Мільйони моляться про одужання

Можливо, уряд залишив країну

Шпиталі Топіки переповнені хворими й помираючими

Мільйони моляться про одужання

— Прочитай уголос, — попросив Роланд. — Написано вашою мовою, а я не всі літери знаю. Історію ж дізнатися хотів би.

Джейк подивився на Едді, й той нетерпляче кивнув.

Хлопчик розгорнув газету, відкривши картинку, що складалася з точок (Роланд уже бачив такі картинки, тільки їх називали «фоттеграффіями»), яка їх усіх просто шокувала: на ній було зображено місто над озером, охоплене полум’ям, а підпис унизу повідомляв, що «В КЛІВЛЕНДІ ЛЮТУЄ ПОЖЕЖА».

— Читай, малий! — попросив Едді. Сюзанна промовчала, бо вона вже заходилася читати статтю (єдину на першій сторінці) через його плече. Джейк прочистив горло, наче йому зненацька пересохло в роті, й почав читати.

— Тут сказано, що автор Джон Коркоран плюс штатні та позаштатні кореспонденти «Есоушиейтид Прес». Тобто статтю писали багато людей, Роланде. О’кей. Почнімо. «Найбільша криза Америки і, мабуть, цілого світу віднині набула поширення, оскільки не вщухає епідемія так званого «супергрипу», відомого під назвами «трубчаста шия» на Середньому Заході й «Капітан Трипс» у Каліфорнії.

Хоча оцінювати кількість жертв можна тільки приблизно, експерти-медики повідомляють, що станом на сьогоднішню добу страхітливі масштаби смертей не піддаються описові. Доктор Моріс Гекфорд з Топікського шпиталю і медичного центру Святого Франциска повідомив, що лише на континентальній території Сполучених Штатів померло близько тридцяти мільйонів людей. У крематоріях, заводських і сміттєспалювальних печах спалюють тіла від Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, до Бостона, штат Массачусетс.

Тут, у Топіці, людей, що досі почуваються здоровими чи достатньо міцними, просять привозити своїх небіжчиків на одне з трьох місць: до заводу з переробки відходів на півночі від Оукленд-Білард-парку, до кар’єру поблизу траси для перегонів Гартленд-парку, до сміттєзвалища на південно-східній Шістдесят першій вулиці, на схід від Форбс-Філда. Тим, хто користується сміттєзвалищем, слід рухатися по Берритон-роуд. Як повідомляють наші кореспонденти, шляхи до Каліфорнії перекриті розбитими автомобілями і щонайменше одним транспортним літаком компанії “Ейр Форс”».

Джейк перелякано глипнув на своїх друзів, озирнувся на оповиту тишею залізничну станцію і знову опустив погляд на газету.

«Доктор Ейпріл Монтойя з регіонального медичного центру Стормонт-Вейл вказує, що навіть ця приголомшлива кількість жертв є дуже приблизною. «На кожну особу, що померла від цього нового вірусу грипу, — сказала доктор Монтойя, — припадає ще шестеро або навіть дюжина хворих, які лежать удома. І наскільки нам відомо, шанси одужання нульові. Особисто я нічого не планую на вихідні», — кашляючи, закінчила вона.

В місцевих масштабах:

Усі комерційні рейси з аеропортів Форбс і Філіп Білард скасовано.

Всі поїзди «Амтрак» зупинено не лише в Топіці, але й у всьому Канзасі. Станцію «Ґейдж Бульвар Амтрак» зачинено на невизначений час.

Зачинилися й усі школи в Топіці в районах 437,345,450 (Шоні-гайтс), 372 і 501 (муніципалітет Топіки). Лютеранський і технічний коледжі Топіки також, як і Канзаський університет у Лоуренсі.

Мешканцям Топіки слід очікувати, що найближчими днями можуть статися аварії в енергетичній системі. Енергопостачальна компанія Канзасу оголосила про «повільну зупинку» атомної електростанції на річці Ко у Вамеґо. На дзвінки кореспондентів нашої газети в офісі електростанції ніхто не відповідає — оголошення, записане на плівку, повідомляє, що жодної небезпеки немає, це лише заходи безпеки і електростанція повернеться у звичайний режим роботи, “коли минеться криза”. Втім, останні слова цього запису перекреслюють увесь заспокійливий ефект, який воно нібито має справляти. Не “До побачення” чи “Дякуємо за дзвінок”, а “Хай Господь допоможе нам витримати це випробування”».

