Юридична природа міжнародних організацій

Як зазначалося при розгляді теми про суб'єкти міжна­родного права, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб’єктністю і мають такі невід'ємні ознаки.

1. Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створю­ється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — стату­ті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору.

2. ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого ак­та, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального ха­рактеру.

3. ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими не­від'ємними рисами, як стабільність структури, наявність сис­теми постійних органів тощо.

4. ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, а також представництво держав при організації.

5. У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолю­ції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетен­ції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чин­ності таких резолюцій.

6. ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного за­конодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо).

7. ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань органі­зації.

З погляду юридичної природи міжнародної міжурядової організації можна говорити про її внутрішнє і зовнішнє пра­во. Термін "внутрішнє право ММУО" вживається для позна­чення норм, які створюються у кожній організації з метою регулювання механізму її функціонування і тих відносин, що складаються між органами, посадовими особами та іншими співробітниками організації.

Як правило, коло норм внутрішнього права ММУО, до­сить широке. Важливим компонентом цього права є правила процедури органів ММУО. Тим більше, що своєрідним взір­цем для цього стала розробка відповідних правил процедури ООН. Правила процедури можуть бути зафіксовані у стату­тах ММУО (наприклад, МАГАТЕ) та у спеціальних постано­вах і регламентах (наприклад, Всесвітня метеорологічна ор­ганізація (ВМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) та ін.). Правила процедури ММУО регламентують порядок роботи її головних і допоміжних органів, способи прийняття рішень, порядок голосування і т. п.

Право організації розробляти правила процедури на свій розсуд, якщо в її статуті немає закріплених норм, нерідко на­зивають "принципом самоорганізації". При цьому практика діяльності ММУО свідчить про створення у межах організа­ції її допоміжних органів, таких як комітети. Вони вивчають те чи інше питання, готують проекти документів і т. п.

Поряд із правилами процедури істотне значення мають також внутрішні норми, що стосуються статусу персоналу, який виконує функції міжнародної цивільної служби. Такий персонал відповідальний тільки перед організацією та її ви­щою посадовою особою і користується імунітетом від юрис­дикції країни перебування ММУО. Основними джерелами норм, які стосуються правового становища персоналу органі­зації є її статут, положення про персонал, правила внутріш­нього трудового розпорядку, спеціальні інструкції і циркуля­ри, фінансові постанови тощо. Слід мати на увазі, що внутрішньо організаційні норми істотно відрізняються від міжна­родно-правових норм загального характеру за джерелом утворення. Внутрішньоорганізаційні норми створюються рі­шеннями самої організації. Тому вони не мають того рівня узагальнення, який мають норми міжнародного права.

Термін "зовнішнє право ММУО" умовно позначає арсе­нал правових засобів, за допомогою яких організація забез­печує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, свої зв'язки з державами або іншими (у тому числі неурядо­вими) організаціями. У цьому разі йдеться про різні договори ММУО, в яких організація виступає стороною. Прикладом можуть бути численні договори ООН, що формують її систе­му і взаємовідносини зі спеціалізованими установами ООН.

Характер відносин між міжнародними організаціями, ос­нованими на укладених між ними міжнародно-правових до­говорах, може бути різним. У одних випадках це можуть бу­ти відносини рівності, в інших — субординації, тобто підпо­рядкування допоміжних органів головним.

Основою угод про режим перебування і діяльності штаб-квартир багатьох міжнародних організацій із державами пе­ребування є Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 p. і Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізова­них установ ООН 1947 p. Як правило, кожна спеціалізована установа ООН конкретизує на свій розсуд положення зазна­чених конвенцій для своїх статутних цілей. Прикладами по­дібних угод є угоди між ООН і США, між ЮНЕСКО і Фран­цією, між МОП і ВООЗ та Швейцарією і т. д.