Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Предмет і задачі історії дизайну. Термінологія. Протодизайн та ремісничий дизайн




Ірина Удріс, Андрій Школяр

 

 

НАРИСИ З ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОГО ДИЗАЙНУ

 

Новий та Новітній час

 

Навчальний посібник

 

Кривий ріг

 

 

ББК

Рецензенти:

 

Є.А.Антонович – кандидат мистецтвознавства, професор

(Київський інститут реклами)

 

Л.В.Кондрашова – доктор педагогічних наук, професор

(Криворізький державний педагогічний університет)

 

В.Г. Щербина – кандидат педагогічних наук, доцент

(Криворізький державний педагогічний університет)

 

 

Удріс І.М., Школяр А.В. Нариси з історії зарубіжного дизайну. Новий та новітній час. Навчальний посібник

У посібнику розглядається розвиток зарубіжного дизайну Нового часу - від Відродження до середини ХІХ століття - та становлення і розвиток професійного дизайну Новітнього часу від середини ХІХ століття до наших днів. Вступні теми містять обґрунтування історичних меж еволюції дизайну та короткий огляд засад предметно-художньої діяльності людей від найдавніших часів до початку відокремлення проектної (дизайнерської) діяльності від процесу виготовлення виробів. У посібнику представлені основні історичні епохи, стильові напрямки, провідні тенденції в дизайні та ключові постаті цієї галузі професійної діяльності.

Для студентів художніх та художньо-педагогічних спеціальностей, фахівців у галузі дизайну та всіх, хто цікавиться історією мистецтва.

 

 

ISBN

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАРУБІЖНИЙ ДИЗАЙН НОВОГО ЧАСУ

( ХV – СЕРЕДИНА ХІХ СТОЛІТТЯ).

 

 

Предмет і задачі історії дизайну. Термінологія. Протодизайн та ремісничий дизайн.

1. Що таке дизайн? Тлумачення терміну у фаховій літературі.

2. Становлення професійного дизайну на межі ХІХ – ХХ століть.

3. Місце дизайну в сучасній культурі та його напрямки.

4. Хронологічні межі і завдання історії дизайну.

5. Протодизайн. Ремісничий дизайн.

 

1. Слово «дизайн» сьогодні використовується надзвичайно широко. Ми зустрічаємо у фаховій літературі такі визначення як дизайн одягу і дизайн зачісок, дизайн промислових виробів і фітодизайн, дизайн середовища та інтер’єру, ландшафтний та графічний дизайн, WEB-дизайн і дизайн кондитерських виробів, управлінський дизайн (коучінг) та дизайн-менеджмент тощо. Сама професія дизайнера втрачає свої контури і ніби розчиняється у різних видах діяльності. Певною мірою причина такої розмитості полягає у самому терміні. Слово «дизайн» походить від давньоримського «Dezignum» - окреслювати, начеркувати, відмічати. Проте, протягом століть його пов’язують з англійською мовою, де перші тлумачення терміну з’являються півтисячі років тому (Оксфордський словник подає першу дату: 1548 рік). Згідно цих тлумачень дизайн – це «проектувати, креслити, задумувати, зробити попередній начерк для конструювання чогось» і водночас – «проект, план, малюнок». Значення терміну доповнювалось і видозмінювалось у наступні часи. Особливо багато нових відтінків терміну і поняття з’являється в останні десятиліття. В сучасних англійських словниках (видання 1995) йдеться про те, що «дизайн – це те, що створює структуру або форму чогось за допомогою ескізу, схеми, малюнка або плану; планувати та створювати щось художньо та майстерно». Подібне забарвлення має тлумачення терміну в американській довідниковій літературі. У виданнях 1980-х років «дизайн» визначається як: «планувати і створювати з художнім приведенням до ладу, талановито»; «мистецтво створювати дизайнерські малюнки»; «завершу вальна художня робота або декорування».

Відмічене поширення терміну у наші дні на найрізноманітніші ділянки професійної діяльності людей – не випадкове. Культурі внутрішньо притаманна проектність. У всіх видах діяльності містяться елементи планування, структури, послідовності дій, характерні для дизайну. Добре знання історії дизайну дає можливість запровадження методів образного малювання в різні професійні галузі. Останнім часом помітна тенденція наближення дизайну до визначення «проектна культура» у найширшому її розумінні. Сьогодні дизайн сприймається як мистецтво ідеї, форми і функцій і трактується як предмет наукових досліджень і практичного проектування в системі «людина – предмет – середовище – суспільство». На думку багатьох дослідників дизайн початку ХХІ століття охоплює такий простір культури, в якому вміщаються всі досягнення людського духу і ми говоримо про актуальність проектування явищ суспільного життя, проектування духовного світу особистості, людської індивідуальності.

2. Дизайн у наші дні став модною професією, оскільки покоління фахівців продемонстрували можливості дизайну у розвитку культури. Як галузь професійної діяльності дизайн налічує понад сто років. Англійці ведуть відлік дизайнерської професії від появи у 1849 році першого журналу «Journal of design», заснованого художником-проектувальником сером Генрі Коулом, одним з ініціаторів проведення Всесвітньої виставки 1851року. До-речі, вже в цьому часописі редактор відмічав, що дизайн має двоїсту природу: відповідність призначенню створюваної речі і – прикрашання чи орнаментування цієї корисної структури. В Англії також вважають, що першим професійним дизайнером був випускник Національної школи дизайну Кристофер Дрессер, пік професійної діяльності якого припадає на 1880-і роки. Деякі дослідники вважають моментом виникнення професійного дизайну 1907 рік, коли німецький архітектор Пітер Беренс отримав посаду художнього директора компанії AIG (Загальна електрична компанія).

Дизайнерська професія як самостійна галузь мистецької діяльності активно поширювалась і розвивалась з перших років ХХ століття разом із технічним прогресом, розвитком промисловості. В колишньому СРСР термін дизайн не вживався, замість нього використовувалось словосполучення «Художнє конструювання» а галузь діяльності визначалась як «технічна естетика». Дизайн – вид проектно-художньої діяльності, подібний до архітектури, книжкового оформлення, театральної декорації. Однак, на відміну від них, він як ми зазначили, не має чітких меж. Вважається, що дизайнер може займатися всім, що його метод мислення – пошук естетично осмислених, оригінальних рішень на основі мінімальних матеріальних видатків – універсальний. Дійсно, дизайнер повинен бачити загальну організацію форми в речах. Головний метод дизайну – компоновка, перестановка деталей, тобто, комбінаторика. Предмет стає засобом комунікації для дизайну. Багато що в трактуванні залежить від внутрішніх жанрів, галузей дизайну, однак традиційно офіційні визначення дизайну у ХХ столітті опираються на промисловий дизайн як підґрунтя становлення професії.



В 1957 році була створена Міжнародна рада з промислового дизайну (ICSID), яка сприяла розвитку художнього конструювання у всьому світі, опрацюванню узгодженої соціальної мети і завдань дизайну. У 1969 році на конгресі цієї Ради у Лондоні затверджено формулювання поняття «дизайн». Згідно з цим рішенням дизайн – це творча діяльність, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, що якнайбільш задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. У 1990-х роках авторитетне англомовне видання «World Book Encyclopedia» подає розширене трактування, яке відповідає певним змінам, характерним для дизайну постмодернізму. В цьому визначенні акцентується художня складова дизайнерської діяльності: «Дизайн – це організоване упорядкування матеріалів з метою досягнення функціонального та художнього результату. Дизайн відіграє важливу роль у всіх образотворчих мистецтвах і у створенні індустріальних виробів. Візуальні художники або дизайнери працюють із такими елементами дизайну як лінія, поверхня, текстура, колір, обрис, форма, об’єм, маса та простір. Коли ці елементи скомбіновано у задовільній манері, дизайн матиме цікаву розмаїтість у межах загальної єдності».

