Святосла́в Іва́нович Вакарчу́к

Український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України, народний депутат України 6-го скликання (2007 - 2008 рр.). Кандидат фізико-математичних наук (2009 р.).

Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука 14 травня 1975 р., Мукачеве, Закарпатської області. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки та баяну.

У 1990 р., після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади, звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.

У 1991–1996 рр. — навчався на фізичному факультеті Львівського університету. Друга вища освіта — економіст-міжнародник. У 1996 р. — вступив в аспірантуру кафедри теоретичної фізики того ж університету.

Гурт «Океан Ельзи» було створено у 1994 р. Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але вибрав музичну кар'єру. Разом з гуртом записав дебютну платівку «Там, де нас нема»,1998 р.

Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х років, Святослав пише пісню «Дякую». У 2001 р. виходить альбом «Модель» із піснею «Вставай», що стала дуже популярною і актуальною. Як зазначає С.Вакарчук – «Вставай» була дійсно написана про політику, але завуальована темою звернення до дівчини:

«Вставай!

…Без тебе сьогодні сплять
Мілійони нових сердець!
Давай, не можна стояти –
Навколо прямий ефір-р-р!
Тобі так мало залишилось
Часу сказати всім,
В очі сказати їм,
В очі сказати їм!

Вставай! Мила моя, вставай!

Мила моя, вставай! Мила моя, вставай!

Давай! Мила моя, давай!Мила моя, давай!

Більшого вимагай!

Вставай!

Всім покажи, де ставити перший слід.

Твоя земля чекає на захід або на схід…»

Після виходу альбому «Глорія» у 2005 році, де почали з'являтися певні соціально-політичні уривки, стає послом доброї волі ООН для молоді в Україні і бере участь у багатьох соціальних та культурних проектах.

С. Вакарчук заснував благодійний фонд «Люди Майбутнього». Наприклад, в рамках діяльності цього фонду всі кошти, отримані від продажу синглу «Веселі, брате, часи настали...» (2006), було призначено для дитячого будинку в місті Макіївка.

Наприкінці 2011 р. презентував новий музичний проект «Брюссель. Весною 2012 р. був проведений тур цього проекту.

____________________________________________________________

72. Бондар А. Святослав Вакарчук: Нам потрібно відродити потребу в книжці/ А. Бондар // «Дзеркало тижня». – № 7 (636) 24 лютого — 2 березня 2007) – С.6

73. Макаров Ю. Святослав Вакарчук: «Нам бракує здорового популізму» / Ю. Макаров // Український тиждень. – 2009. –
№9 (70)(07.03). – С.10-11

74. Чекан О., Буткевич Б. Не музикою єдиною / О. Чекан, Б. Буткевич // Український тиждень. – 2010. – №50 (163) (10.12). – С. 30

 

Наді́я Ві́кторівна Са́вченко

 

 

Українська військова льотчиця, штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант. На початку липня 2014 р. опинилась на території Росії і безпідставно звинувачена у вбивстві російських журналістів, хоча перед тим була захоплена та ув'язнена проросійськими сепаратистами, активну співпрацю з якими офіційна влада Росії не визнає. Рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в'язнем.

Народилася 11 травня 1981 року в Києві. Згодом вступила за контрактом до лав Збройних сил України, службу почала в залізничних військах радисткою. У 2004–2005 роках у складі українського миротворчоого контингенту брала участь у місії в Іраку, де прослужила шість місяців на «чоловічій» посаді — як стрілець третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону.

Після повернення з Іраку вступила до Харківського університету повітряних сил, на що отримала дозвіл особисто від міністра оборони України Анатолія Гриценка. Двічі її відраховували з університету з формулюванням «непридатна до вильотів як льотчик», але вона двічі поновлювалася і 2009 року таки закінчила університет — вже не як льотчик-винищувач, а як штурман. Хоча штурманську справу вона вивчала по класу реактивного бомбардувальника Су-24, однак наприкінці навчання її спрямували на іншу машину — вертоліт Мі-24. Після закінчення університету проходила службу штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку армійської авіації Повітряних Сил ЗСУ у місті Броди.
Має 170 годин нальоту і 45 стрибків із парашутом.

