискредитувати опозиц≥ю.

÷≥л≥ суперечки в чистому вигл€д≥, €к правило, не про€вл€ютьс€, а можуть реал≥зовуватис€ у р≥зних поЇднанн€х.

ѕредмет суперечки Ц це т≥ положенн€ ≥ судженн€, €к≥ п≥дл€гають обговоренню шл€хом обм≥ну р≥зними точками зору, з≥ставленн€ р≥зних думок. ¬ажливо, щоб учасники суперечки завжди €сно у€вл€ли соб≥, що Ї предметом њх розб≥жностей.

ƒл€ того щоб не втратити предмет суперечки, не п≥ти у б≥к в≥д вир≥шенн€ основного питанн€, щоб обговоренн€ сп≥рноњ проблеми було пл≥дним ≥ результативним, учасники суперечки повинн≥ добре знати предмет, розбиратис€ в поставлених завданн€х, бути ерудованими ≥ компетентними.

—уперечки п≥дрозд≥л€ють в залежност≥ в≥д њх ц≥лей: суперечка €к пошук ≥стини; суперечка дл€ переконанн€ опонент≥в; суперечка дл€ отриманн€ перемоги ≥ суперечка заради суперечки.

—уперечка €к пошук ≥стини (аподиктичний, тобто достов≥рний, заснований на формальних законах мисленн€ ≥ правилах висновку) може служити засобом дл€ перев≥рки €коњсь думки, ≥дењ, дл€ њњ обірунтуванн€. ” так≥й суперечц≥ ретельно п≥дбираютьс€ ≥ анал≥зуютьс€ доводи, виважено оц≥нюютьс€ позиц≥њ ≥ погл€ди протилежноњ сторони, тобто по сут≥ ведетьс€ сп≥льний пошук ≥стини. «вичайно, таку суперечку можуть вести лише компетентн≥ люди, знайом≥ з ц≥Їю проблемою ≥ зац≥кавлен≥ в њњ вир≥шенн≥.

” ход≥ суперечки дл€ переконанн€ опонента (еристичного, тобто заснованого на законах д≥алектики) той, хто сперечаЇтьс€ переконуЇ супротивника в тому, в чому сам глибоко переконаний. ƒеколи в≥н бере участь у суперечц≥ тому, що так треба за службовим обовТ€зком або в силу €кихось обставин.

¬ ход≥ суперечки дл€ отриманн€ перемоги (соф≥стичного, тобто заснованого на словесних хитруванн€х, що ввод€ть сп≥врозмовника в оману) сторони домагаютьс€ перемоги з р≥зних мотив≥в. ќдн≥ вважають, що в≥дстоюють сусп≥льн≥ ≥нтереси, ≥ншим перемога потр≥бна дл€ самоствердженн€, трет≥м перемога потр≥бна будь-€кою ц≥ною, тому вони вибирають будь-€к≥ засоби й прийоми дл€ њњ дос€гненн€. « точки зору етики соф≥стична суперечка навр€д чи може бути визнана допустимою, оск≥льки ман≥пулюванн€ думкою сп≥врозмовника в переважн≥й б≥льшост≥ випадк≥в Ї нег≥дною дл€ культурноњ, ≥нтел≥гентноњ людини.

—уперечка заради суперечки Ц свого роду розвага, спорт. ƒл€ сперечальник≥в байдуже, про що сперечатис€, з ким сперечатис€ ≥ нав≥що. ѓм важливо блиснути власним красномовством.

ћ. —идоров вид≥л€Ї три види суперечки: ad red (до мети), ad rent (за фактом) ≥ ad hominem (до натовпу, до людини).

Ad red (до мети) Ц це суперечка, у €к≥й в учасник≥в Ї €кась сп≥льна мета, у впровадженн≥ €коњ кожен зац≥кавлений, але не згоден з тим способом њњ дос€гненн€, €кий пропонуЇ опонент. ” ц≥й ситуац≥њ кожен учасник сприймаЇ проблеми по-своЇму, ≥ пропозиц≥њ, €к≥ в≥н формулюЇ, мають плюси ≥ м≥нуси. ” таких ситуац≥€х учасники суперечки, €к правило, шл€хом переговор≥в приход€ть до компром≥су, а при культур≥ полем≥ки Ц ≥ до консенсусу. ÷е ≥ Ї та суперечка, у €к≥й народжуЇтьс€ ≥стина, так €к предмет суперечки Ц зас≥б дос€гненн€ мети, в €к≥й обидв≥ сторони зац≥кавлен≥.

Ad rem (за фактом) Ц це суперечка з приводу €коњсь под≥њ, факту. ‘акти можна приймати або не приймати, але без жодних коментар≥в. як в≥домо, люди трактують будь-€к≥ факти по-своЇму, причому ≥нод≥ до д≥йсного стану речей це не маЇ н≥€кого в≥дношенн€. “ому в суперечц≥ за фактом доц≥льно в≥дмовитис€ в≥д особистих коментар≥в ≥ обговорювати лише сам≥ факти.

Adhominen (до натовпу, до людини) Ц це суперечка з метою переконати в чомусь слухач≥в ≥ змусити њх прийн€ти певну точку зору. ѕри цьому намагаютьс€ по€снити ≥ррац≥ональну повед≥нку людини з погл€ду рац≥ональних категор≥й Ц справедливого й несправедливого, добра ≥ зла, красивого ≥ непривабливого, ≥стинного й помилкового. ќск≥льки в природ≥ таких ц≥нностей не ≥снуЇ, њх вигадують сам≥ люди, природно, н≥€ких ≥стин у так≥й суперечц≥ народитис€ не може, просто кожен висловлюЇ свою верс≥ю, думку. –азом з тим останн≥й вид суперечки найб≥льш поширений, тому що можна довести все що завгодно ≥, зокрема, виправдати будь-€кий вчинок.

” суперечках ad hominen перемагаЇ той, хто краще волод≥Ї прийомами еристики (мистецтво перемагати у суперечках дозвол€Ї виграти суперечку, нав≥ть будучи неправим, по сут≥, ≥ вигл€дати правим в очах слухач≥в); з точки зору виробленн€ ефективного вир≥шенн€ така суперечка даремна ≥ неск≥нченна.

