Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬исновки. ѕитанн€ 1: «агальн≥ особливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€

ѕитанн€ 1: «агальн≥ особливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€.

≈тика та естетика позначають сфери знанн€, що мають пр€ме в≥дношенн€ до людини, людського в≥дношенн€ до д≥йсност≥ будь-€кого роду, хоча на першому план≥ ≥ в тому, ≥ в ≥ншому випадку, перебувають людськ≥ взаЇмини. —аме взаЇмини м≥ж людьми визначають етичн≥ та естетичн≥ у€вленн€. ѕроте сфера людського Ц тобто, людських стосунк≥в, людських взаЇмод≥й, людськоњ життЇд≥€льност≥, - це Ї сфера надзвичайно особлива в план≥ њњ вивченн€ та осмисленн€. «а звичай цю сферу в залежност≥ в≥д того, на що падаЇ наголос, називають сферою соц≥альних або гуман≥тарних €вищ та процес≥в.  оли наголос падаЇ на сусп≥льн≥ €вища та процеси, на все те, що пов'€зане ≥з ≥снуванн€м сусп≥льства, сусп≥льним пор€дком, сусп≥льними ≥нститутами, нормами, установами, йдетьс€ про соц≥альну сферу, а коли на перший план виходить св≥дом≥сть, м≥ркуванн€, духовн≥ €вища та процеси, йдетьс€ про гуман≥тарну реальн≥сть.

ѕри такому окресленн≥ цих сфер не може не кидатись у в≥ч≥ њх страшенна навантажен≥сть суб'Їктивними прагненн€ми, ≥нтересами, бажанн€ми, адже сусп≥льне та духовне пр€мо ≥ безпосередньо стосуЇтьс€ людини, внасл≥док чого тут майже неможливе в≥дстороненн€, байдужий, неупереджений п≥дх≥д. “ут спостер≥гаютьс€ з≥ткненн€ думок, ≥нтерес≥в, прагнень, пануЇ дух змаганн€, а то й пр€моњ, ≥нколи дуже гостроњ боротьби. «а таких обставин мимовол≥ виникаЇ питанн€ про можливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€, адже у п≥знанн≥ ми ставимо перед собою завданн€ ≥нтелектуально ви€вити та окреслити найважлив≥ш≥ риси певних €вищ безв≥дносно до того, чи вони нам подобаютьс€, чи н≥. Ќаприклад, коли м≥кроб≥ологи вивчають €к≥й смертельно небезпечний дл€ людського здоров'€ в≥рус, вони вивчають його не тому, що в≥н њх подобаЇтьс€, ≥ не так, що те, що њх приваблюЇ, враховуЇтьс€, а те, що не приваблюЇ, заперечуЇтьс€; €сно, що правильне вивченн€ передбачаЇ всеб≥чне охопленн€ €вища, врахуванн€ €к можна б≥льшоњ к≥лькост≥ його властивостей та €костей. «овс≥м ≥нше ми спостер≥гаЇмо в сфер≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€: тут пр€м≥ людськ≥ ≥нтереси та зац≥кавленн€ значною м≥рою визначають предмет ≥ спр€мован≥сть п≥знавальних зусиль, тобто п≥знанн€ вид≥л€Ї т≥ сторони €вища, €к≥ чомусь перш за все вважаютьс€ значущими дл€ того, хто п≥знаЇ.

Ќайпрост≥ший висновок ≥з таким чином поданоњ найпершоњ особливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€ може бути зроблений такий: соц≥ально-гуман≥тарне п≥знанн€ €к правильне та неупереджене ≥нтелектуальне осмисленн€ €вищ д≥йсност≥ просто неможливе. јбо ж у кращому раз≥ воно буде давати викривлену, модиф≥ковану картину реальност≥. ≤ такий висновок Ї не дивиною у дан≥й сфер≥: досить багато науковц≥в, ф≥лософ≥в, соц≥олог≥в робили й робл€ть в≥дносно соц≥ально-гуман≥тарних процес≥в саме такий висновок. ѕроте, поставимо ≥нше питанн€: а чи можливо виключити людину ≥з ц≥Їњ сфери задл€ того, щоби розгл€дати њњ в≥дсторонено? —каж≥мо, процеси, що њх вивчаЇ та ж м≥кроб≥олог≥€, в≥дбуваютьс€ поза участю людини, соц≥ально-гуман≥тарн≥ процеси Ц це процеси, зумовлен≥ саме людською активн≥стю, поза людиною њх немаЇ ф бути не може. ќтже, вилучити ≥з них людину не можна. ќкр≥м того, саме участь людини в цих процесах робить останн≥ в≥дкритими дл€ п≥знанн€, доступними п≥знанню. ќтже, зац≥кавлене в≥дношенн€ людини до сфери соц≥ально-гуман≥тарних €вищ ≥ процес≥в Ї необх≥дним моментом дл€ б≥льш орган≥чного проникненн€ в њх сутн≥сть, дл€ б≥льш пр€мого њх спостереженн€ ≥ досл≥дженн€. ясно, що досл≥дженн€ при цьому повинно бути не таким, €к досл≥дженн€ природних процес≥в, але це не значить, що воно Ї неможливим.

ѕоставимо питанн€: €ким саме повинно бути соц≥ально-гуман≥тарне п≥знанн€? Ц ѕерш за все, воно повинно волод≥ти особливими засобами п≥знавальноњ д≥€льност≥: тут не можна застосувати х≥м≥чн≥ реактиви, прилади вим≥рюванн€, майже неможливий експеримент. Ќа перший план тут виход€ть так≥ специф≥чн≥ методи п≥знанн€, €к системний анал≥з, структурно-функц≥ональний анал≥з, категор≥альний анал≥з, опитуванн€, анкетуванн€ та ≥н. ѕри тому дуже важливого значенн€ набувають методи опрацюванн€ знакових процес≥в ≥ €вищ, оск≥льки чим дал≥, тим б≥льше ≥ процеси соц≥ально-гуман≥тарного плану, ≥ њх результати постають перед нами €к особлива реальн≥сть саме у знаков≥й форм≥.

«амислимось над тим, за €ких умов ми могли би спод≥ватись на виправданий результат соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€, враховуючи те, що тут завжди присутн€ зац≥кавлена позиц≥€ та не можливе в≥дсторонене в≥дношенн€. Ќапевне, перш за все ми повинн≥ були би брати до уваги не лише свою власну позиц≥ю, а максимально враховувати п≥дходи та баченн€ вс≥х (по можливост≥) учасник≥в певних соц≥альних або гуман≥тарних процес≥в, адже €кщо включенн€ людини в ц≥ процеси т≥льки й надаЇ можлив≥сть њх сприймати та розум≥ти, то, умовно кажучи, "б≥льша к≥льк≥сть розум≥нь" дасть нам ≥ повн≥шу картину таких процес≥в. ќтже, ≥нтегральний п≥дх≥д постаЇ бажаним, а то й неминучим у такому п≥знанн≥.

ѕо-друге, в≥дсутн≥сть Їдино об'Їктивноњ та в≥дстороненоњ позиц≥њ передбачаЇ, що нарощуванн€ знань в ц≥й сфер≥ можливе не тому, що ми проводимо нов≥ експерименти або ж застосовуЇмо нов≥ прилади, а лише завд€ки тому, що ми п≥ддаЇмо ≥нтерпретац≥њ вже на€вн≥ знанн€ ≥ в≥домост≥. “акого роду ≥нтерпретац≥њ Ї не просто дов≥льною балаканиною, а прагненн€м ви€вити в обговорюваних питанн€х те, що ще не ви€влене, залишилось прихованим. ≤нтерпретац≥йний характер гуман≥тарного п≥знанн€ базуЇтьс€ на припущенн≥, що ми виносимо на поверхню певн≥ внутр≥шн≥ можливост≥ у нашому людському ставленн≥ до д≥йсност≥, що ще не про€вились.

ѕо-третЇ, навр€д чи можна спод≥ватись на усп≥шне п≥знанн€ €вищ соц≥ально-гуман≥тарного плану поза активною комун≥кац≥Їю м≥ж численними суб'Їктами п≥знавальноњ д≥€льност≥, адже навр€д чи будь-€ка окрема людина може зайн€ти €кесь прив≥лейоване становище в соц≥ально-гуман≥тарних процесах, тобто таке становище, €ке б дозвол€ло бачити все поле цих процес≥в "Їдино правильно": тут треба об'Їднати зусилл€ р≥зних людей, а, значить, ввести њх у взаЇмний обм≥н результатами п≥знанн€.

Ќарешт≥, по-четверте, соц≥ально-гуман≥тарне п≥знанн€ передбачаЇ спов≥дуванн€ позиц≥њ толерантного в≥дношенн€ до будь-€ких позиц≥й, точок зору, концепц≥й та методолог≥чних установок.