14 вересня 2014 р. з'їзд партії «Батьківщина» одноголосно прийняла Савченко в ряди партії і висунув її в депутати Верховної ради, віддавши перше місце в передвиборчому списку на майбутніх виборах.

Під час війни на сході України 2014 року брала участь в антитерористичній операції як доброволець батальйону «Айдар». При цьому залишалася діючим офіцером ЗСУ, беручи участь в АТО в межах двох відпусток. Водночас написала рапорт на звільнення зі Збройних сил України.

Брала участь у боях біля селища Металіст під Луганськом, де, йдучи за пораненими, потрапила в полон терористів 18 чи 19 червня. Утримувалась у полоні терористами батальйону «Заря». 19 червня в мережі набув поширення відеозапис, у якому вона, прикута наручниками до труби, гідно й сміливо відповідає під час допиту:

- Надіє Вікторівно, скільки зараз знаходиться проти нас сил і які, що Ви можете розповісти?

- Ви гадаєте, я це знаю? Я думаю, вся Україна!

8 липня 2014р. стало відомо, що Надія Савченко перебуває під вартою в Росії у слідчому ізоляторі міста Воронеж. Російська влада підозрює Савченко у причетності до загибелі на сході України двох журналістів Всеросійської держтелерадіокомпанії — Ігоря Корнелюка і Антона Волошина, а також заявляє, що вона перетнула українсько-російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і була затримана на території РФ.

16 липня 2014 року консул України в Росії Геннадій Брескаленко зустрівся з Надією Савченко після дев'яти відмов з боку російської сторони у відвідуванні арештантки. За словами льотчиці, терористи відвезли її в Луганськ, а звідти з мішком на голові перевезли до Красного Луча. Вже звідти доправили до міста Богучар Воронезької області Росії.

24 вересня 2014р. Надію Савченко етапували з воронезького СІЗО в невідомому напрямку — повідомив адвокат Марк Фейгін. Цілком імовірно, що її повезли на примусове психіатричне обстеження. МЗС України готує з цього приводу ноту протесту до РФ.

25 вересня 2014р. розшукати Надію задля подальшого її захисту вирушила лідерка фракції Зелених у Європарламенті Ребекка Гармс, як європарламентер. Увечері того ж дня євродепутатка була змушена відлетіти з Москви — російська влада вважає її «небажаною персоною».

10 жовтня 2014 рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в'язнем. Наступним кроком має стати міжнародний статус.

13 жовтня 2014р. Надія Савченко доставлена в одну з лікарень Москви для проходження «стаціонарної психолого-психіатричної експертизи» — заява голови слідчого комітету Росії В. Маркіна.

21жовтня 2014р. в Москві відбулась прем'єра документального фільму «Надія Савченко: Наша Надія» режисера Володимира Тихого про політичного в'язня Надію Савченко та про події в Україні останнього часу.

21серпня 2014р. – нагороджено орденом «За мужність» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку.

________________________________________________________________

75. Льотчиця Савченко розповіла, як її з мішком на голові вивезли на територію Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/politika/lotchicya-savchenko-rozpovila-yak-yiyi-z-mishkom-na-golovi-vivezli-na-teritoriyu-rosiyi-359411.html

76. «Меня убьют ваши русские власти. За мной — вся Украина!» — украинский офицер Надежда Савченко на допросе у террристов.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/video_news/290861/menya_ubyut_vashi_russkie_vlasti_za_mnoyi_vsya_ukraina_ukrainskiyi_ofitser_nadejda_savchenko_na_doprose

77. Петро Порошенко нагородив льотчицю Надію Савченко орденом «За мужність» IIІ ступеня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/31063.html

78. СК обвинил в пособничестве в убийстве сотрудников ВГТРК украинскую военнослужащую [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://itar-tass.com/politika/1306955

79. Ястремська І. Надія Савченко — дівчина-штурман Мі-24 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=6GWePLY1T-M

Mustang Wanted

( Павло Геннадійович Ушивець)

Mustang Wanted — нікнейм українського міського альпініста та Інтернет знаменитості. Він відомий своїми висотними трюками, які він виконує по всьому світі практично без обладнання для забезпечення безпеки. Багато його трюків було знято на відео та опубліковані в YouTube.

Народився 21 січня 1987р. в м. Київ. Син рок-виконвця власних пісень Геннадія Ушивця. Став відомим після виконання екстремальних трюків на спритність та рівновагу, складність яких полягає в тому, що Mustang Wantedвиконує їх на висоті – на дахах будівель і різноманітних споруд, у будь-яку погоду і практично без забезпечення своєї безпеки. Екстремал розвивав свою діяльність не тільки в Україні, а і в Австрії (забирався на верхівку Votivkirche – храму Римсько-католицької церкви у Відні), в Об’єднаних Арабських Еміратах (Princess Tower в Дубаї), в Словаччині (міст у Братиславі), в Німеччині та інших країнах.

У ніч з 19 на 20 серпня 2014, він піднявся на житловий будинок на Котельницькій набережній, один з Семи сестер (група хмарочосів в Москві в сталінському стилі), розмалював жовті шпиль та зірку наполовину в синій колір та підняв український прапор на верхній частині будівлі. Він присвятив перфоманс на День Незалежності України. Він готовий бути заарештованим російською міліцією «в обмін на звільнення хороброї української дівчини — Наді Савченко». Савченко була звинувачена в Росії в убивстві двох російських журналістів під час війни на сході України.

У Москві було порушено кримінальну справу за статею «Вандалізм», що тягне на 4 роки. Далі було перекваліфіковано справу на «Хуліганство» із збільшенням покарання до 7 років. Було затримано 4 осіб, які ніякого відношення до фарбування не мали.

Президент України Петро Порошенко схвально відгукнувся про перфоманс Mustang Wanted, повідомиши про це у відеозверненні, в якому закликав українців вивішувати Державний прапор в усіх країнах на честь річниці незалежності України.
26 серпня 2014р. з'явилася інформація, що Mustang Wanted продав фотографію з висотки телеканалу LifeNews за 5000 доларів, які по тому зобов'язався перерахувати батальйону «Донбас». Наприкінці серпня Mustang Wanted за це удостоївся міжнародної премії Troublemaker Award 2014 і нагороди в $ 10 тис. Премія була заснована для нагородження людей, які несуть в світ "позитивну безбашеність".

11 вересня 2014-го російські ЗМІ повідомили, що Mustang Wanted оголошений в міждержавний розшук. Того ж дня Таганський суд Москви ухвалив рішення про його заочний арешт. Між тим, глава МВС України Арсен Аваков, отримавши запит на видачу Павла Ушівца російському відділенню Інтерполу, на своїй сторінці у Фейсбуці відмовив в цьому, додавши, що Павло, нібито, виконував в Москві таємне завдання, за що був нагороджений іменною зброєю. При цьому була викладена фотографія Арсена Авакова з Павлом Ушівцом, що тримає в руках пістолет.

У жовтні 2014 року Mustang Wanted поїхав з одеським волонтером Євгеном Латою відвозити зібрану допомогу українським військовим в зону АТО до донецького аеропорту. Про події, що відбулися із ними, сміливці зняли любительський фільм під назвою «Донецька фортеця: серце волонтера».