¬. јндрЇЇв вид≥л€Ї так≥ п≥дходи до веденн€ суперечки:

≈вристичний п≥дх≥д Ц одна ≥з стор≥н, не напол€гаючи на своЇму п≥дход≥ до вир≥шенн€ проблеми, використовуючи методи переконанн€, ≥нтуњц≥ю ≥ здоровий глузд, поступово схил€Ї до своЇњ точки зору ≥нших сп≥врозмовник≥в.

Ћог≥чний п≥дх≥д Ц дл€ нього характерн≥ жорсткий лог≥чний анал≥з ≥ аргументац≥€, завд€ки чому учасники дискус≥њ приход€ть до де€кого остаточного висновку.

—оф≥стичний п≥дх≥д Ц в ход≥ нењ одна з≥ стор≥н намагаЇтьс€ перемогти опонента, вдаючись до будь-€ких, у тому числ≥ некоректних прийом≥в.

јвторитарний п≥дх≥д Ц коли одна ≥з стор≥н, спираЇтьс€ на авторитети або використовуЇ св≥й авторитет, а не р≥дко ≥ владу, навТ€зуЇ свою точку зору ≥ншим.

 ритикуючий п≥дх≥д Ц одна ≥з стор≥н акцентуЇ увагу лише на недол≥ки, слабк≥ м≥сц€ позиц≥њ опонента, не хоче ≥ не прагне побачити позитивн≥ моменти в протилежн≥й точц≥ зору ≥ не може запропонувати своЇ р≥шенн€.

ƒемагог≥чний п≥дх≥д Ц одна ≥з стор≥н веде суперечку не заради правди, а швидше щоб в≥двести дискус≥ю в б≥к в≥д ≥стини, пересл≥дуючи при цьому своњ особист≥ ц≥л≥.

ѕрагматичний п≥дх≥д Ц одна ≥з стор≥н веде суперечку не заради правди, а заради своњх практичних ц≥лей, €к≥ можуть бути нев≥дом≥ учасникам дискус≥њ.

Ќа специф≥ку суперечки впливаЇ к≥льк≥сть ос≥б, €к≥ беруть участь в обговоренн≥ проблемних питань. «а ц≥Їю ознакою зазвичай вид≥л€ють три основн≥ групи:

Ј суперечка-монолог (людина сперечаЇтьс€ сама ≥з собою, це так звана внутр≥шн€ суперечка);

Ј суперечка-д≥алог (полем≥зують дв≥ людини);

Ј суперечка-пол≥лог (ведетьс€ дек≥лькома або багатьма особами).

—уперечки проход€ть при слухачах або без них. ѕрисутн≥сть слухач≥в, нав≥ть €кщо вони не висловлюють свого ставленн€ до суперечки, впливаЇ на людей, що сперечаютьс€.

—уперечки бувають усн≥ або письмов≥. ”сна форма передбачаЇ безпосереднЇ сп≥лкуванн€ один з одним, письмова (друкована) форма передбачаЇ опосередковане сп≥лкуванн€ та тривал≥сть.

¬ усн≥й суперечц≥ важливу роль в≥д≥грають зовн≥шн≥ та психолог≥чн≥ особливост≥: манера впевнено триматис€, дотепн≥сть, швидк≥сть реакц≥њ, жвав≥сть мисленн€. Ѕо€зка, соромТ€злива людина зазвичай програЇ пор≥вн€но з самовпевненим супротивником. —аме тому письмова суперечка буваЇ б≥льше придатна дл€ ви€вленн€ ≥стини. јле €кщо вона триваЇ довго, њњ учасники можуть забути окрем≥ моменти.

—уперечки бувають орган≥зован≥, €к≥ готуютьс€, плануютьс€, провод€ть п≥д кер≥вництвом фах≥вц≥в, учасники цих суперечок заздалег≥дь визначають свою позиц≥ю, п≥дбирають необх≥дн≥ аргументи, ≥ неорган≥зован≥, €к≥ виникають стих≥йно Ц у навчальному процес≥, на зборах, зас≥данн€х, в побут≥.

¬. јндрЇЇв вид≥л€Ї принципи веденн€ суперечки:

ѕринцип попередньоњ п≥дготовки до веденн€ суперечки. «г≥дно з цим принципом попередн€ п≥дготовка до веденн€ суперечки дозвол€Ї вам не т≥льки моб≥л≥зуватис€, але ≥ багато обдумати ≥ нав≥ть змоделювати найб≥льш ≥мов≥рний х≥д суперечки, зробити де€к≥ Дзагот≥вкиФ, з≥брати ≥ осмислити де€ку вих≥дну ≥нформац≥ю.

ѕринцип терпимого ставленн€ до ≥накомисл€чих. —утн≥сть принципу пол€гаЇ в тому, що протилежна сторона, так само €к ≥ ви, маЇ право на свою думку. ¬она так само, €к ≥ ви, прагне до ≥стини, але процес њњ пошуку повинен бути коректним з обох стор≥н.

ѕринцип посл≥довного анал≥зу альтернатив. —утн≥сть цього принципу пол€гаЇ в тому, що практично будь-€ка проблема або завданн€ маЇ, €к правило, к≥лька можливих п≥дход≥в, способ≥в вир≥шенн€. ќднак не вс≥ п≥дходи, способи вир≥шенн€ проблем Ї р≥вною м≥рою оптимальними. ¬же два р≥зних способи залежно в≥д умов, ц≥лей, засоб≥в можуть служити ≥стин≥ р≥зною м≥рою.

Ѕ≥льш того, розгортаючи, аргументуючи той або ≥нший п≥дх≥д, ми часто в самому процес≥ пошуку ≥стини допускаЇмо ≥стотн≥ недол≥ки ≥ помилки. “е ж саме властиво ≥ нашим опонентам. ќсь чому ми висуваЇмо принцип посл≥довного анал≥зу альтернатив в процес≥ веденн€ суперечки.

ѕринцип коректного веденн€ суперечки. ÷е один з основних принцип≥в веденн€ суперечок, переговор≥в, €кий пол€гаЇ в тому, що чим коректн≥ше будуть ваш≥ думки ≥ д≥њ, то у вас б≥льше шанс≥в на г≥дну перемогу над супротивником, опонентом.

ѕринцип Дв≥дстороненн€Ф у процес≥ веденн€ суперечки. ƒавно пом≥чено, що суперечку не виграЇ т≥льки той, хто ерудовано ≥ аргументовано говорить, але насамперед той, хто, €к би з боку спостер≥гаючи за ходом суперечки, бачить все, що в≥дбуваЇтьс€ в ц≥лому ≥ здатний по ходу коригувати своњ недол≥ки та помилки, п≥дн€тис€ над особистими ≥нтересами ≥ подолати психолог≥чн≥ барТЇри.

¬≥дстороненн€ означаЇ неспод≥вано новий напр€м думок ≥ д≥й, €к≥ використовуЇтьс€ ким-небудь з учасник≥в суперечки, €к ориг≥нальною ≥ творчою людиною.

ѕринцип подоланн€ психолог≥чних барТЇр≥в у процес≥ веденн€ суперечки. —утн≥сть цього принципу пол€гаЇ в тому, що ≥снуЇ ц≥лий р€д помилкових внутр≥шн≥х установок, стан≥в, без подоланн€ €ких ефективн≥сть вашоњ аргументац≥њ знижуЇтьс€. ÷е може бути, наприклад, установка на те, що протилежна сторона краще п≥дготовлена, н≥ж ви, ≥ тому сильн≥ше за вас. јбо, наприклад, страх вигл€дати г≥рше, н≥ж ваш опонент, вже сам по соб≥ стримуЇ ≥ приховуЇ ваш≥ думки та д≥њ.

ѕринцип поетапного просуванн€ до ≥стини. —утн≥сть цього методу пол€гаЇ в тому, що ефективн≥сть веденн€ суперечки та просуванн€ до ≥стини пр€мо залежить в≥д того, наск≥льки ч≥тко вид≥л€ютьс€ ≥ позначаютьс€ фази, етапи веденн€ суперечки, альтернативн≥ п≥дходи до вир≥шенн€ проблеми ≥ кожна з альтернатив ч≥тко висуваЇ своњ аргументи за ≥ проти того чи ≥ншого п≥дходу до вир≥шенн€ проблеми.

ѕринцип поетапного просуванн€ до ≥стини в процес≥ веденн€ суперечки передбачаЇ наступн≥ стад≥њ.

1. ¬ступне ≥нформуванн€. ¬едучий, що орган≥зуЇ суперечку, ≥н≥ц≥атор зустр≥ч≥ зац≥кавлених стор≥н ≥нформуЇ учасник≥в про проблему, ц≥л≥ ≥ саму ситуац≥ю, що породила суперечку.

2. јргументац≥€ стор≥н.  ожна ≥з стор≥н, €ка маЇ свою позиц≥ю, свою точку зору на вир≥шенн€ проблеми, висловлюЇ ≥ аргументовано в≥дстоюЇ свою точку зору.

3. ќпануванн€, критичн≥ думки.  ожна ≥з стор≥н, що сперечаЇтьс€ виступаЇ по в≥дношенню одна до одноњ €к опонент, висловлюЇ критичн≥ думки, сумн≥ви, в≥дстоюючи свою позиц≥ю.

4. јктивне протиборство стор≥н. ѕродовженн€ суперечки, пошук додаткових аргумент≥в ≥ прихильник≥в, п≥дключенн€ вс≥х бажаючих вз€ти участь у суперечц≥.  онтраргументац≥€ ≥ з≥ставленн€ альтернатив.

5. ѕошук компром≥сних вар≥ант≥в вир≥шенн€ проблеми. Ќа цьому етап≥ кожна з протиборчих стор≥н повинна п≥ти на прийн€тн≥ поступки. „астковий в≥дх≥д в≥д своЇњ позиц≥њ, њњ активний перегл€д. јнал≥зуютьс€ ≥ з≥ставл€ютьс€ вс≥ можлив≥ вар≥анти вир≥шенн€ проблеми.

6. ѕошук прийн€тного р≥шенн€. …де активний пошук та узагальненн€ всього конструктивного, позитивного, що було висловлено в процес≥ суперечки, в≥дсл≥дковуютьс€ точки дотику, зближуютьс€ позиц≥њ, виробл€ютьс€ взаЇмоприйн€тн≥ р≥шенн€.

7. «авершенн€ суперечки, узагальненн€ результат≥в. Ќа цьому етап≥ п≥двод€тьс€ п≥дсумки суперечки, резюмуютьс€ результати, констатуЇтьс€, що дос€гнуто ≥ €кою ц≥ною.

ѕринцип поваги особистост≥ опонента. —утн≥сть цього принципу пол€гаЇ в тому, що справжн€ свобода думок, суджень передбачаЇ високу культуру веденн€ суперечок. ј дл€ цього, €к м≥н≥мум, необх≥дно шанобливе ставленн€ до ≥накомисленн€, тобто до опонента. ƒумкам, судженн€м повинн≥ протиставл€тис€ переконлив≥ш≥, б≥льш доказов≥ думки ≥ думки ≥ в жодному раз≥ не образлив≥ випади.

ѕринцип аргументованоњ конструктивноњ критики. —утн≥сть цього принципу пол€гаЇ в тому, що, критикуючи протилежну вашу точку зору, не можна обмежуватис€ т≥льки цим, необх≥дно висловити своњ конструктивн≥ пропозиц≥њ, нов≥ п≥дходи або способи вир≥шенн€ проблеми. ≤ншими словами, критика повинна включати в себе не т≥льки голе запереченн€, але ≥ конструктивн≥ пропозиц≥њ, альтернативи.

≈фективн≥сть суперечки визначаЇтьс€ низкою момент≥в.

ѕо-перше, потр≥бно пост≥йно мати на уваз≥ основну проблему суперечки. якщо предмет суперечки зм≥нивс€, доц≥льно спец≥ально звернути на це увагу ≥ п≥дкреслити, що суперечка щодо нового предмета Ц це, по сут≥, ≥нша суперечка.