¬с≥ ц≥ особливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€ складають загалом те, що називаЇтьс€ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ п≥знавальним дискурсом, тобто формою розгортанн€ м≥ркувань, що в≥дбуваютьс€ в режим≥ обм≥ну домок, њх сп≥вставленн€ та пошук≥в взаЇмно прийн€тних р≥шень.

¬с≥ назван≥ особливост≥ соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€ важливо враховувати й при обговоренн≥ проблем етики та естетики, бо назван≥ науки мають, €к вже зазначалось, €скраво виражений характер соц≥ально-гуман≥тарного знанн€. “обто, при розгл€д≥ етико-естетичноњ проблематики ми повинн≥ враховувати €к можна б≥льшу к≥льк≥сть р≥зних п≥дход≥в до них, р≥зних тлумачень, п≥ддавати њх власн≥й ≥нтерпретац≥њ, терпимо ставитись до тих ≥нтерпретац≥й, €к≥ не сп≥впадають ≥з нашими або й нав≥ть њм суперечать. ¬ ≥ншому випадку ми будемо зовс≥м неадекватн≥ природ≥ того, про що ми хочемо мати певн≥ знанн€.

 

 

ѕитанн€ 2: ≈тимолог≥€ терм≥н≥в "етика" та "мораль". ѕредмет етики. —п≥вв≥дношенн€ моральних, рел≥г≥йних та юридичних норм в сусп≥льному житт≥.

 

«найомство ≥з предметом наших дисципл≥н доречно розпочати ≥з по€сненн€ терм≥н≥в, що њх позначають, оск≥льки досить часто (хоча не завжди та не обов'€зково) саме значенн€ терм≥ну дозвол€Ї нам побачити дещо важливе в тому предмет≥, що ми його обговорюЇмо. “ерм≥н "етика" маЇ давньогрецьке походженн€; вих≥дним словом було слово "етос", що в одному ≥з його давн≥х значень перекладаЇтьс€ €к "м≥сце перебуванн€ людини". ≤нш≥ значенн€ Ц звичай, особливост≥ повед≥нки. ÷≥ значенн€ засв≥дчують, що п≥д етичним з давн≥х час≥в розум≥лос€ щось притаманне людин≥, щось належне дл€ нењ та таке, що неодм≥нно повинно було би виконуватись людьми. “ерм≥н "мораль" походить в≥д латинського слова "морес", €кому загалом приписують майже т≥ ж сам≥ значенн€, що й слову "етос": звичањ, особливост≥ повед≥нки. —аме словом "морес" римл€ни перекладали грецьке слово "етос". ќтже, у вих≥дному значенн≥ слова "етика" та "мораль" постають р≥зномовними синон≥мами. јле в ≥сторичному розвитку Ївропейськоњ культури сталос€ так, що врешт≥ значенн€ цих терм≥н≥в дещо роз≥йшлос€: словом мораль (в≥д лат. "морал≥с") стали позначати певну сукупн≥сть, певний наб≥р правил та норм повед≥нки, €ких людини повинн≥ були би дотримуватись в певному сусп≥льств≥ чи в певн≥й культур≥. ≈тика ж, оск≥льки цей терм≥н мав батьк≥вщиною —тародавню √рец≥ю, €ку традиц≥йно пов'€зують ≥з началами ф≥лософ≥њ, почала використовуватись в значенн≥ ф≥лософськоњ науки про мораль. ќтже, в найпершому окресленн≥ мораль постаЇ перед нами €к сукупн≥сть норм та правил людськоњ повед≥нки, а етика Ц €к ф≥лософська наука про мораль.

¬иникаЇ питанн€: чому не можна обмежитись чимось одним Ц або мораллю, або етикою, а до того ж: чим викликана потреба саме у ф≥лософськ≥й науц≥ про мораль? ƒл€ в≥дпов≥д≥ на ц≥ питанн€ ми повинн≥ уважн≥ше придивитись до де€ких аспект≥в людськоњ повед≥нки. ¬ ц≥лому ми розум≥Їмо, що людська повед≥нка повинна €кось регламентуватись хоча б тому, що людина €к правило маЇ свободу у вибор≥ своњх д≥й та вчинк≥в, отже, њй потр≥бн≥ опори, ор≥Їнтири, застереженн€, правила, нав≥ть просто знанн€ про можливий х≥д та насл≥дки своњх певних д≥й, пов'€заних ≥з в≥дношенн€ми до ≥нших людей. ћи також повинн≥ додати до цього й те, що люди не керуютьс€ в своњх д≥€х генетичними програмами повед≥нки (тобто Ц вродженими чи набутими ≥нстинктами), оск≥льки при на€вност≥ ≥нстинкт≥в не ми ними керуЇмо, а вони нами, тому в такому випадку не може ≥снувати умов дл€ вибору повед≥нки. ќтже, норми людськоњ повед≥нки повинн≥ базуватись не на генетичних програмах, а на €кихось ≥нших засадах, €к≥ ми попередньо можемо назвати культурно виробленими дозволами та заборонами. «розум≥ло також, що ц≥ дозволи та заборони повинн≥ враховувати ≥ свободу вол≥ людини, ≥ њњ розумн≥сть, ≥, врешт≥, те, що людськ≥ стосунки в≥дбуваютьс€ не на тл≥ б≥олог≥чних д≥й та потреб, а на тл≥ культурно-≥сторичних процес≥в та €вищ, на тл≥ колосальноњ маси штучних речей та засоб≥в людськоњ життЇд≥€льност≥ (артефакт≥в), на тл≥ мистецтва, форм соц≥альноњ орган≥зац≥њ житт€ (таких, €к право, держава, управл≥нн€ та ≥н.). ¬же в дан≥ часи людина почала вид≥л€ти себе з-пом≥ж ≥нших живих ≥стот та €вищ природи, оск≥льки поставала в своњх ви€вленн€х не простою одиницею активност≥, а суб'Їктом д≥й, не в стандартизованих структурах виживанн€, а через вар≥ативн≥сть вибору способу д≥й, не через реакц≥њ та в≥дчутт€, а через у€вленн€, образи, думки, €к≥ не сп≥впадали ≥з наочно наданим. ÷е значить, що людина в≥д≥рвалась в≥д природно-косм≥чного процесу, а тому повинна була виробити €к≥сть нов≥ засади дл€ своЇњ життЇд≥€льност≥. якщо ми спробуЇмо подумки врахувати хоч €коюсь м≥рою означен≥ чинники формуванн€ норм людських взаЇмин, ми повинн≥ врешт≥ зрозум≥ти, що характер д≥й людини, умовна "траЇктор≥€" њњ руху всередин≥ соц≥ального простору повинн≥ спиратись на досить продуман≥ та складно обумовлен≥ правила ≥ норми. ѕроте, скажемо пр€мо, далеко не вс≥ люди (а, може, нав≥ть б≥льш≥сть њх) все це враховують або просто звертають на це увагу. «в≥дси виникаЇ в≥дома нам ≥з власного життЇвого досв≥ду ситуац≥€: людина знаЇ, €к належить робити, €ка саме повед≥нка в≥д нењ вимагаЇтьс€, що вважаЇтьс€ г≥дним, а що не г≥дним людини, проте чомусь цього не дотримуЇтьс€, намагаЇтьс€ цього уникнути. як можна схарактеризувати таку позиц≥ю? Ц якщо людина в ц≥лому визнаЇ необх≥дн≥сть та значенн€ моральних норм, њњ навр€д чи можна назвати аморальною людиною, проте €кщо вона, визнаючи њх роль ≥ значенн€, не виконуЇ њх, то в даному випадку њњ д≥њ можна характеризувати €к неморальн≥. ¬ де€ких мовах ≥снують спец≥альн≥ терм≥ни дл€ в≥др≥зненн€ напр€му думок в сфер≥ морал≥ в≥д реальних д≥й; наприклад, в рос≥йськ≥й мов≥ ≥снують терм≥ни "мораль" ≥ "нравственность": моральною Ї людина, що визнаЇ важлив≥сть ≥ значенн€ норм ≥ правил морал≥ дл€ житт€, але при тому така людина може ≥нколи чинити "безнравственно". ¬ украњнськ≥й мов≥ ≥ те, ≥ ≥нше позначаЇтьс€ одним словом "моральн≥сть". ќтже, моральн≥сть Ц це ≥ визнанн€ необх≥дност≥ норм морал≥, ≥ њх дотриманн€. Ѕули спроби подавати рос≥йський терм≥н "нравственность" спец≥альним словом "моральн≥сн≥сть", але поки що цей терм≥н не приживс€. “ому будемо пам'€тати, що "моральн≥сть" в украњнськ≥й мов≥ Ц це слово, що позначаЇ ≥ стан думок в сфер≥ морал≥, ≥ повед≥нку, що ор≥Їнтована на виконанн€ норм морал≥. “у людину, €ка в≥дкидаЇ або заперечуЇ доречн≥сть, виправдан≥сть ≥снуванн€ моральних норм, називають "аморальною", а людину, що вважаЇ, що цими нормами можна спок≥йно знехтувати у д≥€х щодо €коњсь конкретноњ людини або життЇвоњ ситуац≥њ, називають "цин≥ком" (моральна позиц≥€ в≥дпов≥дно називаЇтьс€ "цин≥зм"; слово п≥шло в≥д назви ф≥лософськоњ теч≥њ у —тародавн≥й √рец≥њ, що в≥дкидала €к умовн≥ будь-€к≥ норми людськоњ повед≥нки). ≤снуЇ також позиц≥€ "≥мморал≥зму", що стверджуЇ неможлив≥сть та недоречн≥сть обмеженн€ житт€ будь-€кими нормами, тобто ≥з ц≥Їњ позиц≥њ житт€ не п≥дл€гаЇ моральному регулюванню, знаходитьс€ поза мораллю. “аку позиц≥ю в св≥й час доводив в≥домий н≥мецький ф≥лософ ‘.Ќ≥цше.

