За формою реалізації ці функції мають дорадчий та експертний характер

Головною метою психологічної служби є забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і між- особової взаємодії) і, водночас, підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян.

Основні завдання психологічної служби:

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.

2.Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки та культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.

3.Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природних катастроф.

3. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.

4. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

5. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.

Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів (за В. Г. Панком, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєвою та ін.).

Органи управління в структурі національної системи соціально-психологічної служби працюють на трьох рівнях: центральному, обласному, районному (міському). На кожному рівні створюються центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність та центри науково-методичного забезпечення діяльності служби.

«Концепцією державної системи психологічної служби» визнається право на створення професійної асоціації, товариства практикуючих психологів та соціальних працівників.

Вищим органом управління національної системи соціально-психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, яка визначає напрям та зміст діяльності системи соціально-психологічної служби.

Головним управлінським, методичним та координуючим органом національної системи соціально-психологічної служби є Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

В Концепції визначено також функції та специфіку діяльності Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи; Ради з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти; головного психолога області; обласних, районних та міських центрів со- ціально-психологічної служби; порядокїх атестації, акредитаціїтїщо.

Національна система соціально-психологічної служби України створюється по основі зазначеної Концепції.

Становлення психологічної служби в Україні відбулося за так званим «відомчим принципом», коли кожне окреме міністерство чи відомство сформувало свою психологічну службу (наприклад, психологічна служба системи освіти). Цей принцип не можна назвати оптимальним, оскільки досі не вдалося досягнути узгодженості між соціально-психологічними службами різних установ та відомств, що і створює певну складність у їх діяльності та не сприяє моніторингу основних напрямів діяльності системи психологічної служби.

На сьогодні склалися психологічні служби у таких галузях як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне убезпечення, служба зайнятості тощо.,

Діяльність психологічної служби та практикуючого психолога окремого відомства регламентується законодавством України та відповідними положеннями певного відомства. Розглянемо це на прикладі «Положення про психологічну іпужбу системи освіти України» (додаток 9). Це Положення визначає нормативну базу діяльності психологічної служби (пункт 1.З.), мету та завдання психологічної с пужби; основні види діяльності (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика); рівні функціонування психологічної служби (науковий, прикладний, практичний); головні напрямки діяльності психологічної служби (консультативно- методична допомога, просвітницько-пропагандистська робота, превентивне виховання). У Положенні визначаються також структура і управління психологічною службою. У структурі психологічної служби системи освіти України виділяються основні ланки:

-Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної

роботи;

- Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти або методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби;

- підрозділи психологічної служби у вищих навчальних закладах III—IV рівнів ■ акредитації;

- практичні психологи і соціальні педагоги навчальних закладів усіх типів.

Окрім цього, існує ще низка нормативних документів, що регламентують діяльність психолога, зокрема, «Типове положення про центри практичної

психології і соціальної роботи» (додаток 10), «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів» (додл ток 11); «Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструмен тарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України» (додаток 12).

Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки ґрунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.