ѕо-друге, суперечка буде пл≥дною, €кщо у учасник≥в полем≥ки ≥снують сп≥льн≥сть вих≥дних позиц≥й, початкове взаЇморозум≥нн€, Їдина платформа дл€ невир≥шених питань. “≥, хто зовс≥м не розум≥Ї один одного, не здатн≥ сперечатис€ ≥ не здатн≥ прийти до згоди. Ќереальна суперечка з людиною, €ка в≥дкидаЇ основоположн≥ принципи, в≥дмовл€Їтьс€ прийн€ти Їдиний дл€ даного середовища базис, що лежить в основ≥ форм њњ житт€ ≥ комун≥кац≥њ. ƒл€ суперечки потр≥бна в≥дома сп≥льн≥сть позиц≥й протиборчих стор≥н, що йде своњми кор≥нн€ми в њх почутт€, в≥ру, ≥нтуњц≥ю. якщо такоњ сп≥льност≥ немаЇ, ≥ н≥що не здаЇтьс€ сторонам однаково очевидним, то немаЇ ≥ суперечки.

ѕо-третЇ, необх≥дно вм≥ти вид≥л€ти основн≥ опорн≥ пон€тт€, повТ€зан≥ з предметом суперечки. Ќе сл≥д перевантажувати суперечку науковою терм≥нолог≥Їю, до сприйн€тт€ €кою не вс≥ можуть бути готов≥. якщо люди, що сперечаютьс€ не домовилис€ про визначенн€ вих≥дних пон€ть, вести дискус≥ю просто марно. Ўироке вживанн€ терм≥н≥в ≥ багатозначних сл≥в може утруднити сп≥лкуванн€, перешкодити обговоренн€ сп≥рноњ проблеми, стати причиною серйозних помилок. —уперечка вимагаЇ знанн€ тих речей, пон€ть, про €к≥ йде мова. «вичайно, знанн€ не можуть бути повними, ≥накше не виникли б розб≥жност≥ ≥ полем≥ка. јле знанн€ в област≥ суперечки мають бути р≥зноман≥тними. ¬≥дсутн≥сть ірунтовних знань часто супроводжуЇтьс€ манерою все спрощувати, на кожне питанн€ мати готову в≥дпов≥дь.

ѕо-четверте, сл≥д правильно реагувати ≥ про€вл€ти гнучк≥сть при введенн≥ нових аргумент≥в, зм≥н≥ позиц≥њ учасник≥в. ÷е не означаЇ, що треба р≥зко зм≥нювати власну позиц≥ю. ∆орстк≥сть необх≥дна, коли мова йде про суть питанн€; €кщо справа стосуЇтьс€ деталей, зокрема, особист≥сних момент≥в, субТЇктивних симпат≥й ≥ антипат≥й. ƒоц≥льно про€вити гнучк≥сть ≥ терпим≥сть. ÷е дозволить вир≥шувати основн≥ сп≥рн≥ питанн€ по сут≥. ¬иключивши др≥бн≥ суперечки ≥ разом з тим не поступаючись своњми погл€дами ≥ своЇю г≥дн≥стю.

ѕо-пТ€те, не сл≥д бо€тис€ визнавати в ход≥ суперечки своњ помилки, потр≥бно бути терпимим до критики ≥ не бо€тис€, що хтось вкаже на помилки. √оловне в суперечц≥ Ц внести св≥й внесок у позитивну розробку обговорюваного питанн€. Ћюдина, переконалас€ в нев≥рност≥ €кихось своњх у€влень, повинна сказати про це в≥дверто ≥ визначено, що зробить суперечку б≥льш пл≥дною.

ѕо-шосте, в суперечц≥ треба поводитис€ г≥дно, шанобливо по в≥дношенню один до одного, не вдаватис€ до нечесних метод≥в ≥ прийом≥в, не допускати р≥зкого тону, уважно анал≥зувати доводи опонента, ірунтовно аргументувати свою позиц≥ю. якщо учасники суперечки в≥дчувають себе €к на в≥йн≥, виход€ть з необх≥дност≥ неодм≥нно Дрозбити противникаФ, а не вир≥шити проблему, то вони часто вдаютьс€ до некоректних прийом≥в веденн€ дискус≥њ: можуть грубо об≥рвати опонента, принизити його образливими випадами.

ѕовед≥нка учасник≥в суперечки багато в чому визначаЇтьс€ ≥ндив≥дуальними особливост€ми, властивост€ми темпераменту, рисами характеру, нац≥ональними звича€ми ≥ культурними традиц≥€ми крањни.

–екомендац≥њ щодо веденн€ суперечки

Ќайб≥льш складний етап суперечки Ц аргументуванн€ Ц вимагаЇ великих знань ≥ волод≥нн€ матер≥алом, концентрац≥њ уваги, присутност≥ духу, наполегливост≥ й коректност≥ висловлювань, ч≥ткого знанн€ результат≥в, €к≥ потр≥бно дос€гти.

≤снують спец≥альн≥ прийоми ≥ технолог≥њ використанн€ аргументац≥њ, застосуванн€ €ких може допомогти в суперечц≥. «окрема, фах≥вц≥ з даноњ проблеми дають наступн≥ поради:

ќперуйте простими, €сними ≥ точними пон€тт€ми, такими €к:

Ј переконлив≥сть можна легко ДутопитиФ у мор≥ сл≥в ≥ аргумент≥в, особливо €кщо вона не €сна ≥ не точна;

Ј опонент чуЇ або розум≥Ї набагато менше, н≥ж хоче показати;

Ј аргументи повинн≥ бути достов≥рними. якщо аргумент маЇ хоча б присмак брехн≥, краще в≥д нього позбутис€, щоб не давати козир опонентов≥.

¬ед≥ть аргументац≥ю коректно по в≥дношенню до опонента:

Ј в≥дкрито ≥ в≥дразу визнавайте правоту опонента, €кщо в≥н прав;

Ј продовжуйте оперувати такими аргументами ≥ пон€тт€ми, €к≥ вже прийн€т≥ вашим опонентом;

Ј дайте в≥дпов≥дь спочатку на аргументи опонента, а т≥льки пот≥м приводьте своњ власн≥;

Ј у будь-€к≥й ситуац≥њ будьте вв≥чливими.

¬раховуйте особист≥сн≥ особливост≥ опонента:

Ј нац≥люйте вашу аргументац≥ю на мотиви опонента;

Ј намагайтес€ уникати простого перерахуванн€ факт≥в ≥ аргумент≥в, краще покаж≥ть њх переваги;

Ј пор≥внюйте темп ≥ насичен≥сть ваш≥й аргументац≥њ з особливост€ми њњ сприйн€тт€ опонентом;

Ј намагайтес€, €к можна наочн≥ше викласти своњ ≥дењ, м≥ркуванн€, докази;

Ј зайва переконлив≥сть викликаЇ в≥дс≥ч опонента, б≥льшого ефекту дос€гають один-два €скравих доводи.

¬икористовуйте спец≥альн≥ прийоми аргументац≥њ:

метод перел≥чуванн€ Ц поступове п≥дведенн€ опонента до протилежних висновк≥в шл€хом поетапного подальшого вир≥шенн€ проблеми разом з ним;

метод Дсал€м≥Ф Ц поступове п≥дведенн€ опонента до повноњ згоди шл€хом отриманн€ його згоди спочатку в головному, а пот≥м в детал€х, необх≥дних дл€ повноњ згоди;

метод розчленовуванн€ Ц под≥л аргумент≥в опонента на в≥рн≥, сумн≥вн≥ та помилков≥ з подальшим доказом неспроможност≥ його загальноњ позиц≥њ;

метод позитивних в≥дпов≥дей Ц така побудова розмови, щоб опонент на ваш≥ запитанн€ в≥дпов≥дав ДтакФ, а пот≥м погодивс€ б з вами ≥ з б≥льш ≥стотними дл€ дискус≥њ моментами;

метод класичноњ риторики (застосовуЇтьс€ у випадках зайвоњ агресивност≥ опонента) Ц спочатку погоджуватис€ з висловами опонента, а пот≥м раптово спростувати вс≥ його побудови за допомогою одного сильного аргументу;

метод упов≥льненого темпу Ц умисне упов≥льненн€ мови ≥ промовл€нн€ слабких м≥сць в аргументац≥њ опонента;

метод двосторонньоњ аргументац≥њ Ц вказ≥вка €к на переваги, так ≥ на слабк≥ сторони пропонованого р≥шенн€.

Ќеправильн≥ аргументи. “ак≥ аргументи засоби психолог≥чного впливу на партнера, оск≥льки не спри€ють зТ€суванню ≥стини. ƒо них в≥днос€тьс€ наступн≥ прийоми:

до авторитету Ц посиланн€ на висловлюванн€ ≥ думки видатних людей, громадську думку, думку аудитор≥њ, супротивника, власний авторитет;

до в≥рност≥ Ц зам≥сть обірунтуванн€ тези €к ≥стинноњ схил€ють до њњ прийн€тт€ в силу в≥рност≥, прихильност≥, поваги тощо;

до вигоди Ц аг≥тац≥€ на прийн€тт€ тези тому, що так виг≥дно в моральному, пол≥тичному та економ≥чному в≥дношенн≥;

до жалю Ц воланн€ до людинолюбства ≥ сп≥вчутт€, збудженн€ у ≥ншоњ сторони жалост≥, сп≥вчутт€, бажанн€ поступитис€, допомогти в чомусь;

до здорового глузду Ц зам≥сть реального обірунтуванн€ Ц апел€ц≥€ до повс€кденноњ св≥домост≥, що нер≥дко оманлива, €кщо мова йде не про повс€кденн≥ справи або реч≥ домашнього вжитку;

до особистост≥ Ц посиланн€ на особист≥ особливост≥ опонента, його смаки, зовн≥шн≥сть, достоњнства й недол≥ки, њх обговоренн€ зам≥сть доказу тезис≥в;

до неуцтва Ц використанн€ факт≥в ≥ положень (≥нод≥ св≥домо нев≥домих опонентов≥). ƒ≥Ї на людину, €ка не хоче з≥знаватис€ в тому, що вона чогось не знаЇ;

до публ≥ки (демагог≥€) Ц посиланн€ на думки, почутт€, настр≥й, матер≥альн≥ ≥нтереси слухач≥в;

до сили Ц загроза неприЇмних насл≥дк≥в або застосуванн€м будь-€ких засоб≥в примусу;

до марнославства Ц марнуванн€ непом≥рних похвал супротивников≥ в над≥њ, що, торкнутий компл≥ментами, в≥н стане мТ€кше ≥ поступлив≥ше;

до ф≥кц≥њ Ц до принцип≥в та ≥дей, €к≥ не мають (або) мають в≥дношенн€ до реальност≥, €ких, проте, дотримуЇтьс€ значне число людей (що опираютьс€ на стереотипи, прикмети тощо);

до людини Ц на п≥дтримку своЇњ позиц≥њ навод€тьс€ п≥дстави, що висуваютьс€ протилежною стороною в суперечц≥ або випливають ≥з прийн€тих нею положень. ÷ей аргумент Ї некоректним, оск≥льки людина, що використовуЇ його, не розд≥л€Ї ц≥Їњ думки, а лише робить вигл€д, що згодна.

Ќа процес переконанн€ сильний вплив робить емоц≥йний стан слухача, його субТЇктивне ставленн€ до предмету розмови.

ѕитанн€ ≥ в≥дпов≥д≥ в суперечц≥. ≈фективн≥сть суперечки багато в чому залежить в≥д здатност≥ полем≥ст≥в правильно формулювати питанн€ ≥ вм≥ло в≥дпов≥дати на них.

ѕравильно поставлене запитанн€ дозвол€Ї уточнити точку зору опонента, отримати в≥д нього додатков≥ в≥домост≥, зрозум≥ти його в≥дношенн€ до обговорюваноњ проблеми. ¬дала в≥дпов≥дь зм≥цнюЇ власну позиц≥ю полем≥ста.

