Зміст філософії та її функції

Попереднє уявлення про зміст і функції філософії може дати формулювання одного з основоположників німецької класичної філософії – І. Канта. На його думку, філософія повинна дати людині відповідь на наступні питання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина, в чому сенс її буття? Цей перелік питань достатньо чітко змальовує основну проблематику філософії. Разом із тим він потребує суттєвого доповнення й уточнення. Річ у тому, що І. Кант виключив із цього переліку питань одну з найбільш важливих і фундаментальних проблем філософії, що постійно знаходилася в її центрі. Йдеться про граничні підстави універсального буття, про фундамент, у межах якого здійснюються і пізнання, і життєдіяльність людини загалом.

Те, що І. Кант обійшов цю проблему, – прямий наслідок вихідної, фундаментальної установки його вчення. Великий мислитель вважав, що людина не може вийти за межі власного пізнання та мислення. Усе, що пізнається людиною, фіксується за допомогою її свідомості і мислення, пропускається через інтелект, а отже, завжди несе на собі певний відбиток діяльності свідомості та мислення. Тому ми осягаємо світ не таким, яким він є сам по собі, а таким, яким він нам представляється в наших образах. У людини немає ніяких способів уникнути цієї дії людської свідомості, немає шляхів, що дозволяють вступити в прямий і безпосередній контакт зі світом речей, що існують незалежно від свідомості, самих по собі в тому вигляді, які вони є насправді. Ця передумова і кінцевий висновок відкидаються практично всіма філософами – попередниками І. Канта, а також подальшим розвитком філософської думки.

У людини є можливість подолати межі своєї свідомості та мислення. Ця можливість полягає в перетворюючій діяльності людини та продуктах цієї діяльності. Спираючись на свої уявлення про світ, людина створює реальні матеріальні предмети, які існують не тільки в її свідомості і уяві, але й включаються в існуючий поза свідомістю людини світ об’єктивних предметів і процесів. Так, наприклад, створюючи комп’ютер, людина спирається на знання про властивості електрики, електромагнітних хвиль і випромінювань, на особливості зорового і слухового сприйняття людини, на властивості матеріалів, з яких будуть виготовлені всі вузли цього складного пристрою. Вказана конструкція дає зображення, несе звук тільки завдяки тому, що людина осягла саму суть фізичних, хімічних, біологічних і інших природних процесів. Це вже не просто продукт уяви, фантазії або чисто розумова конструкція, а певне проникнення людини в саму суть буття в тому вигляді, як воно існує саме по собі.

Таким чином, до перерахованих І. Кантом чотирьох основних проблем філософії слід додати ще питання про фундаментальні, універсальні властивості самого буття.

Не тільки І. Кант, але й подальші покоління філософів вважали, що найбільш розумною і природною є саме та послідовність питань, в якій вони були перераховані І. Кантом. Проте на попередньому етапі розвитку філософії проблеми теорії пізнання зовсім не вважалися вихідним пунктом філософствування, не розглядалися як найбільш важливі його проблеми. Відправною точкою філософії усвідомлювалося вчення про універсальні властивості буття взагалі, включаючи всю своєрідність людського буття. Пропонувалися і такі початкові філософські побудови, які на перший план висували вчення про людину, про її своєрідність і місце в універсальному бутті. Такі підходи набули найбільшого поширення в XХ століття, хоча були обґрунтовані вже в працях багатьох мислителів XIX століття, таких як С. К’єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше.

Творчі пошуки філософської думки пов’язані, перш за все, із прагненням теоретично осмислити проблему відношення людини та світу, і на цій основі, з одного боку, виробити таке цілісне розуміння світу, яке давало б можливість включити в нього людину, а з іншого, – саму людину розглянути з позиції універсуму загалом, визначивши її місце і призначення в природному, соціальному і духовному світі. Основна проблема полягає в тому, що людина виступає не просто як частина світу у низці інших речей, а як буття особливого роду, що виходить за межі світу об’єктів, володіє душевним і духовним життям, здатне в пізнанні та практиці проявляти активну позицію стосовно світу. В порівнянні з іншими формами світогляду ця проблема у філософії є особливо загостреною, становить основу всіх філософських роздумів про співвідношення суб’єкта й об’єкта, духовного і матеріального, свідомості та буття, свободи й необхідності. Акцентування на тому чи іншому боці проблеми, орієнтація на той чи інший її аспект і стали передумовою зіставлення матеріалізму й ідеалізму, релігійної та світської філософії, філософських концепцій, що стоять на позиції детермінізму або, навпаки, що підкреслюють значущість свободи волі, антропологічних або космологістських тенденцій.

Орієнтація на створення універсальної цілісної системи буття і місця людини в ньому реалізується у філософії за допомогою теоретичного осмислення змісту, закладеного у всіх інших формах життєво-практичної та духовної діяльності людини: у науці, релігії, мистецтві, етичній свідомості, ідеології. Зміст, що черпається філософією із перелічених вище форм і галузей духовної і життєво-практичної діяльності людини, задає її емпірію, її дослідну основу і обумовлює різноманіття шляхів і засобів руху філософії до своїх цілей.

Відповідно до цього формулюються і структури філософського знання. Упродовж тривалого історичного розвитку філософії в ній сформувалися відносно самостійні та взаємопов’язані галузі знання: вчення про буття (онтологія), вчення про пізнання (гносеологія), вчення про людину (філософська антропологія), вчення про суспільство (соціальна філософія), етика, естетика, філософія релігії, філософія науки, філософія історії тощо. Особливо важливу роль у філософському осягненні світу відіграють історико-філософські дослідження.

Обстоюючи певне розуміння місця та призначення людини в світі, філософія намічала граничні підстави свідомого відношення до світу, систему духовних цінностей, що визначають соціальну і особистісну програму людської життєдіяльності, задавала її смисловий зміст і спрямованість. Відкриваючи світ в його найбільш сутнісних і фундаментальних властивостях і характеристиках, філософія прагнула виявити повноту можливостей і тим самим обов’язків людини в цьому світі. Таким чином, вона формулювала теоретичне обґрунтування програми дій людини в світі, реалізації належного та бажаного, ідеального світопорядку і загального устрою людського життя.

Ця соціальна установка філософського знання і її внесок у майбутній прогнозований напрям розвитку суспільства і людини не завжди лежать на поверхні життєвих процесів і явищ. Найчастіше вони приховані в інших духовних, культурних цілях, завданнях, очікуваних перспективах. Але якщо проаналізувати стратегію розвитку людського суспільства протягом досить тривалого проміжку часу, то ці прогностично-світоглядні соціальні функції філософії прослідковуються досить чітко. Сьогодні в світі загалом активно обговорюються такі актуальні проблеми, як сутність і шляхи становлення громадського суспільства, правової держави, свободи особистості і т.д. Щоб зрозуміти внесок філософії у розв’язання даних проблем, достатньо пригадати, що вони вперше були поставлені саме у філософії майже триста років тому в працях таких великих філософів XVIII століття, як Ж-.Ж. Руссо, Т. Гоббс, Дж. Локк.

Теоретичне обґрунтування програми дій людини, проголошення нових світоглядних ідеалів і цінностей, що пропагуються філософією, завжди пов’язане з моральністю та іншими формами ціннісної свідомості. Проте на відміну від етичної свідомості, в якій цінності виступають як безумовні підстави діяльності, філософія піддає їх критичному аналізу, розглядає їх як принципи людського ставлення до світу, реалізації належного в контексті буття універсуму, обґрунтовує в цьому контексті їх сенс і значення.

Претензії філософії на обґрунтування діяльних установок свідомості у світлі світорозуміння, що спирається на універсальну модель буття, і відрізняють філософію від ідеології, в якій завжди явним чином є видимим особистий інтерес якої-небудь групи людей – соціальної, етнічної, конфесійної і т.д. Звичайно, будь-яка світоглядна свідомість, зокрема філософська, тісно переплетена з ідеологією, інтересами різних спільнот. Проте соціальна і культурна значущість філософії як теоретичного ядра світогляду полягає в тому, щоб сприяти подоланню такого типу замкнутості. Прагнення до істини як загальнолюдської цінності реалізується філософією в ході виконання нею не тільки своєї безпосередньої світоглядної функції, але й методологічної, що реалізується у всій системі наявного знання, в загальній культурі людства. Філософія бере на себе функцію інтеграції, синтезу всього наявного знання і сукупної людської культури, допомагає всім галузям спеціально-наукового знання і окремим галузям культури чіткіше усвідомити і намітити як сенс і зміст завдань, що висуваються ними, так і шляхи їх досягнення. Реалізовуючи методологічну функцію, філософія сприяє збагаченню системи наявного наукового знання, а також досягненню нових культурно-творчих результатів.

Спираючись на досвід різних форм життєво-практичного, пізнавального і ціннісного освоєння світу, осмислюючи в своїх поняттях (філософських категоріях) світоглядні ідеї, породжені етичною, релігійною, художньою, політичною, науково-технічною свідомістю, здійснюючи синтез різноманітних систем практичних знань, а з розвитком науки – зростаючих масивів наукового знання, філософія покликана забезпечувати інтеграцію всіх форм діяльності людини в певний історичний період, будучи самосвідомістю епохи. За визначенням Г.В.Ф. Гегеля, філософія – це «епоха, схоплена в думці».

У сучасних умовах завдання філософії як самосвідомості епохи пов’язані, перш за все, з виробленням свідомості, що передбачає відповідальність людей перед лицем глобальних проблем, породжених постіндустріальною, техногенною цивілізацією, від яких залежить виживання людства. Серед таких проблем – екологічна криза, що постійно поглиблюється, провалля між невеликою групою найбільш розвинених в промисловому і науково-технічному відношенні країн і рештою людства. За цих умов філософія покликана сприяти виробленню консенсусу, встановлення конструктивної взаємодії різних духовно-культурних позицій і творчого спілкування їх носіїв. Особлива роль у цьому складному і внутрішньо суперечливому процесі може відводитися більш систематичному зверненню до освоєння досвіду Східної філософської традиції, з її акцентом на духовно-етичне вдосконалення людини, пошук гармонії у взаємовідносинах людини із навколишньою природою. Не менш позитивним внеском може слугувати пильний інтерес до досвіду розвитку вітчизняної філософської думки.