Джейк замовк, перегортаючи сторінку, де також були фотознімки: перевернута вантажівка на сходах Канзаського природознавчого музею, транспортна загата на мосту Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско, автомобілі стоять бампер до бампера, гори трупів у Таймс-сквер. Сюзанна помітила знімок, який зображав повішеного на ліхтарному стовпі, і одразу накотили страхітливі спогади про те, як вони з Едді, розділившись зі стрільцем, шукали Колиску, спогади про Ластера і Вінстона, Дживса і Мод. «Коли заграли барабани богів, то жереб із капелюха випав Спанкерові, — сказала тоді Мод. — То ми його і відправили потанцювати». Та тільки, звісно, вона мала на увазі: відправили повисіти. Мабуть, так вішали і в її рідному старому маленькому Нью-Йорку. Коли все йшло не так, як треба, завжди знаходився хтось, щоб дістати мотузку для лінчування.

Відлуння. Перегуки минулого. Луна м’ячем відбивалася від одного світу до іншого, не слабнучи, як зазвичай, але набираючи потужності, стаючи що далі, то страхітливішою. «Як божественні барабани», — подумала Сюзанна і мимохіть здригнулася.

— «У масштабах країни, — читав далі Джейк, — й надалі побутує переконання, що лідери нації, котрі спочатку заперечували існування супергрипу (коли ще можна було ввести карантин і якось зменшити розмах лиха), тепер переховуються в підземних сховищах, колись створених для членів «мозкового тресту» на випадок ядерної війни. Упродовж останніх сорока восьми годин не видно ні віце-президента Буша, ні ключових членів кабінету Рейгана. Сам Рейган не з’являвся на люди від ранку неділі: того дня його бачили на службі в методистській церкві Зеленої Долини в Сан-Сімеоні.

«Вони накивали п’ятами до бункерів, як Гітлер і решта нацистських щурів наприкінці Другої світової», — заявив республіканець Стів Слоун. Коли його спитали, чи можна зацитувати ці слова з посиланням на нього, представник штату Канзас розсміявся: «Чому я маю заперечувати? Хвороба вже в мені. Наступного тижня я вже буду лише пилом, розвіяним на вітрі».

У Клівленді, Індіанаполісі й Терра-Хот лютують пожежі, найімовірніше, спричинені підпалом.

Грандіозний вибух із епіцентром біля стадіону «Ріверфрант» у Цинциннаті не був ядерним, як побоювалися попервах. Він стався в результаті збільшення тиску природного газу через недогляд...»

Газета випала Джейкові з рук. Миттю її підхопив порив вітру й пішов ганяти платформою, розшматовуючи на окремі аркуші. Один з них, витягнувши шию, підхопив нальоту Юк. І потрюхикав до Джейка з газетою в роті, як слухняний собака з палицею.

— Ні, Юку, вона мені більше не потрібна, — у Джейка був голос дуже хворої маленької дитини.

— Тепер ми хоча б знаємо, куди поділися всі люди, — сказала Сюзанна, нахиляючись і беручи в Юка газету. Останні дві сторінки. На них було безліч некрологів, надрукованих найменшим шрифтом з усіх, що вона будь-коли бачила. Жодних світлин, жодних причин смерті, анічичирк про ритуальні служби. Просто цей помер, коханий такої-то, той помер, родичі невтішні, і ще один помер, його пам’ятають і люблять. Усе крихітним не надто рівним шрифтом. Саме кострубатість шрифту і була доказом, що свідчив про реальність тих подій.

«Але ж як вони старалися вшанувати мертвих, — подумала Сюзанна, й на очі їй навернулися сльози. — Як старалися».

Вона згорнула аркуші вчетверо і подивилася на задню сторінку — останню в «Кепітал Джорнел». Там була картинка з зображенням Ісуса Христа: сумні очі, розпростерті руки, на лобі — сліди від тернового вінця. Під ним три невблаганні слова величезним шрифтом: