В теорії особистості

Багато дослідників після Фрейда намагалися перегля­нути психоаналіз, щоб показати значення егопроцесів і простежити їх розвиток.

Теоретичні формулювання Е. Еріксона (1902-1994) сто­суються винятково розвитку его, хоча він і стверджував, що його ідеї не більш, ніж подальший систематичний роз­виток концепції Фрейда про психосексуальнии розвиток у світлі нових відкриттів у соціальних і біологічних науках. Проте Еріксон рішуче відійшов від класичного психоана­лізу за чотирма важливими пунктами.

По-перше, з позиції Еріксона, саме его складає основу поведінки і функціонування людини, у чому видно зсув акценту від ід до его. Егопсихологія описує людей як більш раціональних, і тому такими, які приймають усвідомлені рішення і свідомо вирішують життєві проблеми. У той час як Фрейд вважав, що его бореться, намагаючись розв'яза­ти конфлікт між інстинктивними спонуканнями і мораль­ними обмеженнями, Еріксон доводив, що его - це автоном­на система, що взаємодіє з реальністю за допомогою сприй­няття, мислення, уваги і пам'яті.

По-друге, Еріксон розвивав новий погляд щодо індиві­дуальних взаємовідносин з батьками і культурним контек­стом, в якому існує сім'я. Якщо Фрейда цікавив вплив батьків на становлення особистості дитини, то Еріксон підкреслює історичні умови, в яких у дитини формується его.

По-третє, теорія розвитку его охоплює весь життєвий простір індивідуума, тобто від дитинства до зрілості і ста­рості. Фрейд же обмежився вивченням впливу ранніх ди­тячих переживань і не приділяв увагу питанням розвитку за межами генітальної стадії.

Нарешті, по-четверте, у Фрейда і Еріксона різні по­гляди на природу і розв'язання психосексуальних конфліктів. Метою Фрейда було розкриття сутності й особ-мііиостей впливу на особистість несвідомого психічного ЖИТТЯ, а також пояснення того, як рання травма може призвести до психопатології в зрілості. Еріксон бачив своє вавдання в тому, щоб привернути увагу до здатності лю­дини переборювати життєві труднощі психосоціального характеру, стверджуючи, що кожна особиста і соціальна криза являє собою свого роду виклик, що призводить інди-шдуума до особистого зростання.

Варто відзначити, що в деяких питаннях ідеям Ерік сона і Фрейда властива теоретична єдність. Наприклад, ооидва теоретики сходяться в тому, що стадії розвитку особистості наперед визначені, і порядок їх перебігу є не­змінним. Еріксон також визнає біологічні і сексуальні ос­нови всіх більш пізніх мотиваційних і особистісних дис­позицій, а також приймає фрейдівську структурну модель особистості.

Багато інших постфрейдистів, які дотримуються пси-ходинамічної орієнтації, подібно до Еріксона, надавали особ­ливо великого значення ролі культурних і межособистіс них чинників у формуванні особистості.

Жодний теоретик не зміг настільки виразно описати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм (1990-1 980). Представник гуманістичного напрямку Фромм ствер­джував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретний момент часу. Фромм намагався розширити горизонти пси­хоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, еко­номічних, політичних, релігійних і антропологічних чин­ників у формуванні особистості.

Фромм був упевнений у тому, що для кожного істо­ричного періоду характерний прогресивний розвиток інди­відуальності в міру того як люди боролися за досягнення більшої особистої свободи в усіх своїх потенційних мож­ливостях. Проте значний ступінь автономії і свободи ви­бору досягається ціною втрати почуття повної безпеки і появи відчуття особистої незначущості. Люди потребують

того, щоб мати владу над своїм життям і право вибору, але їм також необхідно відчувати себе об'єднаними і по­в'язаними з іншими людьми. Подолання почуття самот­ності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від свободи і пригнічення своєї індивідуальності. Фромм описав декілька стратегій «утечі від свободи»:

- авторитаризм, що визначається як «тенденція по'єдна­ти самого себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб набути сили, втраченої індивідуальним «Я»*: мазохічна форма ав­торитаризму виявляється в надмірній залежності, підпо­рядкованості і безпомічності, садистська форма - в експлу­атації інших, домінуванні і контролі над ними;

- деструктивність — подолання почуття неповноцін­ності шляхом знищення, підкорення або приниження інших;

- конформність — абсолютне підпорядкування соціаль­ним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як всі інші, поводиться загальноприйнято.

Проте Фромм вважав, що люди можуть бути автоном­ними й унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми та суспільством, називаючи це позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи ви­магає від людей спонтанної активності в житті, дій відпо­відно до внутрішньої природи. У книзі «Мистецтво любові» Фромм підкреслював, що любов і праця - це ключові ком­поненти, за допомогою яких здійснюється розвиток пози­тивної свободи.

Завдяки діяльності Карен Хорні (1885-1952) одержа­ла розвиток соціокультурна теорія особистості, основою концепції якої є важливість культурних і соціальних впливів на особистість.

Згідно з Хорні, для дитинства характерні: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба в безпеці - бути улюбленою, бажаною і захищеною. Хорні вважала, що поведінка батьків,

що перешкоджає задоволенню цієї потреби, сприяє форму ванню патологічної особистості. Нестала, непослідовна пове­дінка батьків, насмішки, невиконання обіцянок, надмірна опі­ка, емоційна відчуженість сприяють розвитку базальної три­ноги- «відчуттю самотності та безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу». Базальна тривога виявляєть­ся в усіх взаємовідносинах людини та у її світосприйнятті, оскільки це інтенсивне і всепроникне відчуття відсутності без­пеки. Отже, етіологію невротичної поведінки варто шукати в порушених відносинах між дитиною і батьками.

Щоб подолати почуття недостатньої безпеки, ворожості, безпомічності, властиві базальній тривозі, дитина часто зму­шена вдаватися до різних захисних стратегій. Хорні описа­ла десять таких стратегій, що одержали назву невротич­них потреб (або невротичних тенденцій), що наявні в усіх людей і виявляються у певному стилі поведінки. Здорова людина поводиться, гнучко реагуючи на різноманітні ситу­ації, замінюючи один стиль на інший, залежно від мінли­вих обставин*. Потреба набуває невротичного характеру, якщо людина невтомно намагається перетворити її задово­лення в спосіб життя: «якщо він (невротик) потребує лю­бові, то повинний одержати її від друга і ворога, від робо­тодавця і чистильника взуття»^ід (табл. 3). Таблиця З Невротичні тенденції особистості за К. Хорні

⁴ Хорни К. Конструктивная теория неврозов. - М., 1998. ** Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Само-анализ. - М., 1997.

Продовження табл. З