Терміном «дизайн» може визначатись власне задум (проект), його реалізація та отриманий результат. Основний змістовний стрижень всіх наведених тлумачень – художня проектність, спрямована на створення утилітарних речей за законами краси. Проникнення дизайну у життя зближує виробництво з мистецтвом і збагачує нашу духовність.

Згідно традиції, сформованої у ХХ столітті дизайн містить у собі три основних напрямки спеціалізацій: промисловий дизайн, графічний дизайн та дизайн середовища. В останні десятиліття до цього переліку додається ще дизайн інформаційних технологій. Промисловий дизайн – це художньо-проектна діяльність, об’єктом якої є найрізноманітніші вироби та їх комплекси для подальшого виготовлення промисловим способом. Це різноманітні предмети для життя людини (холодильники, теле- і радіоапаратура, меблі) засоби пересування (автомобілі, літаки, потяги), засоби виробництва (верстати, прилади, інструменти), одяг. Дизайн середовища трактується як художнє проектування великих предметних комплексів з максимальним охопленням проблеми взаємовідносин людини з природою і створенням комфортних умов для життя і діяльності людини. До цього напрямку окремі дослідники відносять і дизайн реклами. Графічний дизайн – це художня проектність, метою якої є візуалізація інформації і основним засобом якої є графіка. Об’єктом графічного дизайну є створення графічних елементів для предметного середовища та промислових виробів: фірмовий стиль, підготовка до друку будь-яких зображень, пакування, фотодизайн, візуальні комунікації. (Тобто, в більшості випадків статична візуальна реклама відноситься до цього напрямку). Дизайн інформаційних технологій – нова і достатньо широка гілка проектування мультимедійних, телевізійних і комп’ютерних технологій, кіно і телебачення, віртуальних ігор тощо. Є також пропозиція введення до переліку напрямку «Артдизайн», куди мають бути віднесені знову ж таки фотодизайн, фітодизайн, дизайн тканин, етнодизайн (народне ужиткове мистецтво) тощо.

3. Параметри, сфера діяльності, та кваліфікаційні характеристики дизайнерської професії виплавають з визначення «проектна діяльність, що поєднує художні та утилітарно-технічні засади». Слід зазначити, що протягом ХХ століття визначення параметрів змінювалось в залежності від того, яка з двох засад домінувала. У першій третині століття програмним гаслом стала фраза «Форма слідує за функцією» та ідея приналежності нового виду художньої діяльності до машинного виробництва (провідниками цієї тенденції стали представники німецького «Баухаузу», американський архітектор Ф.Л.Райт та інші). Ця концепція досягла апогею у другій третині століття, коли світові осередки дизайну, зокрема Ульмська школа, сконцентрували увагу на онауковленні дизайну, на підкреслено функціоналістичних підходах до художнього проектування речі. В цей час найважливішою стає теза про те, що машинне виготовлення речей дає змогу задовольняти найбільш загальні потреби людей і тому істинно дизайнерськими є речі, зроблені під усередненого споживача, а форма речі повинна вже сама по собі бути і її декором.

Криза такого підходу наступила в останній третині століття і озвучили її італійські дизайнери. Вони підкреслили артистичну чуттєвість творів дизайну, тяжіння до екокультурних пріоритетів. Кінець минулого століття і наші дні розвивають цю тезу дизайну постмодернізму.

Досить складним є питання визначення меж у співіснуванні дизайну з суміжними видами діяльності. Художня складова дизайну зближує його з прикладним мистецтвом, архітектурою, станковим образотворчим мистецтвом, кіномистецтвом тощо. Найбільш спорідненими з дизайном є архітектура та прикладні мистецтва і межі тут досить розмиті. Більше того, в публікаціях останнього періоду висловлюються іноді думки, що по-суті дизайн не перестав бути декоративним мистецтвом, точніше – сучасною його фазою. Різниця між дизайном та іншими видами мистецтва є очевиднішою і суть її полягає в тому, що від суміжних видів мистецтв дизайн відрізняє наявність утилітарно-технічної складової. Відмінність дизайну від технічних сфер діяльності (наприклад, розрахунок несучої рами автомобіля на злам, стискання тощо) визначаються відсутністю в них художньої складової.

