Гідність — це категорія етики, яка характеризує самоповагу людини та її моральну рівноправність з іншими людьми

Визнання гідности кожної людини від моменту народження і незалежно від її моральних чеснот проголошене в «Загальній декларації прав люди­ни», прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. В статті 1 Декларації йдеться: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити сто­совно один одного в дусі братерства». Декларація в третій статті кате­горично забороняє принижувати гідність будь-якої людини.

Отже, категорія гідности визначає, перш за все, безумовну само-цінність кожного і становить невід'ємну складову природних прав лю­дини. Визнання міжнародною правосвідомістю безумовної гідности кожної людини конструктивно впливає на становлення почуття власної гідности у самосвідомості індивіда. Усвідомлення власної гідности, як невід'ємного природного права, сприяє позитивному сприйняттю люди­ною суспільних моральних вимог. Самоповага і потреба поважати гід­ність інших людей чинить опір спокусам і негідним вчинкам.

Поняття «самоповага» відображає у своєму змісті задоволення люди­ни собою і позитивне ставлення до себе. В залежності від того, чи йдеть­ся про загальну моральну оцінку особистости, чи окремих її ролей або ідентичности, розрізняють загальну і специфічну (наприклад, навчальну, професійну) самоповагу. В психологічному значенні самоповага і усвідомлення власної гідности — це особистісне ціннісне судження, яке відображає узгодженість реального та ідеального "Я" людини.

Висока самоповага — не синонім зарозумілости чи некритичного став­лення до себе. Людина з високою самоповагою не вважає себе кращою за інших, а просто вірить у себе і в свою здатність подолати власні ва­ди. Люди із заниженою самооцінкою особливо вразливі, хворобливо реагують на критику, осуд. Їм властиві сором'язливість, схильність до усамітнення, психічної ізоляції, до втечі (ескапізм) у світ фантазій і мрій, причому втечі аж ніяк не добровільної. У спілкуванні такі люди відчу­вають незручність, заздалегідь впевнені, що оточуючі про них поганої думки. При виборі професії вони уникають спеціальностей, пов'язаних з необхідністю керувати, а також тих, що передбачають конкуренцію.

Люди з високим почуттям власної гідности значно більше задоволені своїм життям, більш самостійні і менше піддаються чужому впливу, їх позитивне ставлення до себе і почуття впевнености у власних силах сприяють аналогічному ставленню і до оточуючих. Вони нерідко стають лідерами в своїх колективах.

Отже, гідність, самоповага, честь, авторитет, репутація — це ті моральні чесноти, що істотно впливають на життєві успіхи і позитивну самореалізацію особистости. Їх відсутність чи низький рівень приводять до негативних наслідків, як в особистому, так і в громадському житті.

3.5. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ СПІЛКУВАННЯ (КОМУНІКАЦІЇ)

Сферою вияву моральної суб'єктивности є спілкування. Міжсуб'єктна взаємодія і становить справжню царину людської моральности. Особисті контакти мають визначальний вплив на формування етичної культури людини та її духовности. Тому важливо більш докладно розглянути деякі особливості процесу комунікації. Під час спілкування людина зазвичай надягає маску, про яку вона знає, що ця маска відповідає, з одного боку, її власним намірам, а з іншого — вимогам і уявленням її середовища.

В аналітичній психології людину, яка ототожнює себе з певною мас­кою, називають «персоною». Персона становить певний комплекс функ­цій, створених на засадах пристосування чи необхідної зручности, але не тотожних індивідуальності. Комплекс функцій, що формує персону, відноситься до розряду об'єктів. Тому спілкування з персоною має суб'ектно-об'єктний характер. Часто така комунікація позбавлена певної моральної означености. Крім маски, у спілкуванні використовується рольовий підхід. Поняття ролі визначається як програма поведінки, максимально наближеної до соціальних очікувань.

РІВНІ РОЛЬОВОГО СПІЛКУВАННЯ

• в межах безособової макросоціальної сис­теми (соціологічний рівень);

• в межах безпосередньо міжособистісного спілкування (соціально-психологічний рівень);

• в межах індивідуаль­ної мотивації (інди­відуальний рівень).

Соціальна роль здебільшого розуміється як безособова функція, пов'язана з певною соціальною позицією і не залежна від особистих рис індивідів, що займають цю позицію. Роль учителя, інженера чи батька родини визначена суспільним поділом праці та іншими об'єктивними чинниками.

У моральній свідомості спілкування поділяється на дві основні час­тини, з яких одна — формальна —належить безособовому світові соці­альних ролей, а друга — особистісна, емоційно забарвлена — демонструє те, чим індивід є «самий по собі» безвідносно до соціальних функцій. Ці особливості спілкування слід мати на увазі, розглядаючи етичні кате­горії, що характеризують дану царину людських відносин.

Спілкування базується на певних правилах комунікативної поведінки, які включають в себе як необхідний компонент нормативні регу­лятори й етичні принципи. Для міжсуб'єктної комунікації загальна нормативна регуляція є непридатною без доповнення її власне мораль­ними вимірами людського спілкування, що відображені в етичних кате­горіях любови, поваги, співчуття, жалю, толерантности та ін.

До недавнього часу поняття «віра», «надія», «любов» взагалі не вхо­дили у категоріальний апарат вітчизняної етики. Сьогодні більшість теоретиків і практиків, які займаються проблемами етики, визнають необхідність етизації суспільних відносин, розуміючи під цим запро­вадження етичних принципів в усі сфери життя суспільства, насамперед, у бізнес і політику. Відроджуючи християнські засади української мораль­ности, слід пригадати, що у християнстві любов є не просто головним, а центральним етичним принципом.

Любі, любімо один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить Бога, той не спіз­нав Бога, бо Бог є любов.