Ќаше попереднЇ знайомство ≥з €вищами етичноњ сфери викликаЇ додаткову низку питань. ѕо-перше, ми знаЇмо, що людську повед≥нку регулюЇ не лише мораль, а й право, рел≥г≥€; чим в≥др≥зн€ютьс€ моральн≥ норми в≥д рел≥г≥йних та правових (юридичних)? ѕо-друге, на чому (на €ких засадах, д≥€х €ких сусп≥льних орган≥в) тримаютьс€ моральн≥ норми та правила? Ќарешт≥, чому наука про мораль повинна бути саме ф≥лософською наукою? Ц —пробуЇмо дати в≥дпов≥д≥ на ц≥ важлив≥ питанн€, поза €кими наше розум≥нн€ морал≥ та етики скор≥ше за все залишитьс€ поверховим.

„им в≥др≥зн€ютьс€ моральн≥ норми людськоњ повед≥нки в≥д, перш за все, юридичних? якщо ми придивимос€ до юридичних норм, то пом≥тимо, що вони встановл€ютьс€ спец≥альними, так званими повноважними органами певного сусп≥льства (держави) та постають загальнообов'€зковими, тобто такими, що њх у в≥дпов≥дних ситуац≥€х повинн≥ виконувати однотипно (однаково) вс≥ члени сусп≥льства. ќбов'€зков≥сть юридичних норм носить нав≥ть примусовий характер, оск≥льки за њх дотриманн€м та виконанн€м сл≥дкують спец≥альн≥, так зван≥ Ц правоохоронн≥ органи. якщо €к≥сь члени сусп≥льства порушують його юридичн≥ норми, не вважають за необх≥дне зважати на них, то вони п≥дпадають п≥д юридичну в≥дпов≥дальн≥сть, а останн€ передбачаЇ ц≥лу низку спец≥альних заход≥в та покарань, що застосовуютьс€ до правопорушник≥в та правових н≥г≥л≥ст≥в (тих людей, що в≥дкидають закони держави).

ќкр≥м юридичних норм певн≥ правила житт€ пропов≥дують також р≥зноман≥тн≥ рел≥г≥њ. ќсоблив≥стю рел≥г≥йних норм постаЇ њх осв€чен≥сть божественним авторитетом, тобто в абсолютн≥й б≥льшост≥ рел≥г≥й вважаЇтьс€, що т≥ найперш≥ настанови на житт€, що њх пропагують та насаджують њњ служител≥, передан≥ люд€м Ѕогом пр€мо чи через €кихось пророк≥в, св€тих, €сновидц≥в, мес≥й. як правило, рел≥г≥йн≥ норми стосуютьс€ не другор€дних питань житт€, а, навпаки, найважлив≥ших: про стан людськоњ душ≥, людську долю, людське майбутнЇ, про життЇв≥ покаранн€ та винагороди. ќсновними чинниками дотриманн€ таких норм стають в≥ра, божественний (а також ≥ церковний) авторитет та страх людини перед вищими силами та можливими покаранн€ми. «вичайно, це далеко не вс≥ чинники, оск≥льки досить багато рел≥г≥й закликають людину любити Ѕога, в≥дчувати пр€мий зв'€зок ≥з Ќим, присутн≥сть Ѕога в людськ≥й дол≥ та душ≥. ≤ все ж до певноњ м≥ри справедливим щодо рел≥г≥њ залишаЇтьс€ док≥р, висунутий ще давньогрецьким ф≥лософом ƒемокритом: в≥н казав про те, що рел≥г≥€ вважаЇ кожну людину за сутн≥стю злочинною, оск≥льки не спод≥ваЇтьс€ на те, що людина сама, поза божественними настановами та страхом покарань, буде шл€хетною та доброчинною. Ћюдина ж, €ка не в≥рить у Ѕога, буде чинити зло або добро сама собою, в≥д своЇњ власноњ сутност≥ та природи. ≤ д≥йсно, наприклад, христи€нська рел≥г≥€ вважаЇ, що людина внасл≥док гр≥хопад≥нн€ сама вже не може стати на шл€х добра; њй потр≥бна божественна п≥дтримка (благодать). –ел≥г≥йна св≥дом≥сть передбачаЇ, що людин≥ потр≥бн≥ застороги, настанови, покаранн€; досить часто ми чуЇмо, €к рел≥г≥йно налаштован≥ люди похилого в≥ку кажуть про молодь, що вона-де не боњтьс€ Ѕога, а тому й розбещена.

Ќа в≥дм≥ну в≥д названих р≥зновид≥в норм людськоњ повед≥нки та способ≥в введенн€ людини в належн≥, г≥дн≥ людини способи д≥й, моральн≥ норми тримаютьс€ зовс≥м ≥ншими засадами. як правило, вид≥л€ють "три стовпи" утвердженн€ та д≥њ моральних норм, тому вважаЇтьс€, що виконанн€ моральних норм тримаЇтьс€ на:

1) культурно-≥сторичних традиц≥€х, звича€х, що прищеплюютьс€ людин≥ через вихованн€;

2) авторитет≥ громадськоњ думки, що певною м≥рою виражаЇ та в≥дображаЇ зазначен≥ в пункт≥ першому звичањ та традиц≥њ, перевод€чи останн≥ в прост≥р соц≥альноњ психолог≥њ;

3) сумл≥нн≥, внутр≥шньому людському в≥дношенн≥ до своњх людських обов'€зк≥в, власноњ г≥дност≥ та г≥дност≥ ≥нших людей.

якщо вдуматись у ц≥ три пров≥дн≥ засади функц≥онуванн€ моральних норм, то можна й потр≥бно оц≥нити њх вс≥ належною м≥рою. ƒл€ б≥льшост≥ людей норми повед≥нки постають елементами вихованн€, традиц≥й, звичањв, настанов старшого покол≥нн€. “акий спос≥б ≥снуванн€ Ї нормальним дл€ моральних норм, проте над≥йн≥сть та виправдан≥сть в такий спос≥б набутих норм Ї дещо сумн≥вною. ѕо-перше, люд€м, €к правило, не по€снюють, чому саме таких норм та звичањв сл≥д дотримуватись, а €кщо по€снюють, то дуже специф≥чно: просто кажуть "ћоњ батьки робили так, € роблю так, ≥ ти повинен робити та само". ѕо-друге, такого роду прищеплен≥ норми та звичањ не передбачають людського вибору, моральноњ творчост≥, новац≥й, а тому вони не спрацьовують у незвичних, не стандартних ситуац≥€х. ѕо-третЇ, при цьому лишаЇтьс€ в т≥н≥ самий зм≥ст такого роду норм, њх зв'€зок ≥з людиною, оск≥льки час та умови њх виникненн€ лишаЇтьс€ нев≥домим. ¬≥дпов≥дно, до них не можна поставитись ≥з розум≥нн€м, внутр≥шн≥м переконанн€м. “ому й виходить, що норми повед≥нки, прищеплен≥ людин≥ через традиц≥њ вихованн€ та позбавлен≥ над≥йних внутр≥шн≥х засад, ≥нколи досить легко деформуютьс€, забуваютьс€, в≥дкидаютьс€, особливо на тл≥ стр≥мких зм≥н сучасного житт€. Ќе п≥дл€гаЇ сумн≥ву бажан≥сть св≥домого ставленн€ до засад свого житт€ та своЇњ повед≥нки, проте осв€чене традиц≥Їю маЇ своЇ виправданн€. ƒосить часто молод≥ люди вважають традиц≥њ попередн≥х покол≥нь р≥зновидом забобон≥в або й просто чимось в≥джилим та застар≥лим. Ћише разом ≥з життЇвим досв≥дом приходить усв≥домленн€ значущост≥ традиц≥й, звичањв, ритуал≥в, бо саме вони внос€ть внутр≥шню стаб≥льн≥сть у пот≥к людського житт€, стаб≥л≥зуючи його не ззовн≥, а ≥з середини. ¬≥домо, €кого важливого значенн€ надають традиц≥€м та ритуалам у сх≥дних цив≥л≥зац≥€х, бо там вважаЇтьс€, що лише неперервне багатов≥кове триванн€ може св≥дчити про життЇздатн≥сть тих чи ≥нших складових людського житт€. ” людському житт≥ все так чи ≥накше, тою чи ≥ншою м≥рою прос€кнуте задумом, нам≥рами, сенсом, а тому просте виконанн€ традиц≥й та звичањв спроможне вводити людину в певний життЇвий настр≥й, пропитуватись певними думками, проникати в глибинн≥ життЇв≥ сенси.