____________________________________________________________

80. Аваков наградил руфера Мустанга именным оружием и посоветовал МВД РФ "беречь цвет кремлевских звезд" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/forum/731247/avakov_nagradil_rufera_mustanga_imennym_orujiem_i_posovetoval_mvd_rf_berech_tsvet_kremlevskih_zvezd

81. Mustang Wanted - українець, що підняв жовто-блакитний прапор над Москвою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2014/08/23/178500/

82. Руфер Мустанг несколько дней был защитником Донецкого аэропорта: Если военное руководство не опомнится - войну мы не выиграем [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/news/307764/rufer_mustang_neskolko_dneyi_byl_zaschitnikom_donetskogo_aeroporta_esli_voennoe_rukovodstvo_ne_opomnitsya

83. Руфер Mustang Wanted зняв фільм в аеропорту Донецька[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://goloskarpat.info/society/544b88002a574/

84. Украинский экстремал получил премию The Troublemaker Award за раскрашенную звезду на сталинской высотке в Москве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/news/300261/ukrainskiyi_ekstremal_poluchil_premiyu_the_troublemaker_award_za_raskrashennuyu_zvezdu_na_stalinskoyi

Руслана Степанівна Лижичко

Українська співачка,піаністка, диригент, танцюристка, продюсер, екс-депутат, громадська діячка. Народна артистка України. Почесний громадянин Львова.

Народилася 24 травня 1973р. у м. Львів. Школяркою Руслана співала в гурті «Оріон», потім — у дитячому ансамблі «Посмішка». Після закінчення дитячої музичної школи майбутня співачка вступила до Львівської консерваторії ім. М. Лисенка на диригентське відділення. Руслана закінчила консерваторію за фахом «Диригент симфонічного оркестру».

«Доросла» музична кар'єра співачки почалася 1993 р., коли Руслана взяла участь у двох музичних фестивалях України: Всеукраїнському фестивалі сучасної пісні і популярної музики «Червона Рута-93», лауреатом якого вона стала, а також Всеукраїнському фестивалі поп- і рок-музики «Тарас Бульба-93».

1994 р. Руслана стала володарем «Гран-прі» першого всеукраїнського телевізійного фестивалю «Мелодія».

1996 р. Руслана бере участь у Міжнародному фестивалі мистецтв «Слов'янський базар», де посідає перше місце.

1997 р. співачка стає лауреатом шостого фестивалю «Таврійські ігри».

1998 р. виходять два альбоми співачки — студійний «Мить весни» і концертний «Найкращі концерти дзвінкого вітру». Тоді ж візитною карткою Руслани стає пісня «Світанок», яка здобула приз «Золота Жар-птиця-98» у номінації «Найкраща пісня року». 1998 р. Руслана влаштовує тур із благодійними концертами по стародавніх замках України з метою зібрати кошти на їх реставрацію. Результатом цього стала реставрація Золочівського замку.

2000 р., остаточно завершивши проект «Дзвінкий вітер», Руслана зайнялася новим проектом — «Гуцульським». У рамках проекту було випущено сингл «Знаю я», фільм «Стоп! Знято!», аудіо- та відео альбоми, різдвяний музичний фільм.

Улітку 2003 р. в неї вийшов новий альбом — «Дикі танці», з елементами традиційної гуцульської музики, який став лідером продажу музичних альбомів року в Україні. У грудні 2003 р. на церемонії «Українська музична премія» ініційований Асоціацією звукозаписних компаній України, за альбом «Дикі танці» Руслана отримує першу в Україні офіційну нагороду «Платиновий диск».

2004 р. Руслана займає перше місце на Євробаченні. Перемога Руслани на «Євробаченні» була відзначена державними та урядовими нагородами. Тодішній президент України Леонід Кучма своїм указом у 2004 р. надав переможниці міжнародного конкурсу пісні «Євробачення-2004» звання народної артистки України. Після перемоги на «Євробаченні» боксер Віталій Кличко вручає Руслані у Лас-Вегасі нагороду «World Music Awards» — «Всесвітню музичну нагороду» за найбільшу кількість проданих альбомів «Дикі Танці» у світі.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006р. до червня 2007р. від Блоку «Наша Україна».

2011 р. брала участь у талант-шоу «Голос країни» на каналі 1+1 як тренер. 2013 р. брала участь у шоу «Битва хорів» на каналі 1+1 як тренер хору зі Львова, з яким перемогла.

З грудня 2013р. одна з активісток Євромайдану, в підтримку опозиційних сил вела нічні вечори майже до втрати голосу. Часта виконавиця Гімну України на євромайдані, та організатор концертної програми. 22 грудня 2013 ввійшла в «НО Майдан» нарівні з іншими представниками опозиційних сил.

Після поїздки на Донбас, в ході якої за сприянням співачки було звільнено 16 полонених бійців АТО, Руслана провела 1 вересня 2014 року разом з Володимиром Рубаном (керівником Центру гуманітарної допомоги по звільненню полонених та заручників у зоні АТО) прес-конференцію в УНІАН, основний месидж якої - припинення війни в Україні.

Була включена в список найсміливіших жінок планети, 4 березня 2014 Руслана отримала від Мішель Обами нагороду The Women of Courage Award («Хоробрі жінки»).

3 травня 2014р. отримала звання почесного громадянина Львова.

______________________________________________________________

85. Официальный сайт Русланы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ruslana.ua/

86. Руслана: Мій меседж – «Стоп вогонь!» (ВІДЕО) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lvivska.com/news/2014/09/01/33917

87. Руслана отримала нагороду від Майдану [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/news/151213-ruslana-trimala-nagorodu-vid-maydanu

88. Руслана: Я прозріла, побувавши на Донбасі! Відео прес-конференції в УНІАН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=rGU2mSExItg

Степан Андрійович Бандера

Український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б.

Народився 1 січня 1909 р. у с.Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області. Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти Першої світової війни чотири рази в 1914–1915 і1917 рр. пересувалися через його рідне село. У своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами». З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

1919 р. Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту (скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі)

У 1927–1928 рр. Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 р. він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 р. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа». У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, мандрівництвом. Не палив і не вживав алкоголю.

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН. Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Перацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців.

У червні 1934 р. був ув'язнений польською поліцією і перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. З 18 листопада 1935р. до 13 січня 1936р. проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Бересті до вересня 1939 р. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися, в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 р. Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933р.

У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р.

Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

Напруженими для сім'ї Бандери були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. До 1948 р. сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель.

15 жовтня 1959 р. в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова. Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві.

В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «вбивство Степана Бандери було одним з останніх усунень КДБ насильницькими методами небажаних елементів».

20 жовтня 1959 р. Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф

Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь.

Львівська обласна рада у 2012 р. стала ініціатором заснування премії імені Героя України Степана Бандери.

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери: у Дублянах, Стрию, Ягильниці, Лондоні тощо.

На честь Степана Бандери названо декілька десятків вулиць і проспектів в багатьох містах України. На початку своєї незалежності у столиці Чечні, в Грозному була Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.

20 січня 2010 р., «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко присвоїв С.Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

2 квітня 2010 р. Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України на тій підставі,що Бандера Степан Андрійович помер у 1959 р., тому він не є громадянином України (набуття громадянства України є можливим з 1991 р.), через що не може бути удостоєним званням Героя України.

12 січня 2011 р. прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що «постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 р. залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.» У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина.

________________________________________________________________

89. Біографічні довідки // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник – Микола Посівнич. – Тернопіль: Астон, 2008. – С. 376-380. – 448 с.

90. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія / К.: Інститут історії НАН Україн,2004р. – 450 с.

91. Посівнич М. Степан Бандера — провідник Організації Українських Націоналістів (укр.) / М. Посівнич // Воєнна історія (укр.)русск.: журнал. – 2010. – № 1 (49). – С.35-37

92. «Последний председатель КГБ Владимир КРЮЧКОВ...» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kp.ru/daily/23623/47532/

93. Скуба В. Кому нужен «Бандера-фашист»? Лекция Гжегожа Россолинского-Либе как подтверждение тому, что борьба за политику памяти в Европе продолжается (рус.) / В. Скуба //День: газета. – 2012. – № 40(06.03). – С. 3

94. Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность / Р. В. Частий. – Харьков: Фолио, 2007. – 382 с.

Володимир Зіновійович Парасюк

А ктивіст Євромайдану. Відіграв важливу роль в усуненні від влади Президента України Януковича. Учасник російсько-української війни 2014 року. Командир 4 роти батальйону «Дніпро».