«а характером питанн€ бувають нейтральн≥, доброзичлив≥ ≥ неблагонад≥йн≥ (ворож≥, що провокують). «а формулюванн€м питанн€, тоном голосу опонента необх≥дно визначити характер питанн€ дл€ того, щоб виробити тактику продовженн€ суперечки.

Ќейтральн≥, доброзичлив≥ питанн€ вимагають спок≥йноњ в≥дпов≥д≥. ¬ажливо ви€вити максимум уваги ≥ поваги до людини, €ка запитуЇ, нав≥ть €кщо питанн€ сформульован≥ не дуже грамотно. Ќеприпустим≥ роздратуванн€ ≥ зневажливий тон.

√остр≥ питанн€, актуальн≥ питанн€, принципов≥ нер≥дко ставл€тьс€ в ход≥ обговоренн€ проблеми. ¬≥дпов≥дь на под≥бн≥ питанн€ вимагають в≥д полем≥ста певноњ мужност≥ та психолог≥чноњ п≥дготовки. Ќе сл≥д ≥гнорувати под≥бн≥ питанн€, ухил€тис€ в≥д в≥дпов≥д≥ на них, необх≥дно давати правдиву ≥ чесну в≥дпов≥дь.

ѕровокац≥йн≥ питанн€ задаютьс€ з метою спровокувати опонента на конфронтац≥ю, в €к≥й в≥н би втратив самовладанн€ (Двийшов з себеФ). “аке питанн€, €к правило, задаЇтьс€ в самий нев≥дпов≥дний момент, його найчаст≥ше прибер≥гають на той випадок, €кщо ≥ншими способами не вдаЇтьс€ дос€гти поставленоњ мети. ќзлоблений ≥ ДзаведенийФ супротивник вже не волод≥Ї собою, втрачаЇ обережн≥сть. “ому в так≥й ситуац≥њ важливо збер≥гати спок≥й. ≤деальним прийомом в дан≥й ситуац≥њ буде застосуванн€ гумору, ≥рон≥њ або сарказму Ц обовТ€зкових психолог≥чних елемент≥в публ≥чноњ суперечки. ÷≥ засоби допомагають зн€ти напружен≥сть ≥ в той же час п≥дсилюють полем≥чний тон мови. Ќе сл≥д зловживати дотепами в суперечц≥, а тим б≥льше прикривати з њх допомогою беззм≥стовн≥сть в≥дпов≥д≥.

¬≥дпов≥дь вважаЇтьс€ правильною, €кщо вона м≥стить судженн€ справжн≥ та лог≥чно повТ€зан≥ з питанн€м. ƒо неправильних, помилкових в≥днос€ть в≥дпов≥д≥, повТ€зан≥ з питанн€м, але по сут≥ нев≥рно в≥дображають д≥йсн≥сть. ¬≥дпов≥дь не по сут≥, взагал≥ не повТ€зана з питанн€м, не розгл€даЇтьс€.

¬≥дпов≥д≥ позитивн≥ м≥ст€ть прагненн€ роз≥братис€ в цих питанн€х, а негативн≥ висловлюють в≥дмову в≥дпов≥дати на те чи ≥нше питанн€, наприклад через недостатн≥ компетентност≥ з порушених проблем. ƒотепна в≥дпов≥дь дуже ц≥нуЇтьс€ в суперечц≥. ¬инах≥длив≥сть полем≥ста, його вм≥нн€ зор≥Їнтуватис€ в обстановц≥, знайти найб≥льш точн≥ слова дл€ даноњ ситуац≥њ, швидк≥сть реакц≥њ допомагають вийти з≥ складноњ ситуац≥њ.

« використанн€м в суперечц≥ питань ≥ в≥дпов≥дей повТ€зан≥ де€к≥ нечесн≥ прийоми, до €ких вдаютьс€ дл€ того, щоб збити опонента з пантелику.

ѕрийом, Дпомилки багатьох питаньФ, зводитьс€ до того, що опонентов≥ одночасно задають к≥лька р≥зних питань п≥д вигл€дом одного ≥ вимагають конкретноњ негайноњ в≥дпов≥д≥. ”кладен≥ в даному питанн≥ п≥дпитанн€ бувають протилежн≥ одне одному. якщо людина, €ка в≥дпов≥даЇ не пом≥тила цього ≥ даЇ в≥дпов≥дь лише на одне з п≥дпитанн€, то той, хто задаЇ питанн€ може дов≥льно застосувати цю в≥дпов≥дь до ≥ншого питанн€ ≥ заплутати опонента.

ѕрийом Дв≥дпов≥дь питанн€м на питанн€Ф використовуЇтьс€ при небажанн≥ в≥дпов≥дати на поставлене запитанн€ або труднощах в пошуках в≥дпов≥д≥. якщо опонент починаЇ в≥дпов≥дати на зустр≥чне питанн€, це означаЇ, що прийом вдавс€.

ѕрийом Дв≥дпов≥дь в кредитФ застосовуЇтьс€ у раз≥, €кщо виникають труднощ≥ в обговоренн≥ проблеми: можна перенести в≥дпов≥дь на майбутнЇ, посилаючись на складн≥сть питанн€.

 ритика зазвичай розум≥Їтьс€ €к негативне судженн€ про що-небудь. ” процес≥ суперечки критика може бути виражена €к у вигл€д≥ судженн€, так ≥ у вигл€д≥ зауваженн€, репл≥ки.

ѕри цьому людин≥, що критикуЇ не сл≥д:

Ј зводити розмову до запереченн€;

Ј робити передчасн≥ висновки, не знаючи вс≥х обставин справи;

Ј позбавл€ти критиковану людину можливост≥ заперечити;

Ј принижувати њњ г≥дн≥сть;

Ј повертатис€ до минулих гр≥х≥в, коли справа виправлена;

Ј використовувати недобросов≥сну аргументац≥ю (переб≥льшенн€, воланн€ до почутт≥в, спотворенн€ позиц≥й).

Ћюдин≥, що критикуЇ сл≥д мати на уваз≥, що сама справедлива критика не дасть результату, €кщо людина не хоче њњ слухати.

