Історичні передумови Відродження

З середини XV століття припинилося безкомпромісне – не на життя, а на смерть! – протистояння в міжнародному плані ісламу та християнства. Про хрестові походи або про священний газават вже не могло бути і мови. Мусульмани остаточно оволоділи землями південного середземномор’я, а після захоплення Константинополя (1453 рік) остаточно витіснили християн із Азії. Християни, в свою чергу, остаточно витіснили мусульман із католицької (Західної) Європи, знищивши в 1492 році (у рік відкриття Христофором Колумбом Америки) на Піренейському півострові Кордовський халіфат. Усе населення Європи остаточно християнізувало.

Після закінчення Сторічної війни (1337-1453 рр.) між Англією і Францією у відносинах між європейськими країнами наступає період відносного миру. Створилися умови для того, щоб спокійно озирнутися, з’ясувати своє історичне місцезнаходження, зробити з пройденого шляху принципові висновки.

Під епохою Середніх віків настав час підвести підсумкову межу. Середньовіччя закінчилося. Належить починати новий етап історичного просування вперед. Неухильно наступала епоха Відродження, Ренесансу.

Третім найважливішим історичним чинником став занепад впливу церкви на суспільно-державне життя Західної Європи. До цього часу християнство ідеологічно законсервувалося і виявилося нездібним до подальшого прогресу: розвитку або вдосконалення. До цього приєднувалося внутрішнє моральне розкладання церковної ієрархії, внаслідок чого вона втратила колишню владу над світськими государями. У свою чергу феодалізм, як соціально-політичний лад, ще не вичерпав резервів свого прогресивного розвитку. За цих умов світська влада звільняється від церковного верховенства над собою. Церква та християнство витісняється з дороги історичного прогресу на маргінальні (побічні, другорядні) позиції. У Європі повсюдно почався інтенсивний розвиток державно-політичного устрою абсолютної монархії, яка у межах своєї влади бере гору над владою церковною. В Англії це здійснено з часу затвердження на престолі династії Тюдорів (1485 рік), у Франції – Людовика ХI (1461), в Іспанії – Ізабелли і Фердинанда (1479 рік), в Росії – Івана ІІІ (1462 рік), в Угорщині – Матвія Корвіна і т.д.

Ослаблення, а то й підрив панування церкви в політичному житті народів Європи найпозитивнішим чином позначилося на всіх сторонах соціального, історичного і культурного життя народів Європи. Розглянемо детальніше культурне життя європейських народів, зокрема розвиток і стан філософської думки.