Для визначення координат зір найчастіше застосовують другу екваторіальну систему координат. Вона має дві координати (мал. 3):
Схилення δ – кутова відстань світила від небесного екватора. Воно змінюється в межах ± 90° і вважається додатним на північ від екватора і від'ємним на південь.
Пряме сходження а відлічують по дузі небесного екватора від точки весняного рівнодення X проти годинникової стрілки, якщо дивитися з Північного полюса.
Для визначення положення світил (зокрема Сонця) на небесній сфері необхідно встановити їхні координати.
Небесні координати – це числа, які визначають положення різних об’єктів на небесній сфері по відношенню до деяких площин, ліній, точок. Положення точки на земній кулі визначається двома географічними координатами: широтою та довготою Географічна широта φ – це кут АОВ між площиною земного екватора та прямовисною лінією, яка проходить через точку спостереження, тобто вона визначає положення будь–якої точки на Земній кулі по відношенню до земного екватора. Основною площиною горизонтальної системи координат є площина істинного горизонту, а початком відліку є точка півдня S. Полюсами цієї системи вважаються точки Z і Z'. Положення світила на небесній сфері в цій системі координат визначають дві горизонтальні координати: висота h та азимут A.