“ак само навр€д чи можна вважати громадську думку виключно тиран≥чною, хоча такий момент в н≥й може бути справд≥ на€вним. ¬решт≥-решт важливо розум≥ти, що ми сам≥ ≥з своњми станами св≥домост≥, ≥де€ми та переконанн€ми створюЇмо загальну духовну атмосферу сусп≥льства, тому ми маЇмо не €кесь зовн≥шнЇ, стороннЇ в≥дношенн€ до нењ, а внутр≥шнЇ, ос€€не сенсом, розумн≥стю. “е ж саме ми повинн≥ приписувати й ≥ншим членам сусп≥льства. ѕроте, безумовно, вир≥шальну роль у функц≥онуванн≥ моральних норм та њх дотримуванн≥ в≥д≥граЇ людське сумл≥нн€: €кими би не були вихованн€, загальн≥ настанови та настроњ, €кщо людина всередин≥ себе самоњ не зд≥йснить виб≥р на користь того чи ≥ншого ставленн€ до морал≥, н≥€ким примусом, н≥€кими умовл€нн€ми цього н≥хто не зробить. «в≥дси стаЇ зрозум≥лим найб≥льш важливий та вир≥шальний момент у природ≥ моральних норм: вони виражають внутр≥шнЇ, особист≥сне прийн€тт€ чи не прийн€тт€ певних характеристик людських стосунк≥в, тобто ту м≥ру людськост≥, €ку кожна людина здатна та зг≥дна прийн€ти в свою душу та свою думку. ≤нколи кажуть так: у в≥дношенн≥ до морал≥ (чи просто Ц в моральност≥) про€вл€Їтьс€ те, €кою м≥рою та ≥нша людина Ї людиною, €кою м≥рою вона в≥дпов≥даЇ людськ≥й сутност≥. —таЇ також зрозум≥лим, чим моральне в≥дношенн€ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д рел≥г≥йного: у моральному р≥шенн≥ над людиною н≥хто не стоњть, вона сама ви€вл€Ї себе €к перша ≥ останн€ ≥нстанц≥€ морального р≥шенн€ ≥ вибору.

¬думаЇмос€ ще раз у характер моральних норм: ≥з урахуванн€м всього сказаного, можна стверджувати, що моральн≥ норми постають Їдн≥стю сусп≥льного та ≥ндив≥дуального, наданого (нав≥ть нав'€заного) та вибраного, регламентованого та дов≥льного, ≥сторичного та на€вного, прийн€тного та неприйн€тного. “очн≥ше, вони формуютьс€ на перехрест≥, з≥ткненн≥ названих чинник≥в та фактор≥в, постаючи чимось стаб≥л≥зованим, проте й нест≥йким, готовим до зм≥н та перетворень. ¬они Ї чимось суто людським, але й до певноњ м≥ри ≥ над-людським, оск≥льки в них знаход€ть своЇ ви€вленн€ не лише усв≥домлен≥ людьми умови њх житт€, д≥€льност≥, людських взаЇмин, а й також неусв≥домлен≥, так≥, що с€гають загальних онтолог≥чних засад бутт€ людини €к ≥стоти водночас природно-косм≥чноњ та соц≥ально-культурноњ та одухотвореноњ. “ому в етичних нормах д≥ють не лише розум≥нн€, м≥ркуванн€, рац≥ональний виб≥р, а й ≥нтуњц≥€, емоц≥њ, почутт€, прагненн€. «в≥дси випливаЇ, що поза зверненн€м до морал≥ навр€д чи ми зможемо належною м≥рою зрозум≥ти людину.

Ќа основ≥ проведенн€ в≥дм≥нностей м≥ж моральними та юридичними нормами можна тепер зрозум≥ти, чому в сучасному сусп≥льств≥ повед≥нка людини регулюЇтьс€ двома такими типами норм; здавалос€ б, €кщо Ї юридичн≥ норми, €кщо вони Ї обов'€зковими дл€ вс≥х член≥в сусп≥льства, €кщо за њх дотриманн€м ретельно сл≥дкують спец≥альн≥ органи, €кщо, врешт≥, за њх невиконанн€ карають, нав≥що потр≥бн≥ ще й моральн≥ норми? ƒоречно сказати, що в де€ких зах≥дноЇвропейських крањнах ≥нколи €краз ≥ вважають, що самих лише юридичних норм дл€ регулюванн€ людських взаЇмин ц≥лком достатньо. “акого роду настроњ простежуютьс€ в јнгл≥њ, в —Ўј. ¬ такому п≥дход≥ прогл€даютьс€ де€к≥ своњ резони, що не позбавлен≥ сенсу: €кщо людина ретельно виконуЇ юридичн≥ норми, то вона забезпечуЇ тим самим соб≥ життЇву стаб≥льн≥сть та не завдаЇ шкоди ≥ншим люд€м. ѕроте в ц≥й же позиц≥њ можна побачити й певн≥ елементи людськоњ взаЇмноњ байдужост≥, бо ми знаЇмо, що т≥ ж сам≥ д≥њ, що пов'€зан≥ ≥з виконанн€м €кихось обов'€зк≥в, можна робити по-р≥зному: сумл≥нно, не сумл≥нно, натхненно, ≥з внутр≥шн≥м спротивмо та ≥н. якщо ж припустити в≥дсутн≥сть зовн≥шнього контролю за людиною, то п≥д запитанн€м опинитьс€ й прогнозуванн€ њњ повед≥нки. “аким чином, ≥снуванн€ юридичних норм не в≥дм≥н€Ї потребу в таких нормах житт€ та повед≥нки, природа €ких зумовлена власним людським вибором, що Ї виключно внутр≥шн≥м вибором та р≥шенн€м ≥ що передбачаЇ про€в автентичних глибинних €костей тоњ людини, що обираЇ.

ќтже, серед тих норм, що регулюють людську повед≥нку в сусп≥льств≥ та людськ≥ взаЇмини пр€мо виражають людську сутн≥сть та характеристики людськоњ особистост≥ саме моральн≥ норми. ј оск≥льки все те, що стосуЇтьс€ духовних процес≥в людини, њњ внутр≥шн≥х про€в≥в та характеристик, про€в≥в њњ самовладност≥, њњ суб'Їктивност≥ перебуваЇ у в≥данн≥ ф≥лософ≥њ, то й етика, €к наука про мораль, њњ природу, характер функц≥онуванн€ моральних норм, постаЇ саме ф≥лософською наукою. «розум≥ло також ≥ те, що предметом ц≥Їњ науки постаЇ €к природа морал≥, так ≥ њњ в≥дношенн€ до людини, людськост≥, людськоњ духовност≥, загальних особливостей та засад людського способу бутт€.

Ќа звершенн€ розгл€ду даного питанн€ зазначимо, що попри т≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж пон€тт€ми "етика" та "мораль", що були окреслен≥ на початку розгл€ду питанн€, ц≥ терм≥ни досить часто вживаютьс€ €к синон≥ми, тобто досить часто люди кажуть "етичн≥ проблеми", але також в тих же самих випадках - "моральн≥ проблеми", "етичн≥ €вища" Ц "моральн≥ €вища", "етична ситуац≥€" Ц "моральна ситуац≥€" та ≥н. “акож досить часто дл€ того, щоби засв≥дчити принципову Їдн≥сть етики та морал≥ використовують словосполученн€ "морально-етичне". ¬раховуючи сказане, сл≥д в≥дмовитись в≥д €коњсь радикальноњ та однозначноњ позиц≥њ в практиц≥ вживанн€ даних сл≥в та памТ€тати одне: треба розум≥ти ≥снуючи тут в≥дм≥нност≥, що стосуютьс€ зм≥сту та спр€мованост≥ даних €вищ д≥йсност≥, та враховувати њх.

ѕитанн€ 3. ѕредмет естетики. —п≥вв≥дношенн€ етики та естетики та њх структура.

якоюсь м≥рою окреслен≥ характеристики етики поширюютьс€ й на естетику та њњ важлив≥ особливост≥, хоча йдетьс€ тут про дещо ≥нше. —лово "естетика" також маЇ давньогрецьке походженн€ ≥ перекладаЇтьс€ воно перш за все ≥ переважно €к чуттЇве, почуттЇве. ≤з давн≥х час≥в люди пом≥тили те, що њх почутт€ постають досить важливим чинником повед≥нки, а ≥нколи влада почутт≥в ви€вл€Їтьс€ сильн≥шою за доведенн€ розуму та здоровий глузд. ≤ взагал≥ почутт€ не живуть сам≥ по соб≥, десь в≥дсторонено в≥д процес≥в житт€, а вплетен≥ в них, тому суттЇво позначаютьс€ на всьому, що в≥дбуваЇтьс€ ≥з людиною. “ак само люди давно пом≥тили, що почутт€ д≥ють ≥ про€вл€ютьс€ амб≥валентно (подв≥йно): вони або Ї позитивними (викликають задоволенн€, принос€ть задоволенн€), або негативними (принос€ть стражданн€). Ћюдськ≥ почутт€ можуть мати досить р≥зн≥ джерела виникненн€: це можуть бути взаЇмини м≥ж людьми, х≥д розгортанн€ певних людських доц≥льних д≥й, стан людського здоров'€ та самопочутт€ людини. ѕроте одна риса людськоњ чуттЇвост≥ здавна постала дл€ людини водночас €к очевидно пом≥тна, так ≥ загадкова: йдетьс€ про людську реакц≥ю на те €вище, що традиц≥йно називають красою. „ому? Ц ѕерш за все тому, що вс≥ ≥нш≥ назван≥ джерела почутт≥в не пов'€зан≥ такою м≥рою ≥з найсуттЇв≥шими особливост€ми суто людського в≥дношенн€ до д≥йсност≥. ќстаннЇ передбачаЇ те, що ми сприймаЇмо д≥йсн≥сть через "екран св≥домост≥", тобто через т≥ ≥нтелектуальн≥ утворенн€, що формуютьс€ в наш≥й св≥домост≥ (знанн€, образи, у€вленн€). „им багатшими та гнучк≥шими будуть так≥ утворенн€, тим €скрав≥шою та багатоман≥тною буде в≥дкрита нам д≥йсн≥сть. ¬≥дчутт€ краси, реакц≥€ на красу зумовлен≥ загальними особливост€ми людського в≥дношенн€ до д≥йсност≥, опосередкованого св≥дом≥стю, тобто тими образами та у€вленн€ми, що ми њх маЇмо в своњй св≥домост≥. “ому в естетиц≥ таке важливе м≥сце в≥дведене саме пон€ттю "образу", оск≥льки там, де Ї пр€м≥ реакц≥њ на д≥ю зовн≥шн≥х чинник≥в, тим б≥льше Ц чинник≥в суто в≥тального (пр€мого життЇвого) значенн€, там вести розмову про естетичне можна хиба що через проведенн€ певних аналог≥й ≥з людиною та њњ сприйн€тт€м д≥йсност≥. ќтже, при тому, що ми здатн≥ мати почутт€ ≥з р≥зних джерел, лише в такому нашому в≥дношенн≥ до д≥йсност≥, в €кому на перший план виход€ть переживанн€ краси, гармон≥њ, виразност≥ в њх образному вт≥ленн≥, ми њх маЇмо в специф≥чно людський спос≥б, маЇмо њх, так би мовити, вс≥м контекстом свого душевного стану. —аме таке в≥дношенн€ до д≥йсност≥, €ке викликаЇтьс€ перш за все та переважно нашим суто людським зачаруванн€м красою, постаЇ предметом естетики (або Ї естетичним в≥дношенн€м).

—ила краси, њњ, нав≥ть можна сказати, непереможна могутн≥сть була давно ви€влена людською думкою ≥ давно постала предметом осмисленн€, а то й загадкою. ўе в ц≥л≥й низц≥ м≥фолог≥чних сюжет≥в €вище краси подавалось €к майже всевладне, таке, п≥д чарами €кого людина втрачала розум, самовладанн€, йшла на €к≥сь необдуман≥ кроки, а то й губила себе. ћожна згадати б≥бл≥йну царицю —авську, Ќарциса, що закохавс€ в своЇ в≥дображенн€ в вод≥, героњв давньогрецького епосу, “ристана та ≤зольду, Ћейл≥ та ћенджуна, геро€ опов≥данн€ ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в" та ≥н.

Ћюдська чутлив≥сть до краси досить повно та €скраво про€вл€Їтьс€ в р≥зного роду художньо-мистецьк≥й д≥€льност≥, у р≥зновидах та творах мистецтва. ѕроте осмисленн€ природи краси ви€вилось надзвичайно складним та утаЇмниченим: вже, наприклад, життЇвий досв≥д дозвол€Ї нам звернути увагу на те, що красиве, чар≥вне дл€ одн≥Їњ людини може лишити ≥ншу людину байдужою. ѕевне сполученн€ кольор≥в в одн≥й культур≥ сприймаЇтьс€ €к вишукане, а в ≥нш≥й Ц €к грубе та прим≥тивне. ќдн≥ люди (≥ мислител≥) вважають €вище краси абсолютно позарац≥ональним, тобто таким, що не може бути по€снене розумом, а ≥нш≥, навпаки, п≥двод€ть п≥д обірунтуванн€ цього €вища рац≥ональн≥, нав≥ть суто науков≥ по€сненн€ (скаж≥мо, геометричн≥, математичн≥, л≥нгв≥стичн≥, психолог≥чн≥, ≥нформативн≥, етолог≥чн≥ та ≥н.).

ѕри загальному огл€д≥ естетичного в≥дношенн€ особливо кидаЇтьс€ у в≥ч≥ те, що воно €скраво та незаперечно про€вл€Ї себе €к таке, що належить до соц≥ально-гуман≥тарноњ сфери: воно очевидно постаЇ в окресленн€х людських зац≥кавлень, внутр≥шнього вибору, особист≥сних ≥нтерпретац≥€х та ≥н. ¬ останн≥х пунктах ми може зазначити, що н≥хто не може примусити людину милуватис€ тим, що дл€ нењ постаЇ €к в≥дразне, неприЇмне, таке, що в≥дштовхуЇ. "ѕро смаки не сперечаютьс€" Ц стверджуЇ в≥доме присл≥в'€, ≥ це Ї ц≥лком очевидним. “е, що дл€ нас постаЇ у ви€вленн€х краси, не лише нас приваблюЇ, п≥дносить життЇвий настр≥й, а й виконуЇ роль стимулу дл€ житт€, певним життЇвим ор≥Їнтиром та засадою дл€ вибору типу повед≥нки. ѕсихолог≥€ стверджуЇ, що найперш≥ реакц≥њ людини на д≥йсн≥сть, т≥ образи д≥йсност≥, що западають њй в душу вже в ранньому в≥ц≥, значною м≥рою нос€ть характер естетичних реакц≥й, а пот≥м саме ц≥ реакц≥њ визначають, що та €к буде сприймати людина, накопичуючи життЇвий досв≥д. ≤з такого стану речей стаЇ зрозум≥лою важлива роль культурного оточенн€ та культурних традиц≥й, всередин≥ €ких формуЇтьс€ людина. “обто, естетичн≥ у€вленн€ людини, њњ естетичн≥ смаки, ≥деали, реакц≥њ так само €к ≥ етичн≥ норми, прищеплюютьс€ людин≥ та формуютьс€ в њњ св≥домост≥ п≥д впливом вихованн€, традиц≥й, осв≥ти. јле так само, €к ≥ в сфер≥ етики, вир≥шальна роль тут належить власн≥й "робот≥ душ≥", власним зусилл€м особистост≥, бо в естетичному в≥дношенн≥ людина також перебуваЇ в сфер≥ внутр≥шнього вибору та внутр≥шньоњ свободи, тобто тут вона реал≥зуЇ своњ ≥нтимн≥, орган≥чн≥ потреби.

ћ≥ж етикою та естетикою ≥снують Їдн≥сть та в≥дм≥нн≥сть, хоча саме њх Їдн≥сть, давно пом≥чена людьми, в≥дзначаЇтьс€ перш за все. як ≥ ран≥ше, ми схильн≥ вважати, що красива людина повинна бути над≥леною ≥ вищими моральними доброчесност€ми, тому в нас викликаЇ огиду ситуац≥€, коли краса не доповнюЇтьс€ моральн≥стю; в таких ситуац≥€х ми кажемо "холодна краса", "потворна краса", "облудна краса". Ќа прот€з≥ тривалого часу в р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи ≥снувало (й продовжуЇ ≥снувати) переконанн€ в тому, що мистецтво повинно силою краси перш за все пропагувати та прищеплювати людин≥ висок≥ моральн≥ принципи та €кост≥. ќсобливо такий погл€д культивувавс€ в епоху реал≥стичного мистецтва (≥з середини ’≤’ ст.), коли вважалось, що мистецтво повинно прагнути виразити правду житт€, €ка н≥коли не може бути повною та виправданою поза певними моральними висновками. —л≥д сказати, що в наш≥й сучасн≥й сусп≥льн≥й ситуац≥њ люди досить гостро переживають засилл€ на екранах телебаченн€ американських ф≥льм≥в, €к≥ досить часто майже осп≥вують насильство, сваволю, жорсток≥сть, моральну безпринципн≥сть. як ≥ ран≥ше, ми вважаЇмо, що мистецтво повинно будити в нас добр≥ почутт€ перш за все.

™дн≥сть етики та естетики про€вл€Їтьс€ певною м≥рою ≥ в певн≥й тотожност≥ њх структур €к напр€м≥в людськоњ духовноњ д≥€льност≥, що певною м≥рою сп≥вв≥дноситьс€ ≥з етичним та естетичним €к особливими сферами людськоњ життЇд≥€льност≥. як правило, в структур≥ етики та естетики вид≥л€ють: а) св≥дом≥сть (етичну та естетичну); б) д≥€льн≥сть (в≥дпов≥дно, також етичну та естетичну); в) результати ц≥Їњ д≥€льност≥. ¬ етичн≥й та естетичн≥й св≥домост≥ присутн≥ ≥дењ, теор≥њ, погл€ди, у€вленн€, ≥деали, смаки та в≥дпов≥дн≥, тобто етичн≥ та естетичн≥ емоц≥њ, почутт€ ≥ переживанн€. ≤нколи спец≥ально под≥л€ють таку св≥дом≥сть на два р≥вн≥: р≥вень ≥дей та р≥вень почутт≥в. —л≥д зазначити, що в даних сферах людського житт€ вагоме м≥сце належить саме емоц≥€м, почутт€м, переживанн€м, оск≥льки, €к вже зазначалось, етика та естетика волод≥ють характером душевно-духовноњ ц≥л≥сност≥, тобто за умов вибору або наданн€ переваг чи-то в етичн≥й сфер≥, чи-то в естетичн≥й в цей виб≥р включаютьс€ вс≥ людськ≥ душевн≥ €кост≥, а не лише розрахунок та рац≥ональний проект.

≈тична та естетична д≥€льн≥сть постаЇ про€вом людськоњ активност≥ в зазначених сферах, хоча ц€ активн≥сть носить в них дещо в≥дм≥нний характер: коли йдетьс€ про естетичне, то тут почутт€ та емоц≥њ в≥д≥грають пров≥дну, вир≥шальну роль, адже навр€д чи можна творити, наприклад, художн≥ твори в стан≥ байдужост≥. ¬ етичн≥й д≥€льност≥, навпаки, певн≥ м≥ркуванн€, нав≥ть знанн€ та елементарна об≥знан≥сть виход€ть на перший план, оск≥льки сама сутн≥сть етичного передбачаЇ хоч €кесь розумове ор≥Їнтуванн€ в нормах та правилах повед≥нки. “ому етичну д≥€льн≥сть з час≥в јристотел€ називають "практичним розумом", тобто йдетьс€ саме про участь розумового м≥ркуванн€ у визначенн≥ того, €к коли належить вчинити. ≈тична та естетичн≥ д≥€льн≥сть також по-р≥зному диференц≥йован≥: естетична д≥€льн≥сть под≥л€Їтьс€ на види за сферами та галуз€ми застосуванн€; тут вид≥л€ють художню д≥€льн≥сть, мистецьку, прикладну естетичну д≥€льн≥сть, техн≥чну та промислову естетичну д≥€льн≥сть, спортивну та ≥н. ≈тична д≥€льн≥сть також може под≥л€тись за ц≥Їю ознакою (етикет, етика сп≥лкуванн€, б≥знесу та ≥н.), проте важливо також розр≥зн€ти внутр≥шн≥ складов≥ етичноњ д≥€льност≥, де ф≥гурують етичний виб≥р, етичне р≥шенн€, етичний вчинок.

≈тична та естетична д≥€льн≥сть не може бути в≥дстороненою в≥д своњх результат≥в, проте й тут на перший план виходить скор≥ше в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними, н≥ж схож≥сть: результатами естетичноњ д≥€льност≥ постають реальн≥ реч≥, естетичн≥ предмети (€к≥ ≥нколи можуть бути ледве вловимими, €к-от, наприклад, естетика вчинку, проте в б≥льшост≥ це картини, скульптури, буд≥вл≥, орнамент, декор та ≥н.), тод≥ €к результати етичноњ д≥€льност≥ нос€ть перш за все та переважно духовно-≥нтелектуальний характер. “радиц≥йно вважаЇтьс€, що найпершим результатом етичноњ д≥€льност≥ постають почутт€ задоволенн€ (або незадоволенн€), спок≥йного сумл≥нн€, позитивних реакц≥й на встановленн€ миру та злагоди м≥ж людьми. ѕроте й етична д≥€льн≥сть може приносити ц≥лком ф≥зичн≥ результати; наприклад, це може бути вр€товане житт€, над≥ленн€ людини €кимись матер≥альними благами через благод≥йну д≥€льн≥сть.

«вернемось спец≥ально до в≥дм≥нностей м≥ж етичними та естетичними спр€муванн€ми людини: в сфер≥ морал≥ виб≥р, що його зд≥йснюЇ людина, визначаЇтьс€ сп≥вв≥дношенн€м позитивного та негативного, врешт≥ Ц добра ≥ зла. “обто тут зд≥йснюЇтьс€ виб≥р м≥ж тим, що, умовно кажучи, постаЇ ≥з знаком "плюс" та тим, що постаЇ ≥з знаком "м≥нус". ¬ естетиц≥ почутт€ також можуть поставати, €к вже в≥дзначалось, позитивними або негативними, але €к т≥, так ≥ ≥нш≥ все одно належать до сфери естетичного. “обто естетичними будуть €к позитивн≥, так ≥ негативн≥ почутт€, тобто почутт€, що викликаютьс€ сприйн€тт€м прекрасного, так ≥ сприйн€тт€м потворного, злого. ’оча у звичайному повс€кденному вжитку ми досить часто слово "неестетично" сприймаЇмо €к "некрасиве", "потворне", "в≥дштовхуюче". “аким чином, €кщо меж≥ етичного визначаютьс€ запереченн€м етики (або морал≥), то меж≥ естетичного позначаютьс€ в≥дсутн≥стю або не розр≥зн€нн€м образного та натурального: там, де ми, наприклад, сприймаЇмо художн≥й тв≥р у пр€м≥й проекц≥њ на д≥йсн≥сть, естетичне почутт€ може бути й присутн≥м, але не в≥докремленим в≥д натурал≥стичного. “ому естетичне протистоњть прагматичному: €кщо ми сприймаЇмо пейзаж виключно заклопотано, з позиц≥њ потреб виробництва, це не буде естетичне сприйн€тт€. ≤ навпаки, €кщо ми читаЇмо €к≥йсь тв≥р ≥ кажемо: "÷е брехн€, такого у житт≥ не буваЇ", то ми також перебуваЇмо за межами суто естетичного в≥дношенн€. ≈стетичне в≥дношенн€, таким чином, це в≥дношенн€, що ф≥ксуЇ дистанц≥йоване, не пр€ме, не б≥олог≥чно чи еколог≥чно зац≥кавлене в≥дношенн€ до д≥йсност≥, а в≥дношенн€, що в≥двол≥каЇ нас в≥д пр€моњ участ≥ в д≥йсност≥, занурюЇ в дещо умовний св≥т (ми би зараз сказали: св≥т в≥ртуальноњ реальност≥), але тим самим св≥т, €кий створений людиною, в≥дкритий людин≥, св≥т ≥з суттЇвим в≥дсотком духовного (чи душевного) забарвленн€.

 

ѕитанн€ 4: ћ≥сце етики та естетики в духовн≥й культур≥ людства.

≤з зм≥сту попередн≥х питань нам стаЇ достатньо зрозум≥лими предмети, специф≥ка, спр€мован≥сть етики та естетики. ћи можемо достатньо впевнено стверджувати, що обидв≥ ц≥ дисципл≥ни стосуютьс€ суто людських зац≥кавлень та про€в≥в. ¬ласне, вони ввод€ть нас в св≥т людського бутт€, значною м≥рою допомагаючи усв≥домити особливост≥ €к цього св≥ту, так ≥ людини.

¬ ц≥лому той св≥т, €ким та в €кому живе людина, Ї св≥том культури Ц дечого створеного людиною, а не ≥снуючого в природ≥ та космос≥ самим собою. јле саме внасл≥док того св≥т культури несе на соб≥, в своњх формах та своЇму зм≥ст≥ суттЇв≥ особливост≥ людини, тобто постаЇ таким, що розкриваЇ та виражаЇ њњ сутн≥сть та характерн≥ про€ви. —юди, в цей св≥т, включають все те, що пов'€зане ≥з людською виробничою д≥€льн≥стю та њњ технолог≥€ми, витвори мистецтва, обр€ди, культи, церемон≥њ €к св≥тського, так ≥ рел≥г≥йного характеру, дос€гненн€ людей в галуз≥ п≥знанн€ та розвитку форм розумноњ повед≥нки та ≥н. ѕроте не виникаЇ сумн≥ву в тому, що сутн≥сть культури с€гаЇ значно глибших речей, а саме Ц творчих можливостей людини, що так чи ≥накше зосереджен≥ в €вищах духовного плану. “ому в наукових ц≥л€х та ц≥л€х управл≥нн€ культуру досить умовно под≥л€ють на матер≥альну ≥ духовну, вважаючи њњ осередд€м саме останню.  оли ведуть мову про духовну культуру, на перший план вивод€ть р≥зноман≥тн≥ стани св≥домост≥, форми про€в≥в св≥домого житт€ та його здобутки. ќск≥льки етика та естетика стосуютьс€ внутр≥шн≥х ор≥Їнтац≥й людини, њњ, можна сказати, ≥нтимних тем та питань, вони вход€ть в склад духовноњ культури людства ≥, можна сказати, займають в н≥й пров≥дне м≥сце.

як в≥домо, духовн≥ €вища ≥ процеси не мають форм пр€мого та адекватного матер≥ального виразу свого зм≥сту: нав≥ть слова мови, €к≥ використовуЇ ц≥лком конкретна та в≥дм≥нн≥ в≥д ≥нших людей особа, Ї загальними дл€ певноњ сукупност≥ людей. јле в етиц≥ та естетиц≥ йдетьс€ саме про духовний виб≥р, духовн≥ р≥шенн€ та ор≥Їнтири. „и можуть в такому раз≥ етичн≥ та естетичн≥ €вища виконати своЇ призначенн€? Ц Ќа це запитанн€ ≥снують в≥дм≥нн≥, ≥нколи нав≥ть пр€мо протилежн≥ твердженн€ ≥ думки. Ћюди, що мали справу ≥з мистецькою д≥€льн≥стю, чудово знають, €к складно створити щось д≥йсно своЇ та ориг≥нальне; €к правило, р≥зного роду обставини "збивають" майстра на €к≥сь шаблони, загальноприйн€тн≥ вз≥рц≥ та вир≥шенн€. « ≥ншоњ сторони, вс≥м в≥дом≥ свого роду престижн≥ або модн≥ уподобанн€ в галуз≥ мистецтва: в певн≥ часи в певних крањнах люди, що вважають себе об≥знаними на мистецтв≥, ретельно сл≥дкують за тим, хто що читаЇ, €к≥ в≥дв≥дуЇ вистави та музењ; людину, не прилучену до певних мистецьких акц≥й можуть зневажати €к необ≥знану. “е ж саме можна сказати й на адресу етичних норм: у ’≤’ ст. датський ф≥лософ —. ≥ркегор стверджував, що етичн≥ норми не виражають людськоњ ≥ндив≥дуальност≥ ≥ не служать њй, оск≥льки вони Ї однаковими дл€ вс≥х. “ому, на його думку, триматис€ морал≥ Ц значить в≥дмовл€тись в≥д своЇњ ун≥кальност≥. ўось схоже ми знаходимо й в думках ‘.Ќ≥цше, €кий вважав, що будь-€к≥ обмеженн€ житт€ постають його послабленн€м, тому житт€ Ц поза мораллю. ќтже, чи справд≥ етика та естетика ввод€ть нас в осередд€ людськоњ особистост≥, в сферу внутр≥шнього досв≥ду та вибору?

—л≥д сказати, що будь-що ≥ндив≥дуальне не може про€вити себе €к саме неповторне ≥накше, €к лише у в≥дношенн≥ до чогось сталого та загального. Ќаприклад, €кщо в нас немаЇ Їдиноњ м≥ри дл€ вим≥рюванн€ розм≥р≥в т≥л, то ми не зможемо виправдано судити про в≥дм≥нност≥ кожного з них за розм≥рами, €кщо не ≥снуЇ Їдиних правил дл€ певних спортивних змагань, то ми не зможемо пор≥внювати њх м≥ж собою та робити висновки щодо ун≥кальност≥ та ориг≥нальност≥ певних спортивних дос€гнень. ќтже, перше, що ми повинн≥ зрозум≥ти, це те, що ≥снуванн€ загальних моральних норм, а також певних стереотип≥в у погл€дах на певн≥ мистецьк≥ €вища Ї необх≥дною умовою дл€ пор≥вн€нь та оц≥нок д≥й, погл€д≥в, суджень окремих людей. ”€в≥мо соб≥, що вс≥ люди чин€ть на св≥й власний розсуд, ≥ м≥ж ними немаЇ н≥€ких згод в≥дносно д≥й; €сно, що в такому випадку у нас не буде н≥€ких засад дл€ винесенн€ хоч €кихось виправданих суджень щодо таких д≥й.

јле це не значить, що ми, спрощуючи ситуац≥ю, повинн≥ тепер вважати, що чим ретельн≥ше буде €кась людина виконувати загальн≥ настанови, тим вона буде ориг≥нальн≥шою. «вичайно, це не так. јле саме в простор≥ ≥ндив≥дуального в≥дношенн€ до загальних усталених ≥ може в≥дбутись те, що утворюЇ та виражаЇ нашу неповторн≥сть. “ому €к вчинки людей, так ≥ њх повед≥нку сл≥д оц≥нювати разом ≥ т≥льки разом ≥з њх нам≥рами, думками, оц≥нками, судженн€ми, р≥шенн€ми. ѕоза цим д≥њ людини перетворюютьс€ на ф≥зичн≥ €вища (чи факти), €к≥ можна вим≥рювати засобами ф≥зики та математики. “ому-то етика та естетика й постають не просто про€вами соц≥ально-гуман≥тарних наук, а й певною концентрац≥Їю особливостей соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€, бо останнЇ, €к ми вже з'€сували, передбачаЇ комун≥кац≥ю, ≥нтерпретац≥ю, внутр≥шн≥й виб≥р. «начить, цим сферам знанн€ належить центральне, пров≥дне м≥сце в духовн≥й культур≥ людства. “ому недаремно, коли ми знайомимос€ ≥з €кимись культурами, зниклими цив≥л≥зац≥€ми, ми всюди шукаЇмо њх ви€влень чи-то в особливост€х людського житт€ та повед≥нки, чи-то в формах ви€вленн€ њх творчого ген≥ю.

 оли ми ведемо розмову про м≥сце етики та естетики в духовн≥й культур≥ людства, ми не повинн≥ забувати про те, що духовн≥ €вища складають орган≥чну та нев≥д'Їмну частину загальних процес≥в людськоњ життЇд≥€льност≥. ѕоза ними ц€ д≥€льн≥сть була би простим продовженн€м природно-косм≥чного процесу, в €кому люди були би не д≥€чами, а лише його елементами. “ому духовн≥ процеси не можуть бути в≥др≥заними в≥д загальних процес≥в житт€. јле вони не повинн≥ ≥ зливатис€ ≥з останн≥ми: духовн≥ €вища надають процесами житт€ не лише сенс≥в, доц≥льност≥, а й зм≥стового багатства, адже т≥льки завд€ки св≥домост≥ ми здатн≥ вписувати окреме €вище, окрему под≥ю в ≥стор≥ю, в житт€, в ц≥ле поле культури, де дане €вище набуваЇ новоњ складност≥, звучанн€, нових ви€влень. “ому в духовних €вищах дуже специф≥чно виражаютьс€ та ви€вл€ютьс€ реальн≥ процеси ≥ под≥њ. ћи не можемо не пом≥чати певноњ одноб≥чност≥ в художньому твор≥, не можемо не в≥дчувати певних меж моральних регул€тив≥в, проте ми повинн≥ розум≥ти й те, що поза њх присутн≥стю в нашому житт≥ останнЇ перетворюЇтьс€ на суто б≥олог≥чний процес.

