Класифікація мотивів поведінки, діяльності у особистості

 

Під інтересами розуміються мотиви, у яких втілюються емо­ційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. Інтерес є не що інше, як емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість; інтерес виникає тоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інте­ресі поєднуються емоційне та раціональне.

Безпосередні інтереси пов'язані, передусім, з емоційною при­вабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об'єкт. Опосе­редковані інтереси стосуються результату діяльності. В них пе­реважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інте­реси тісно пов'язані між собою.

Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

Широта інтересів визначається кількістю об'єктів, сфер діяльності, які мають для особистості стійку значущість. Розки­даність інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості.

Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст об'єкта, що пізнається. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уяв­лення про все потрошки.

Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповні­ше відповідають основним потребам особистості й тому стають істотними рисами її психологічного складу.

Широта, стійкість та глибина інтересів певного мірою віддзер­калюють напрям розвитку здібностей особистості. Так, стійкий інте­рес дитини до музики, який проявляється в постійній увазі до всьо­го, що пов'язане з музикою, найімовірніше, свідчить про наявність у дитини музичних здібностей.

Прагнення — це мотиви, в яких виявляються потреби особи­стості в умовах спеціально організованої її діяльності. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого часу життя людини. Так, у діяльності студентів виявляється прагнен­ня закінчити навчальний заклад, приступити до роботи за фахом. Іноді — залежно від змісту та ступеня її усвідомленості — праг­нення може набути вигляду потягу чи бажання.

Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву праг­нення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня труд­ності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (їх вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не вик­ликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими на­вряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття приниження)

Ситуація, в якій актуалізується мотив досягнення, характе­ризується таким чином: людина розуміє свою відповідальність за наслідки.

У такій ситуації актуалізуються мотиви прагнення до успіху та уникнення невдачі. Людям із мотивом прагнення до успіху притаманні такі особливості:

• ситуація досягнення як особистий фактор;

• упевненість в успішному наслідку;

• активний пошук інформації для судження про свої успіхи;

• готовність узяти на себе відповідальність і рішучість у невизначених ситуаціях;

• велика інтенсивність прагнення до мети;

• отримання підвищеного задоволення від цікавих задач;

• бажання робити більш чи менш складну роботу, але таку, яку можна реально виконати;

• відсутність ентузіазму до розв'язання нескладних чи про­стих задач;

• здатність не розгубитися в ситуації змагання чи перевірки здібностей;

• прагнення до розумного ризику;

• середній, реалістичний рівень домагань;

• велика завзятість у випадку виникнення перешкод;

• підвищення рівня домагань після успіху та зниження - після невдачі.

Характеристика людей з мотивами прагнення до успіху та уник­нення невдачі у зв 'язку з особливостями функціонування механіз­му мотивації досягнення дається у таблиці.

Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілю­ють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внут­рішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й люди­ну, тобто світогляд. У психологічній науці заведено пов'язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв'язків. Водночас світогляд як головна "одиниця" взає­мовідносин людини і світу ширший від системи знань. Це, передусім,свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцін­ку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов'язані з ним переконання ма­ють складну психологічну структуру, яка містить три головні ком­поненти:

• когнітивний (знання);

• емоційний (оцінка, ставлення);

• поведінковий (воля).

Установка — це стійка схильність індивіда до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба. Установка спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі і діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, з якими вона пов'язана.

Установка відображає стан особистості, який виникає на ос­нові взаємодії її потреб та відповідної ситуації їхнього задоволення, забезпечує легкість, майже автоматичність, та цілеспрямованість поведінки.

Завдяки повторюванню так званих установчих ситуацій по­ступово формуються "фіксовані установки особистості", які непо­мітно для неї самої впливають на її життєві позиції.

Прикладів форм поведінки, в яких виявляються фіксовані ус­тановки щодо різних фактів суспільного життя, досить багато. Ці установки можуть бути як позитивними (поведінка молодшого школяра, який виконує вказівки вчителя, пов'язана із засвоєнням знань і норм поведінки, детермінована позитивним ставленням його до вчителя), так і негативними, що мають характер упередження. Як приклад останніх можна навести так звані етнічні стереотипи, які опосередковують ставлення до представників кавказьких націо­нальностей як до войовничих, сексуально агресивних,спритних тощо. Ці установки є результатом поспішних і недостатньо обгрунтова­них висновків, зроблених на основі деяких фактів особистого дос­віду, а частіше — наслідком некритичного засвоєння стереотипів мислення.

Які фактори мотивують соціальну поведінку особистості?

По-перше, це засвоєні традиції і звичаї.

По-друге, сприйнята і засвоєна особистістю система життє­вих цінностей — того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя.