Теоретична частина. Дія шкідливих речовин на організм людини

Дія шкідливих речовин на організм людини

Повітря в сільськогосподарському виробництві часто забруднюється різноманітними шкідливими речовинами (отрутами), які являються природними супутниками багатьох технологічних процесів.

Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 шкідливими називаються речовини, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть спричинити виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я.

В санітарно-гігієнічній практиці шкідливі речовини прийнято розділяти на хімічні шкідливі речовини і виробничий пил.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003–74 хімічні шкідливі речовин за характером дії на організм людини поділяється на групи:

· токсичні – здатні спричиняти отруєння;

· подразнюючі – подразнюють шкіру і слизові оболонки;

· сенсибілізуючі – викликають підвищену чутливість організму до дії шкідливих речовин;

· канцерогенні – здатні провокувати появу злоякісних пухлин;

· мутагенні – діють на генетичний апарат клітин і можуть викликати певні зміни в організмі майбутніх поколінь;

· речовини, що впливають на репродуктивну функцію організму.

 

Принцип нормування вмісту шкідливих речовин

у повітрі робочої зони

Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини, призводять до порушення здоров’я тільки в тому випадку, якщо їх концентрація в повітрі перевищує відповідну для кожної речовини величину. Тому важливим завданням являється встановлення гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі.

Гранично допустима концентрація шкідливих речовин – це така концентрація, яка протягом усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилень у стані здоров’я у процесі праці або у віддалені строки життя сучасного і майбутнього поколінь (ГОСТ 12.1.005-88). В ньому наведено ГДК (мг/м³) більше 700 шкідливих речовин, та вказано їх класи небезпеки.

Клас небезпеки шкідливих речовин встановлюють залежно від їхньої ГДК у повітрі.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007–76):

· 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини – ГДК до 0,1 мг/м³ (ртуть, свинець, фосген, хлорпікрин і ін.);

· 2-й клас – високо небезпечні речовини – ГДК від 0,1 до 1 мг/м³ (марганець, мідь, сірководень, хлор, дихлоретан і ін.);

· 3-й клас – помірно небезпечні речовини – ГДК від 1,1 до 10 мг/м³ ( ацетон, формалін, купорос, хлорофос і ін.);

· 4-й клас – мало небезпечні речовини –ГДК більше 10 мг/м³ ( аміак, бензин, скипидар, сірка та ін.).

Засоби й методи оцінки концентрації шкідливих

газів і парів у повітрі

Лабораторний метод передбачає взяття проби забрудненого повітря і подальше дослідження його хімічного складу в лабораторії.

При експресному (швидкому) методі концентрацію шкідливих речовин визначають шляхом протягування повітря, яке потрібно досліджувати, крізь індикаторну трубку. Здійснюється це за допомогою газоаналізаторів ГХ-2 або УГ-2.

Характеристика газоаналізатора УГ-2

Універсальний переносний газоаналізатор УГ-2 призначений для визначення в повітрі концентрації наступних шкідливих газів (парів): сіркового ангідриду, ацетилену, оксиду вуглецю, сірководню, хлору, аміаку, оксидів азоту, етилового ефіру, бензину, толуолу, ксилолу, вуглеводів нафти (керосину, тракторного палива Т-2, Т-4, ТС-1 ін.).

Принцип роботи газоаналізатора: через індикаторну трубку протягують певний об’єм повітря і якщо є газ, він вступає в хімічну реакцію з порошком індикаторної трубки, який змінює колір. Довжина зафарбованого стовпчика індикаторного порошку в трубці пропорційна концентрації аналізованого газу в повітрі і вимірюється за спеціальною шкалою, проградуйованою в мг/м³.

Газоаналізатор складається з повітрозабірного пристрою і 14 спецкомплектів для аналізованих речовин.

 

Конструкція і принцип дії повітрозабірного пристрою

Всередині повітрозабірного пристрою є гумовий сільфон. В розтягнутому положенні його утримує пружина. З порожниною сільфону з’єднана гумова трубка. До вільного кінця цієї трубки при аналізі приєднується індикаторна трубка, а до неї за необхідності фільтруючий патрон або поглинаюча трубка.

Просмоктування досліджуваного повітря крізь індикаторну трубку здійснюється після попереднього стискування сільфону штоком, на чотирьох гранях якого позначені об’єми повітря, що просмоктується, в мл (100,200, і ін.). На кожній грані знаходяться поздовжні канавки з двома заглибленнями, які служать для фіксації стопором необхідного об’єму повітря, що всмоктується. Відстані між заглибленнями підібрані таким чином, щоб при ході штоку від одного заглиблення до іншого сільфон забирав тільки необхідний для даного газу об’єм повітря.

 

 

Склад спецкомплектів

До складу УГ-2 входять 14 маркірованих коробок (спецкомплектів) для аналізу газів. У кожній коробці знаходяться ампули з індикаторними порошками для заповнення трубок і поглинальними порошками для заповнення фільтруючих патронів і поглинальних трубок. Є також пусті скляні індикаторні трубки, пусті фільтруючі патрони, лійка для насипу порошку в індикаторні трубки і фільтруючі патрони, гумові трубки і заглушки для ампул, фільтруючих патронів, вата для тампонів і штир для ущільнення її в трубці, сталевий стрижень для контролю заповнення індикаторних трубок, еталонна шкала для визначення концентрації газів.

Призначення фільтруючих патронів

Фільтруючі патрони, заповнені одним або кількома поглинаючими порошками, служать для уловлення домішків, які заважають визначенню концентрації газів. Вони приєднуються до індикаторної трубки таким чином, щоб повітря, яке досліджується, спочатку проходило через нього, а потім через індикаторну трубку.