«в≥дси випливаЇ й той висновок, що моральна та естетична д≥€льн≥сть не може не втручатись в житт€, не може не реагувати на те, що ≥ €к в ньому в≥дбуваЇтьс€. Ѕ≥льше того, саме ц€ д≥€льн≥сть досить часто починаЇ пом≥чати та виражати т≥ симптоми у житт≥, €к≥ звичайна людина може або не пом≥чати, або, пом≥чаючи, не бачити њх виразно та не надавати њм серйозного значенн€. ћожна послатись на конкретн≥ приклади. —каж≥мо, ‘.ћ.ƒостоЇвський, зображуючи в своњх творах революц≥онер≥в, ч≥тко ф≥ксував њх своЇр≥дний ≥дейний егоњзм, њх моральну хвороблив≥сть, ≥ врешт≥ передр≥кав величезн≥ людськ≥ жертви, €к≥ будуть результатами захопленн€ сусп≥льства революц≥йними настро€ми, що й в≥дбулось. ÷≥ла низка Ївропейських письменник≥в так званого "втраченого покол≥нн€" зображували загальну деморал≥зац≥ю та лицем≥рство Ївропейського сусп≥льства п≥сл€ першоњ св≥товоњ в≥йни; де€к≥ письменники пр€мо стверджували, що ≥ другоњ св≥товоњ в≥йни не уникнути. ÷≥ла низка д≥€ч≥в культури, пройшовши шл€хами ц≥Їњ в≥йни, стверджували, що саме моральний занепад прив≥в ™вропу до таких ганебних €вищ, €к методичне знищенн€ мирного населенн€, представник≥в певних нац≥й (циган, Їврењв, слов'€н). “ому можна впевнено стверджувати: ми не повинн≥ ототожнювати етичн≥ та естетичн≥ ≥дењ, погл€ди, норми ≥з житт€м, але ми повинн≥ враховувати, що вони виражають житт€, ф≥ксують його стани та симптоматику, дозвол€ють пом≥тити його аномал≥њ або хвороблив≥ стани.

Ќарешт≥, сл≥д звернути увагу й на те, що €вища ≥ процеси, що перебувають в центр≥ уваги етики та естетики, вивчають не лише вони, а й ≥нш≥ науки, €ких досить багато. Ќаприклад, етичн≥ €вища так чи ≥накше вивчаютьс€ ≥сторичними науками, етнограф≥Їю, культуролог≥Їю, емп≥ричною соц≥олог≥Їю та ≥н. ≈стетичн≥ €вища досл≥джують мистецтвознавство, психолог≥€, ≥нформатика, т≥ ж сам≥ культуролог≥€ та етнограф≥€. ќтже, н≥ етика, н≥ естетика не волод≥ють п≥знавальною монопол≥Їю на вивченн€ своњх предмет≥в; це значить, що вони повинн≥ перебувати в активному контакт≥ ≥з ≥ншими науками та сферами п≥знанн€ задл€ розширенн€ предметних горизонт≥в своњх досл≥джень. “акий характер њх реального функц≥онуванн€ в≥дпов≥даЇ загальним особливост€м соц≥ально-гуман≥тарного п≥знанн€.

¬исновки.

≈тика та естетика за своњми зм≥стовими наголосами, за спр€мован≥стю та предметом вивченн€ постають дисципл≥нами соц≥ально-гуман≥тарноњ сфери знанн€ та п≥знанн€, тобто вони стосуютьс€ перш за все та переважно питань людськоњ ≥ндив≥дуальност≥, њњ внутр≥шнього св≥ту та людських взаЇмин в сусп≥льств≥.

- ≈тика та естетика постають ф≥лософськими науками, оск≥льки в них йдетьс€ про внутр≥шн≥ щодо людини, духовн≥ €вища ≥ процеси, тобто вони вивчають те, що пов'€зане виключно ≥з внутр≥шн≥м вибором людиною життЇвоњ позиц≥њ, спр€мованост≥ своњх д≥й, способу житт€.

- ’оча етика та естетика розгл€дають перш за все т≥ норми та характеристики предмет≥в своЇњ уваги, €к≥ нос€ть загальний характер, останн≥ саме тому, що в≥дсторонен≥ в≥д будь-€кого часткового ≥нтересу, передбачають можлив≥сть слугувати п≥дставою дл€ ви€вленн€ особливостей ≥ндив≥дуальних, неповторних людських вибор≥в та ви€влень.

- ћ≥ж етикою та естетикою ≥снують €к Їдн≥сть, так ≥ в≥дм≥нн≥сть, проте, постаючи орган≥чними елементами процес≥в людськоњ життЇд≥€льност≥, вони своњми особливими засобами виражають та ф≥ксують €вища житт€, а тому наставл€ють людину на б≥льш уважне та вдумливе до нього ставленн€.

 

 онтрольн≥ питанн€ ≥ завданн€.

  1. ѕо€сн≥ть, чим найб≥льш виразно соц≥ально-гуман≥тарн≥ науки в≥др≥зн€ютьс€ в≥д наук природничого циклу.
  2. „ому в соц≥ально-гуман≥тарному п≥знанн≥ не можна ≥гнорувати сп≥лкуванн€, обм≥н думками м≥ж р≥зними учасниками такого п≥знанн€?
  3. як сп≥вв≥днос€тьс€ м≥ж собою пон€тт€ "етика", "мораль", "моральн≥сть", "аморал≥зм"?
  4. ѕо€сн≥ть, чому в людських стосунках не можна обмежитись дотриманн€м самих лише юридичних норм?
  5. ѕор≥вн€йте м≥ж собою особливост≥ моральних та юридичних норм, по€сн≥ть њх особливост≥.
  6. ѕо€сн≥ть, чим в≥др≥зн€ютьс€ рел≥г≥йн≥ життЇв≥ настанови в≥д моральних норм житт€. „ому, на ваш погл€д, досить часто вважають, що саме рел≥г≥€ оп≥куЇтьс€ питанн€ми людськоњ моральност≥?
  7. ¬ чому пол€гають найб≥льш важлив≥ в≥дм≥нност≥ естетичних почутт≥в в≥д, наприклад, почутт≥в, пов'€заних ≥з здоров'€м, усп≥хами чи не усп≥хами д≥€льност≥?
  8. ѕор≥вн€йте м≥ж собою етику та естетику €к напр€ми ф≥лософського п≥знанн€, вид≥л≥ть сп≥льне та в≥дм≥нне м≥ж ними.
  9. як≥ найважлив≥ш≥ особливост≥ естетичних переживань (почутт≥в) ви могли би назвати?
  10. як можна позначити м≥сце етики та естетики в систем≥ соц≥ально-гуман≥тарного знанн€, €к вони впливають на це знанн€?
  11. якою м≥рою, на ваш погл€д, етичн≥ та естетичн≥ норми ≥ у€вленн€ дозвол€ють про€витис€ людськ≥й ≥ндив≥дуальност≥ в њњ ун≥кальност≥ та неповторност≥?

Ћ≥тература:

1. јрсланов ¬.√. »стори€ западного искусствознани€ ’’ века. Ц ћ., 2003.

2. Ѕореев ё. Ёстетика. Ц ћ., 1988.

3. Ѕычков ¬.¬. Ёстетика. Ц ћ., 2005.

4. √илберт  .Ё.,  ун √. »стори€ эстетики. Ц —ѕб., 2000.

5. √улыга ј.¬. Ёстетика в свете аксиологии. Ц —ѕб., 2000.

6. ≈тика: Ќавч. пос≥б. / ¬.ќ.Ћозовой та ≥н. Ц  ., 2004.

7. ћакинтайр ј. ѕосле добродетели. Ц —ѕб., 2002.

8. ћалах≥в ¬.ј. ≈тика:  урс лекц≥й. Ц  ., 2002.

9. ћовчан ¬.—. ≤стор≥€ ≥ теор≥€ етики.  урс лекц≥й. Ц Ћьв≥в, 2005.

10. ћур ƒж. ѕринципы этики. Ц ћ., 1984.

11. Ќаливайко ƒ.—. »скусство: направлени€, течени€, стили. Ц  ., 1981.

12. “атаркевич ¬. ќ счастье и совершенстве человека. Ц ћ., 1981.

13. “офтул ћ.√. ≈тика. Ц  ., 2005.

14. “эн ». ‘илософи€ искусства. Ц ћ., 1996.

15. Ёстетика. —ловарь. Ц ћ., 1989.

16. Ётика и эстетика: ”чебное пособие дл€ самосто€тельного изучени€ дисциплины. Ц ’арьков, 2004.

17. яковлев ≈.√. Ёстетика. Ц ћ., 2002.

 



<== предыдуща€ лекци€ | следующа€ лекци€ ==>
–елигиозные воззрени€ самураев | ¬ажность христианской этики
ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-05-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 587 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаглость Ц это ругатьс€ с преподавателем по поводу четверки, хот€ перед экзаменом уверен, что не знаешь даже на два. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2373 - | 1959 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.088 с.