Трагедія Софокла «Едіп-цар»:зіткнення фатуму та вільної волі людини

Найкращими трагедіями Софокла вважають п’єси фіванського циклу про нещасну долю Едіпу та його нащадків. Першю серед них була поставлена трагедія “Антигона”, потім “Цар Едіп” і “Едіп у колоні”.міф про Едіпа докладно розповіла поема “Едіподія”. Вона подає передісторію дії трагедії так: колись драконовбивцею Кадмом було засновано місто Фіви. З ревнощів Гера зненавиділа рід Кадмів і його місто і послала багато їм нещасть. Правив Фівами онук Лабдак, а потім його син Лай. Довгий час у його дружини Іокасти не було дітей. Дельфійський оракул попередив, що коли і народиться син, то він буде подвійним злочинцем: він уб’є батька і одружиться з матір’ю був наляканий цим страшним віщуванням. І коли в Іокасти народився син, цар наказав рабові віднести його в ліс на гору Кіферон й кинути немовля на поталу хижакам і птахам. Жаль стало рабові хлопчика, і він віддав його пастухові з сусідньої Корінфської держави. А відніс малюка своєму бездітному царю Полібу, який його всиновив і дав йому ім’я Едіпа. Прийшло повноліття Едіпа. Він вирішив запитати про свою долю дельфійського оракула і почув ту ж саму відповідь, що колись одержала Іокаста. Вважаючи Поліба рідним батьком, а його дружину Меропу – матерю, Едіп вирішив не повертатися до Корінфа. А доля спрямувала його кроки до міста Фіви. На роздоріжжі трьох шляхів Едіп зустрів колісницю з трьома чоловіками в ній. Одним з них був його рідний батько Лай. Він вчасно не поступився їм шляхом і візниця заколов мечем одного з коней Едіпа, обурений таким вчинком, він і собі вихопив меча і повбивав всіх, у тому рахунку і Лая. Едіп продовжив свій шлях, але біля Фіванської брами був зупинений потворним Сфінксом, насланим Герою для покарання міста за злочин Лая. Сфінкс загадав Едіпові загадку, але той відразу відгадав і потвора повинна була кинутися у прірву. З радістю мешканці зустріли визволителя міста. Йому були запропоновані царський трон (їх царя Лая ніби то вбили розбійники) і рука овдовілої цариці. Едіп погодився і не знав, що таки здійснилися обидва похмурі віщування оракула. Дія трагедії “Цар Едіп” відбувається у Фівах. Жрець від імені народу просить Едіпа допомогти при моровиці, насланої богами на місто. Той в свою чергу посилає Креонт до дельфійського оракула з запитом, як слід діяти далі. Оракул відкриває, що сам цар Едіп і є причиною покарання міста. Ал засліплений гнівом цар Едіп нічого не розуміє з того, що говорить йому старий віщун. Але врешті решт він вбиває царицю Іокасту і тільки після того дізнається про страшну таємницю свого народження. У долі Едіпа відбувся страшний переворот, що міг бути у житті людини. Не випадково, вже в античності “Царя Едіпа” вважали найдраматичнішою трагедією з усіх тоді відомих. “Цар Едіп” традиційно називають трагедією фатуму, невідворотності Долі. Драматизм і без того трагічного образу Едіпа поглиблюється ще й тим, що головний герой діє в ім’я врятування свого народу і країни. У нього добре серце, він завжди готовий допомогти своїм підданим. Софокл підкреслює надзвичайний демократизм Едіпа. Відповідаючи людям він виявляє собою справжнього керівника держави, дбаючи і про неї і про фіванців. Трагедія “Цар Едіп” залишала глядачів у пригніченому стані.

Зміст трагедії «Едіп-Цар», поставленої приблизно в 428-425 рр. до н. е., полягає в тому, що мудра і високоморальна людина, мимоволі зробила подвійний злочин, поступово, крок за кроком розплутує складний вузол своєї долі, і, дізнавшись істину, карає себе: він виколює собі очі, щоб у стражданнях провести залишок життя.

Трагедія написана з чудовим драматичним майстерністю. Арістотель вважав її зразком застосування композиційного прийому трагічної іронії. Цей прийом полягає у створенні на підставі будь-якого непорозуміння такій ситуації, яка змушує персонажів драми очікувати щасливого вирішення конфлікту, тоді як глядачам ясно, що він закінчиться найбільшою катастрофою.

Якщо слідувати термінології Аристотеля, то «Царя Едіпа» треба віднести до трагедій із заплутаною фабулою, тобто з фабулою, яка містить перипетію (несподіваний поворот подій в протилежну сторону).

Дія «Царя Едіпа» супроводжується постійно наростаючою тривогою в душі дійових осіб, тривогою, що виявляється в їх промовах, в живих, темпераментних діалогах, іноді ця тривога ненадовго розсіюється завдяки промайнула ілюзорною надією на благополучний результат пошуків Едіпа, однак надія швидко зникає в результаті появи нових симптомів катастрофи яка наближається.

Зміст трагедії «Едіп-Цар», поставленої приблизно в 428-425 рр. до н. е., полягає в тому, що мудра і високоморальна людина, мимоволі зробила подвійний злочин, поступово, крок за кроком розплутує складний вузол своєї долі, і, дізнавшись істину, карає себе: він виколює собі очі, щоб у стражданнях провести залишок життя.

Трагедія написана з чудовим драматичним майстерністю. Арістотель вважав її зразком застосування композиційного прийому трагічної іронії. Цей прийом полягає у створенні на підставі будь-якого непорозуміння такій ситуації, яка змушує персонажів драми очікувати щасливого вирішення конфлікту, тоді як глядачам ясно, що він закінчиться найбільшою катастрофою.

Якщо слідувати термінології Аристотеля, то «Царя Едіпа» треба віднести до трагедій із заплутаною фабулою, тобто з фабулою, яка містить перипетію (несподіваний поворот подій в протилежну сторону).

Дія «Царя Едіпа» супроводжується постійно наростаючою тривогою в душі дійових осіб, тривогою, що виявляється в їх промовах, в живих, темпераментних діалогах, іноді ця тривога ненадовго розсіюється завдяки промайнула ілюзорною надією на благополучний результат пошуків Едіпа, однак надія швидко зникає в результаті появи нових симптомів катастрофи яка наближається.

Для Софокла Едіп, який скоює жахливий злочин залишається ідеальним героєм. В трагедії Софокл змальовує не злодія, а людину, яка скоює злочин із незнання. Ця людина не намагається втекти від розкриття істини, навпаки перший пробує дізнатися правду і перший творить самосуд, більш жорстокий, ніж могли покарати боги.