В останній третині століття змінилась позиція щодо створення дизайнерами речей для задоволення однотипних потреб середнього споживача. Глибинні зрушення в дизайнерській культурі, плюралістичність поглядів обумовили появу урізноманітненого дизайнерського продукту, розрахованого на потреби і смаки конкретного індивіда. По іншому ставиться сучасний дизайн і до необхідності «освоїти художній потенціал машин», як твердили функціоналісти. Наприклад, виставковий арт-дизайн не потребує машинного тиражування: твір виробляється в одному примірнику. Твори арт-дизайну підштовхують до переосмислення функції, форми, матеріалу, пропонуючи нове ставлення людини до світу. Це пояснюється зростанням критичного ставлення до виключно позитивної ролі техніки, бажанням захистити планету і людей від негативних результатів індустріальної цивілізації, загрозливої ситуації в багатьох сферах буття. Об’єднує вищеназвані позиції інтегративний параметр, а саме – винахідливість, оригінальність художньо-технічного рішення дизайнерського твору.

4. Виявлена нами розмитість сфери діяльності дизайну позначилась на його історії. Передусім слід відмітити, що як і сам дизайн, його історія поділяється на види і жанри. Існує історія одягу, садово-паркового мистецтва, інтер’єру, графічного дизайну тощо. Під час навчання студенти кожної спеціалізації вивчатимуть окремо історію своєї дизайнерської галузі з її проблемами і досягненнями. Однак, у всіх дизайнерських галузях існує те, що їх об’єднує: проектна культура, візуальна культура, функціональні, технічні та художні проблеми. Отже, курс «Історія дизайну» - це самостійна версія загальної історії дизайну як художньої еволюції його стилів.

Історія дизайну як складова фахової підготовки може розглядатись з кількох точок зору. Еволюція стилів дає уяву про зміну форм в залежності від культурно-історичних епох, Конструктивний аналіз дозволяє простежити повторення протягом століть просторових, динамічних і модульно-геометричних структур. Способи виготовлення впливають на походження тих чи інших форм, а авторські начерки розкривають методи проектування. Дизайн як галузь матеріально-художньої культури проходить ті ж стадії розвитку, що і інші види мистецтв. Таких стадій історико-культурного розвитку людства ми нараховуємо чотири: стародавній світ ( 35 тис. р. до н.е. – 5 ст. н.е.), середні віки (5 ст. - 15 ст.), новий час ( 14-15 ст. – сер. 19 ст.) та новітній час (від сер. 19 ст. до наших днів). В свою чергу стадії поділяються на історико-художні стилі. Стиль у широкому значенні - це історично сформована та соціально зумовлена єдність ідейно-образного змісту та формально-художніх засобів його втілення у конкретну добу. Стиль характеризується порівняно сталою системою художніх форм, іноді детально регламентованих. Форма і орнаментальні мотиви у виробах дизайну дають можливість відрізнити один стиль від іншого. В історії мистецтва виділяються такі основні історичні стилі: давньоєгипетський, античний (Стародавній світ), романський, готика (Середньовіччя), ренесанс, бароко, рококо, класицизм, історизм (Новий час) Стосовно дизайну слід також зауважити, що у межах одного історико-художнього стилю може виокремлюватись вужче географічно чи хронологічно коло явищ, яке отримує персоніфіковану назву: наприклад, стиль королеви Анни та стиль Людовика ХІV – різновиди барокового стилю в Англії та Франції. В середині 19 століття спостерігається зникнення стилю як історично сформованого явища. Новітній час в історії мистецтва характеризується прагненням штучного, вольового створення стилю як явища, що забезпечує синтез мистецтв і єдність форм в художньому світі. Точкою відліку у цьому контексті стає стиль Ар-нуво (модерн).