Народився 9 липня 1987р. у с. Майдан Жолковського району Львівської області. Освіта середня. Навчався(але не закінчив навчання) на факультеті електроніки Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Фізична та біомедична електроніка». До Євромайдану працював відеооператором.

Був членом Студентського братства Львівського національного університету імені Івана Франка.

На Євромайдані з першого дня, серед членів його сотні був також і його батько. В ході протистояння 18-20 лютогосотнику Парасюку з самооборонцями вдалося зайти у приміщення консерваторії й не допустити захоплення приміщення силовиками.

Ввечері 21 лютого 2014 р. Володимир Парасюк вийшов на сцену Євромайдану після виступу представників парламентської опозиції (В. Кличка та інші), які оприлюднили ультиматум Віктора Януковича Майдану, та заявив, що якщо політики до 10 години 22 лютого 2014 р. не виступлять з заявою, щоб Янукович йшов у відставку з посади Президента України, вони підуть на штурм зі зброєю. У ЗМІ поширена думка, що саме промова Володимира Парасюка стала переломною в ході єврореволюції, а його ультиматум стосувався не тільки Януковича, але й опозиційних депутатів. Сам В. Парасюк однак вважає переломним сам факт утворення Майдану.

Після приходу до влади опозиції Володимир Парасюк неодноразово говорив про необхідність контролю влади, необхідність набирати до уряду професіоналів й недопущення «сценарію 2004 року». В той же час у травні В. Парасюк підкреслював, що Майдан має бути «в голові у кожного, а не в центрі Києва».

З весни приймає участь в російсько-українській війні 2014 року в якості бійця батальйону «Дніпро-1» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, стає командиром 4 роти.

31 серпня Володимиру Парасюку разом з кількома групами бійців вдалося вийти з оточення під Іловайськом. При спробі виходу з оточення був контужений та отримав поранення голови уламком гранати. Разом з іншими українськими солдатами потрапив у полон до російських військових. У полоні Володимирові вдалося залишитись неіндетифікованим спецслужбами РФ, які передали полонених до чеченських підрозділів. Представники яких намагалися принижувати полонених, зірвали хреста, однак Парасюк завадив їм у цьому, сказавши, що це подарунок матері. Далі Володимира та інших полонених було передано російським десантникам та вивезено до Росії, де працівники ГРУ провели ще один допит, втім особу Парасюка знову не ідентифікували і оскільки за збігом обставин зв'язку з Москвою не було, а отже не було можливості перевірити особи полонених, росіяни передали його та інших «владі ДНР». Потрапивши до терористів Парасюк з побратимами зазнавали морального та фізичного насильства, але без катування. За збігом обставин в той час до штабу терористів прибула знімальна група російских ЗМІ, що вплинуло на їх поведінку - знущання повністю припинилися і змінилися на показово привітне відношення. Далі українські війскові провели обмін Парасюка з побратимами на полонених російських терористів.

Нагороджений іменною холодною зброєю (кортиком) Міністра внутрішніх справ України та нагрудним знаком «За відзнаку в службі» — «за мужність і хоробрість, проявлені в бою з противником».

19 вересня Володимир Парасюк повідомив про намір брати участь у дострокових виборах до Верховної Ради, висунувшись самовисуванцем по мажоритарному округу № 122 у Львівській області. Володимир Парасюк виграв вибори до Верховної Ради в своєму окрузі, набравши 56.56% (69 281 голос), всього у виборах по округу № 122 брали участь 11 кандидатів.

___________________________________________________________

95. Семенченка і сотника Парасюка нагородили за мужність [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vikna.if.ua/news/category/ua/2014/09/01/215622/view

96. Сотник, который переломил ход истории: Надо было дожимать [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/02/24/7016048/

97. Сотник Парасюк выдвинул требования к новому правительству Украины [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zn.ua/POLITICS/sotnik-parasyuk-vydvinul-trebovaniya-k-novomu-pravitelstvu-ukrainy-139800_.html