Творчість Софокла: головні твори, проблематика трагедій, відмінність від трагедій Есхіла та Евріпіда

Молодший сучасник “батька трагедії” – Софокл – жив в іншу епоху, в епоху найпишнішого розквіту давньогрецької культури, а відтак він переживав і початок занепаду міст-держав, зокрема й афінської демократії. Різниця епох – різниця творів, їх проблематики.

До нашого часу збереглося лише 7 повних трагедій:«Філоктет»,«Едіп у Колоні»,«Антігона»,«Цар Едіп», «Аякс», «Троянки», «Електра». Будова трагедій Софокла ясна і чітка: пролог окреслює план дії, реалізація якого веде до кульмінації, часто катастрофічної, потім настає розв'язка.

Ще Арістотель звернув увагу на цю особливість композиції трагедій Софокла - перехід від незнаного до знаного, пов'язаний з несподіваним поворотом дії. Геометрично бездоганна композиція трагедій великого драматурга стала каноном. Антична теорія єдності дії й часу в драмі виходить перш за все із практики Софокла.

Великого мораліста Софокла, на відміну від "батька трагедії" Есхіла, цікавить більше доля окремо взятої людини, а не цілого роду. Цілісність образів Софокла, пластична довершеність його трагедій створили йому славу надзвичайно ясного і внутрішньо гармонійного митця.

Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає своєї вершини. Продовживши справу Есхіла, він удосконалив її як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян. Як новизною і сміливістю питань, що піднімаються автором, так ще більше схильністю афінян до діалектики, пояснюється загальна особливість софоклових трагедій в порівнянні з новою драмою, а саме: основна тема трагедії розвивається в словесному змаганні між двома противниками, причому кожна сторона доводить свої положення до його крайніх наслідків, відстоюючи своє право; завдяки цьому, поки змагання триває, читач отримує враження лише відносної справедливості або помилковості того та іншого становища; зазвичай сторони конфлікту розходяться, з'ясувати подробиці спірного питання, але не пропонуючи сторонньому глядачу готового висновку. Висновок глядач або читач має витягнути з драми самостійно.

· Художні особливості трагедій Софокла:

1) в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан;

2) трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві);

3) драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;

4) відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15;

5) Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. Вводить прийом ретардації. Прагне до ідеальної завершеності трагедії;)

6) Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації;

7) найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.

Софокловим відкриттям у трагедії було послідовне ствердження думки про те, що людина, попри всю трагічність невблаганної долі, вільна у своєму виборі, у виборі своєї лінії поведінки

· Відмінності:

1. Релігійні роздуми мало збігаються з думками Есхіла. Софокл вірить у богів, які для нього уособлюють вищі могутні сили, чиї задуми чи дії смертна людина осягнути не може. Вони визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей не втручаються. А у Евріпіда вчинки персонажів здебільшого суб'єктивні, в основі їх лежить індивідуалістична мораль самоствердження. Його приваблює насамперед розкриття інтимних переживань. Найсильнішим імпульсом душі, який зароджується автономно і стає могутньою рушійною силою вчинків, є кохання.

2. Збільшення хору з 12 до 15 хоревтів.

3. Ведення третього актора.

4. Хор втрачає значення колективного актора

5. Поява своєрідного гімну на честь людини

6. Відмова від принципу трилогії

7. Трагедія стає реалістичною, наближеною до життя

8. Його вже не цікавлять старі часи, проблеми минулої родової епохи

9. Трагедії, що складали трилогію, не мали сюжетного зв’язку