5. Питання хронологічних меж історії дизайну з огляду на різні підходи до визначення його сутності є досить складним.. Існують різні точки зору з цього приводу. Частина дослідників трактує історію дизайну як історію сучасності, історію предметного оточення людини індустріального суспільства, коли з дизайном асоціюється історія стилів, актуальних напрямків та ідей ХХ століття: авангарду, модернізму, постмодернізму. Однак, такий підхід звужено трактує дизайн лише як професійну діяльність. З іншого боку, зустрічаються дослідження, де в історію дизайну включаються пам’ятки матеріальної культури Давнього Єгипту і Античності. Дійсно, багато речей, якими ми користуємось, існують тисячі років – повсякденні речі, конструктивні принципи та устрої, де мінімальними засобами досягається корисний ефект. Це – колесо і стілець, лопати і сокири, гончарний посуд. одяг і взуття. Більшість речей у стародавньому світі створювалась передусім для виконання певних функцій, однак ще первісні знаряддя праці несуть на собі і ознаки орнаменту і це єднає їх з дизайн-об’єктами.

Анонімний протодизайн характеризується природністю матеріалів, структура і фізичні якості яких диктують особливості обробки. В протодизайні технологія виготовлення визначає конструкцію і вигляд речі. Доцільність та ефективність технологій протодизайну, наприклад, з’єднання плоских деталей чи дерев’яних брусів або техніка плетінки у виробах з лози привертала увагу дизайнерів і художників-авангардистів і в ХХ столітті. Однак, було б великим перебільшенням розглядати предмети і артефакти стародавнього світу як дизайнерські у сучасному розумінні. Те ж стосується і ремісничого дизайну, який входить як складова в історію дизайну в певних дослідженнях. Досягнення середньовічних ковалів, гончарів і ткачів, форми і технології виготовлення тих часів також цікавлять сучасних дизайнерів: так, до досвіду виготовлення середньовічної зброї і обладунку звертаються проектувальники сучасного спортивного і військового одягу та спорядження. В основі ремісничого дизайну лежить канон. Канон – це система правил, принципів і норм роботи, символічних і соціокультурних цінностей суспільства, уречевлених у предметній формі ремісничого продукту. Канон – це проект, зафіксований в культурі. Навички і професійні секрети ремісники із покоління в покоління передавали в процесі роботи.У майстрів були перед очима зразки-еталони, які необхідно наслідувати, отже не було потреби у особливому етапі – проектуванні, оскільки вся річ виготовлялась одним майстром.

Зі сказаного випливає, що певним орієнтиром у визначенні початку історичного розвитку дизайну може вважатись від’єднання задуму речі, винаходу від процесу її виготовлення.

Найбільш об’єктивним є, на нашу думку, тлумачення дизайну як конструктивно-творчої діяльності, пов’язаної з появою художників-винахідників і створенням графічних проектів тих чи інших виробів, тобто – з часів Ренесансу, з діяльності Леонардо да Вінчі та інших універсалістів Відродження. За 500 років еволюції дизайн Нового та Новітнього часів, опираючись на досягнення попередніх епох, проходить етапи становлення і розвитку як самостійна галузь. Вивчаючи ранній і пізній періоди історії дизайну, ми спостерігаємо, як минуле суттєво впливає на дизайн і виявляється в нових роботах Навіть у найоригінальніших творах відомих дизайнерів, якщо приглядітись до них уважніше, спостерігаються впливи того чи іншого історичного періоду мистецької єволюції. Пошуки нового дизайну завжди пов’язані з вивченням історії. Достатньо згадати слова всім відомих дизайнерів – паризького ювеліра Лоренцо Бауера чи Карла Лагерфельда, які визнають, що суть їх діяльності – уважно проаналізувати історичні досягнення і оригінально певні елементи стилізувати і перекомпонувати. Вивчення дизайну в його історичних періодах є корисним для практикуючих дизайнерів і необхідним для студентів.

Питання і завдання

1. Чим пояснюється універсалізм дизайну?

2. якими є хронологічні межі розвитку дизайнерської діяльності?

3. Які напрямки та спеціалізації мають місце в сучасному дизайні?

4. В чому полягає сутність дизайнерської та декоративно-прикладної творчості?






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2070 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.006 с.