ƒл€ сприйн€тт€ критики потр≥бна в≥дпов≥дна установка, що складаЇтьс€, наприклад, з таких аргумент≥в:

Ј критика Ц резерв дл€ самовдосконаленн€, допомога в усуненн≥ недол≥к≥в, ор≥Їнтир дл€ пол≥пшенн€ справ;

Ј немаЇ марноњ критики. ” будь-€кому випадку вона даЇ прив≥д дл€ роздум≥в, дозвол€Ї отримати корисн≥ уроки;

Ј критика робить людину сильн≥ше, дозвол€Ї побачити те, що вона сама не могла пом≥тити.

” д≥ловому обговоренн≥ критика повинна бути обовТ€зково. ¬≥дсутн≥сть р≥зних думок Ц ознака застою. Ѕезумовно, можлива ≥ несправедлива критика. јле в цьому випадку варто згадати поради ƒ.  арнег≥, €кий в несправедлив≥й критиц≥ бачить прихований компл≥мент: Дякщо на вас нападають, ви п≥ддаЇтес€ критиц≥, памТ€тайте, що часто це робитьс€, тому що у вашого критика Ї потреба в≥дчути свою важлив≥сть. як правило, це означаЇ, що ви вже щось зробили ≥ достойн≥ увагиФ.

«ауваженн€ ≥ репл≥ки у ход≥ суперечки часто грають роль захисноњ реакц≥њ, природного опору, вчиненого всьому новому, в тому числ≥ ≥нформац≥њ, що вимагаЇ зм≥ни думки.

ƒо найб≥льш поширених вид≥в зауважень в≥днос€ть:

невисловлен≥ зауваженн€ Ц це т≥, €к≥ сп≥врозмовник не встигаЇ висловити. ќпонент не вимовл€Ї сл≥в, але його реакц≥€ висловлюЇ сумн≥в ≥ невдоволенн€;

≥рон≥чн≥ (Їхидн≥) зауваженн€ Ц насл≥док поганого настрою сп≥врозмовника, а ≥нод≥ його бажанн€ перев≥рити можлив≥сть опонента.  раще не реагувати на под≥бн≥ зауваженн€ (€кщо не знайдетьс€ дотепноњ в≥дпов≥д≥);

прим≥тка з метою отриманн€ ≥нформац≥њ. ¬она маЇ позитивне значенн€, так €к вказуЇ на те, що ваш≥ аргументи були не дуже повними ≥ €сними;

прим≥тка з метою ви€вити себе.  оли опонент бажаЇ п≥дкреслити необх≥дн≥сть свого втручанн€ у ход≥ суперечки.

” суперечц≥ вироблен≥ прийоми нейтрал≥зац≥њ зауважень ≥ репл≥к, наприклад:

Ј посиланн€ на авторитети (на чужий досв≥д, висл≥в);

Ј прийом бумеранга, коли зауваженн€ стаЇ в≥дправною точкою аргументац≥њ;

Ј Дстисненн€Ф к≥лькох зауважень. ¬плив дек≥лькох зауважень змТ€кшуЇтьс€, €кщо на них в≥дпов≥дати одн≥Їю фразою;

Ј перефразуванн€ Ц повторенн€ ≥ одночасне помТ€кшенн€ зауваженн€ опонента, на €ку можна дати позитивну в≥дпов≥дь або просто њњ перефразувати;

Ј Деластична оборонаФ, коли зауваженн€ приймаютьс€ ≥ можна на них не в≥дпов≥дати;

Ј прийом Дтак, але...Ф, коли до певного моменту треба погоджуватис€ з опонентом, щоб послабити його бажанн€ суперечити ≥ п≥дготувати його до контраргументац≥њ. ќднак вживанн€ в дан≥й формул≥ частки ДалеФ д≥Ї €к сигнал попередженн€ (тепер нарешт≥ буде сказано найголовн≥ше), тому краще використовувати прийом Дтак... ≥Ф та прийом ДтакФ, що Ї модиф≥кац≥Їю прийому Дтак, але...Ф;

Ј в≥дстрочка Ц практика показуЇ, що зауваженн€, коли воно було висловлено, втрачаЇ своЇ значенн€ в м≥ру видаленн€ суперечки з цього моменту.

ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ веденн€ д≥ловоњ суперечки

’итрощ≥ в суперечц≥. ѕрийомом в суперечц≥ називаЇтьс€ кожен прийом, за допомогою €кого зазвичай хочуть полегшити суперечку дл€ себе або ускладнити суперечку дл€ супротивника.

ƒоводи, €к≥ використовуютьс€ в суперечц≥, можуть бути коректними ≥ некоректними.  оректн≥ доводи можуть м≥стити елементи хитрощ≥в, але в них немаЇ пр€мого обману ≥ тим б≥льше в≥роломства або примусу. Ќекоректн≥ доводи н≥чим не обмежен≥.

Ќайб≥льш поширен≥ так≥ прийоми суперечки:

≤н≥ц≥атива. ” суперечц≥ важливо, хто задаЇ тему, €к конкретно вона визначаЇтьс€. ѕотр≥бно ум≥ти вести полем≥ку за своњм сценар≥Їм.

Ќаступ, а не оборона. «ам≥сть того щоб в≥дпов≥дати на запереченн€ опонента, треба змусити його захищатис€ ≥ в≥дпов≥дати на висунут≥ запереченн€. ѕередбачаючи його доводи, можна заздалег≥дь, не чекаючи, поки в≥н њх висловить, висунути њх ≥ самому спростувати.

¬≥двол≥канн€ уваги опонента в≥д т≥Їњ думки, €ку хот≥лось би провести без його критики. ƒл€ в≥дверненн€ уваги висуваЇтьс€ другор€дний, св≥домо програшний аргумент. ќпонент в≥дразу ж накидаЇтьс€ на слабке м≥сце ≥ може пропустити ≥нш≥ доводи, особливо €кщо вони висловлюютьс€ €к би м≥ж ≥ншим, ≥ не впадають в оч≥ своЇю помилков≥стю.

ѕерекладанн€ Дт€гар€ доведенн€Ф на опонента. ѕри використанн≥ цього прийому зазвичай посилаютьс€ на те, що ваша теза випливаЇ з вже визнаного загального положенн€. “еза опонента ви€витьс€ виключеною з цього положенн€. ≤ йому доведетьс€ доводити правом≥рн≥сть такого виключенн€.

 онцентрац≥€ д≥й, спр€мованих на центральну ланку аргумент≥в опонента або на найб≥льш слабк≥ њх ланки. ÷ей прийом найб≥льш усп≥шним, коли супротивник намагаЇтьс€ Ду слизнутиФ в≥д в≥дпов≥д≥. “ому в суперечц≥ треба стежити за слабкими пунктами в аргументац≥њ супротивника.

—простуванн€ опонента його власною зброЇю. « прийн€тих посилок опонента сл≥д спробувати вивести сл≥дства, €к≥ п≥дкр≥пл€ють тезис, що ви захищаЇте. ÷е ви€витьс€ повною неспод≥ванкою дл€ опонента.

–аптов≥сть дос€гаЇтьс€ при використанн≥ р≥зних прийом≥в. Ќаприклад, рекомендуЇтьс€ ДпритримуватиФ найнеспод≥ван≥ш≥ й важлив≥ в≥домост≥ до к≥нц€ суперечки. јле цей прийом може ви€витис€ неефективним, €кщо опонент ст≥йко дотримуЇтьс€ своЇњ позиц≥њ, заперечуЇ доводи ≥ншоњ сторони. ” такому випадку можлив≥ наступн≥ Дзахисн≥ хитрощ≥Ф. “реба навести аргументи на користь думки, що доводитьс€ так, щоб опонент не пом≥тив, що вони призначен≥ дл€ ц≥Їњ мети. “од≥ в≥н не стане Дупиратис€Ф ≥ може прийн€ти њх. якщо ц≥ аргументи, наведен≥ у випадковому пор€дку, то думка буде доведена. ƒл€ того щоб усп≥шно виконати цю хитр≥сть, потр≥бно Дволод≥ти суперечкоюФ, вести њњ по заданому плану.

¬≥дт€гувати запереченн€ Ц психолог≥чна хитр≥сть. якщо опонент прив≥в дов≥д, на €кий в≥дразу не знаходитьс€ запереченн€, намагаютьс€ непом≥тно дл€ опонента Дв≥дт€гнути запереченн€Ф. Ќаприклад, ставл€ть питанн€ у звТ€зку з наведеним доводом, €к би дл€ зТ€суванн€ його ≥ дл€ ≥нформуванн€ взагал≥, хоча н≥ в тому, н≥ в ≥ншому не потребують; починають в≥дпов≥дь з того, що маЇ в≥дношенн€ до даного питанн€, але пр€мо з ним не повТ€зано. ” цей час думка працюЇ ≥ може зТ€витис€ бажане запереченн€, до €кого ≥ переход€ть.

Ќе займати з самого початку жорстку позиц≥ю, не посп≥шати твердо ≥ недвозначно викласти њњ. ÷ей прийом може бути корисним, €кщо предмет суперечки не визначений ц≥лком.

¬з€ти слово в самому к≥нц≥ суперечки. «наючи вс≥ аргументи виступаючих ≥ вз€вши слово в к≥нц≥ суперечки, можна позбавити опонент≥в можливост≥ розгорнутоњ в≥дпов≥д≥.

Ќекоректн≥ хитрощ≥ досить численн≥ ≥ надзвичайно р≥знор≥дн≥. Ќайб≥льш грубими Ї механ≥чн≥ хитрощ≥, перерахован≥ нижче.

Ќеправильний вих≥д з суперечки. —торона, що програЇ прагне Дв≥д≥йтиФ в≥д суперечки, не соромл€чись у засобах. Ќаприклад, сперечальник перебиваЇ супротивника, намагаЇтьс€ перекричати або демонстративно показуЇ, що не бажаЇ його слухати. ” публ≥чн≥й суперечц≥ ≥нод≥ таку роль грають слухач≥: можлив≥ хор схваленн€ або несхваленн€, рев, тупанн€ ногами, демонстративний вих≥д з прим≥щенн€ Ц залежно в≥д р≥вн€ культури слухач≥в. —уперечка в таких умовах неможлива.

¬икористанн€ насильства Ц дуже грубий прийом, €кий використовуЇтьс€ дл€ того, щоб змусити одну сторону суперечки прийн€ти тезу ≥ншоњ сторони.

јпел€ц≥€ до таЇмних думок ≥ невиражених стимул≥в ≥ншоњ сторони в суперечц≥. ÷€ хитр≥сть пол€гаЇ в тому, що опонент розбираЇ не ст≥льки ваш≥ слова, ск≥льки т≥ таЇмн≥ мотиви, €к≥ змусили њх висловити.

¬икористанн€ помилкових ≥ недоказових аргумент≥в часто супроводжуЇтьс€ оборотами: Двс≥м в≥домоФ, Ддавно установленоФ, Дабсолютно очевидноФ, Дн≥хто не стане заперечуватиФ тощо. ќпонентов≥ €к би залишаЇтьс€ одне Ц дор≥кати себе за незнанн€ того, що давно ≥ вс≥м в≥домо, ≥ погоджуватис€ з даним аргументом.

Ќавмисне заплутуванн€ або збиванн€ з пантелику. ” словах того, хто вдаЇтьс€ до цього прийому, можливо, ≥ Ї €кась ≥нформац≥€, але њњ надзвичайно важко вловити.

¬иведенн€ супротивника з≥ стану р≥вноваги. ƒл€ цього пускають у х≥д груб≥ вит≥вки, образи, €вно несправедлив≥ звинуваченн€. якщо опонент дратуЇтьс€, то в≥н втрачаЇ багато шанс≥в виграти суперечку. ƒо образ вдаютьс€ дл€ того, щоб противник втратив терп≥нн€ ≥ не зм≥г волод≥ти ≥н≥ц≥ативою в суперечц≥.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-09-20; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 7962 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

1282 - | 1140 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.125 с.